Легка минущість: хайку Левка Довгана

У нашому світі всеможливих прискорень, дефіциту часу, пріоритетів візуальності, слово суттєво здевальвувало. І як сучасна людина тужить за тишею, спокоєм і рівновагою, сумує за природою й усім природним, за собою справжньою зрештою, так і слово прагне повернути собі минулу вартісність. Щоб утриматись на віки, зазвучати щиро й без пересад, вони, слова, мусять очиститись від зайвини, зарозумілості, навіть опроститися (колись трапилася думка, що бути класиком означає бути неперевантаженим). Хайку, як на мене, якраз дають слову шанс віджити, анонсують його відродження. Цей за походженням японський вірш звучить органічно українською в Левка Довгана, який прекрасно й печально передає життєву швидкоплинність через виразні образи. У його поетиці немає таких залюблених нашими поетами слів, як «душа», «серце», «любов», а між тим йдеться і про душу, серце та любов. Так
вічне проглядається в минущому.
Левко Довган упроваджує нас у свій поетичний світ, у якому тонке спостереження огортається у ще тонший серпанок поезії. Трирядковий вірш, жанр хайку – чи існує форма, яка здатна на ще більшу економію афекту й думки? Тут кожне слово зважене на ювелірній вазі уваги автора, здається, прорахований кожен іменник, дієслово, прикметник, продуманий такий, а не інакший порядок для шести-семи слів. Зважив автор й загальну кількість хайку – сорок дев’ять, у яких природа змінює свої аксесуари й настрій з порами року, а людина, підвладна легкій минущості, осягає час, осмислює простір, шукає свою філософію. І ти, разом з ліричним героєм, вдихаєш спокій, проживаєш відцвітання, тишу, яка пахне чебрецем, грієшся, як літнє подружжя, спогадами.
Довганові вдається сказати багато, використовуючи лише трохи простих слів. Через сезонні слова він передає рідну стихію, що грає барвами, навіть сказати б, українськими барвами (хміль зелений, калина під першим снігом, плющ червоний, ріпак веселить ниви, маки змагаються з житом). І я, вважаючи за честь бути причетною до першої книжки нового самобутнього автора, вірю в поживність досвіду японської традиції для нашого національного ґрунту. Поетична дисципліна, концентрація думки і незбагненна душа поета – ось
художній алгоритм сорока дев’яти хайку Левка Довгана.

Наталія Мочернюк