• Головна
  • Черес—гуцульський пояс-оберіг
Цікаво!
20:29, 13 вересня 2019 р.

Черес—гуцульський пояс-оберіг

Цікаво!
Черес—гуцульський пояс-оберіг

Гуцульський черес (слово «черес» походить від давньослов’янського «cersъ», що перекладається, як «поясниця» або «чересла») – це широкий ремінь, виготовлений із юхтової шкіри, що є невід’ємним елементом традиційного святкового чоловічого костюму горян, з декількома ремінцями та невеличкими кишеньками, мідними чи латунними пряжками, заклепками. Варто зазначити, що усі ці елементи придумані не просто для краси та естетики (хоча, мабуть, і для цього також ), а для практичності, адже гуцули, які і легендарні розбійники Карпат – опришки – використовували череси для того, що завжди при собі мати пістолі, кулі та порох, топірці та ножі, гаманці, люльки, кисети з тютюном та ін.

Череси існують різних розмірів: на одну пряжку — "малий ре­мінь" або "пасок" та на дві пряжки — "великий ремінь", а також великий ремінь на шість пряжок. Пояс виготовляли із цілого шматка гладкої волячої або коров'ячої шкіри, зігнутої вздовж навпіл так, що згин був унизу. Вгорі його зшивали, за винятком хіба що тих проміжків, де утворювали кишені. В них опришки ховали кулі та монети. Завширшки пояс сягав від 20 до 45 см (нерідко його доводилося вирізати під пахвами). До череса підвішується ніж та металевий топірець.

Черес - елемент святкового одягу і предмет гордості та достоїнства кожного гуцула, кожного відважного опришка.

Достеменно відомо, що на території України широкі шкіряні пояси побутували з давніх-давен. Як зазначає відомий український етнограф, письменник та фольклорист Олекса Воропай, череси (довгі шкіряні мішки із ремінцем на одному кінці и пряжкою на другому) носили ще наші славні торговці сіллю – чумаки, які, власне, використовували їх для зберіганні грошей та носіння приладдя для паління, а також чабани-степовики, що проживали на Півдні України.

Читайте також: Як гуцули сплавляли ліс у Карпатах. Бокораші - карпатські плотогони

Дуже важкий черес часто підтримувався ще й двома мідними ланцюжками, перекинутими через плечі. Застібали його спереду кількома (від 3 до 5) пришитими до нього ремінцями з пряжками, оздоблювали витисканням на шкірі, мідя­ними ланцюжками, ґудзиками місцевої гуцуль­ської роботи («ціточки»), летінкою із кольорових шкіряних тасемок тощо. До череса також прикріплювали кільця, короткі ланцюжки й гаплики, на які підвішували “рекітязі” (гаманці), «протич­ку» для файки, кресала та інші дрібні предмети. До широкого пояса на чотири-шість пряжок прикріплювався ще роговий «сугак» — пристрій для розв’язування вузлів, а та­кож «бганий» (складаний) ніж і металевий топірець. Також через плече перевішувалася дерев’яна або рогова порожниця.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мольфари-хранителі Карпат та де на Гуцульщині мольфарів шукати?

Черес одягали поверх сорочки і штанів, він не тільки захищав внутрішні органи воєвничих гуцулів, але й зміцнював м’язи середньої частини тіла при важкій фізичній праці, наприклад, у бокорашів, які сплавляли ліс чи пастухів, котрі щодня долали кілометри крутосхилів за рухливою отарою. І, нарешті - черес служив просто чудовим оберегом та прикрасою. Це елемент святкового одягу і предмет гордості та достоїнства кожного гуцула. Він підкреслював чоловічу силу і мужність. Як відомо, гуцульський юнак ставав лише тоді справжнім леґінем, коли батько дарував йому на день народження черес. Надалі пояс ставав родинною реліквією і передавався з покоління у покоління як особливий атрибут.

В Карпатах побутують й інші назви цього шкіряного пояса: попруга, букурія, баюр. Назва ж “черес” походить від праслав'янського "cersъ", що означає "чересла" (поясниця). В одному з карпатських замовлянь говориться: “Я тебе вишіптую, я тебе з крижів і чересел вибіраю”. Подібні пояси знали і мандрівні чумаки, які возили сіль на Велику Україну з Гуцульщини та Прикарпаття. Ймовірно, таким чином дана традиція передалась запорожцям - товстий, міцно обтягнутий пояс захищав тіло козака від поранень, а також служив як патронташ.

З найдавніших часів пояс розглядався в народі як магічний оберіг, сприяючий благополуччю і удачі, символ життєвої енергії. З чересом у гуцулів пов'язано безліч приповідок та прикмет. Вважалося, що коли при першому випасі прогнати через пояс череду, вона буде збережена і дасть приплід. У деяких регіонах, наприклад на Буковині, підперезували хлопчика і дівчинку, коли їм виповнювалося три роки. Існував також звичай ховати померлу дитину підперезаною червоним поясом, так як він захищав душу дитини від потерчат і русалок та дозволяв безпечно перевтілитися. Що цікаво, в Індії також символізував "друге народження". За ведичним обрядом, перед тим як посвятити хлопчика в учні брахмана, його вбирали у новий одяг і пояс, даючи нове ім'я. Коли його підперізували, тоді брахман промовляв замовляння: "...ось прийшла до тебе Богиня-сестра — священна пов'язка... тепер усе погане відійде, очиститься силою вдиху та видиху".

Читайте також: Традиційний одяг на Прикарпатті сто років тому: унікальні фото гуцулів (фото)

Звичаї, записані дослідниками в Карпато-Балканській зоні свідчать про неабиякий зв'язок пояса з магічним світом плазунів. Наприклад, якщо кинути у клубок сплетених змій свій пояс і бігти проти Сонця, щоб змії не наздогнали, то на тому місці можна знайти корінь магічної "розрив-трави". Або, щоб не болів поперек, навесні шукають ящірку, розстеляють на землі пояс, намагаючись "перегнати" її через нього, тоді вдягають пояс на себе. Парубок, котрий хоче бути розумним і досягти успіхів у різних справах, знаходить навесні саламандру і протягує її тричі донизу під своїм поясом (вважається, що саламандра володіє таємницями мистецтва й ремесел).

Чарівна магія пояса виходить з його круглої форми, що співвідносить людину з циклами часу, тобто сила пояса була силою самого часу. Магічний "черес" проводить межу між Верхнім (Небесним) світом і Нижнім (Підземним), а також символізує меридіан, оперізуючий землю, і немов би замикає простір гуцульського костюма. Можливо, саме тому опришки, оперезані чересом, були настільки непереможними, що наводили жах на панів майже до кінця XIX століття?

Слід зазначити, що рівень майстерності виготовлення гуцульських чересів вдосконалювався на Косівщини протягом багатьох десятиліть, а секрети виробництва передавалися лише у спадок з покоління в покоління.

Для виробництва чересів і ременів гуцульські майстри вибирають високоякісну шкіру власної вичинки, використовуючи тільки найкращу фурнітуру - латунні і металеві заклепки, шнурки і ремені зі шкіри. 

ДО ТЕМИ: Мольфи як сакральні предмети мольфарства.

Читайте також: Олекса Довбуш - легендарний розбійник чи народний месник

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Івано-Франківськ #новини Івано-Франківська #черес #оберіг #гуцули #гуцульський одяг #вбрання #традиції #карпати #прикарпаття. традиційний одяг
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...