Сподвижниця музичного життя міжвоєнного Калуша

Музичне повітове життя міжвоєнної Галичини протікало більш чи менш інтенсивно, рухаючись уперед завдяки самовідданій праці, перш за все, музикантів-аматорів, а з розвитком музичної професійної освіти – отримуючи велику опору і допомогу від фахових митців. Так, у музичному житті Калуша 1930-х років помітну роль відіграла піаністка і педагог Ірина (Ірена) Решетилович (з дому Дзундза). І хоч народилася вона не на Калуській землі, це місто на довший час стало їй другою домівкою, місцем, де вона змогла розкрити свій музичний талант і прислужитися ним українській громаді.

Про життєвий і творчий шлях піаністки Ірини Решетилович повідомляє 0342.ua.

Біографічних даних маємо про неї небагато: прийшла на світ у Самборі на Львівщині 5 травня 1896 року. Про її батьків поки що нічого не знаємо, але, беручи до уваги те, як активно діяла Ірина в Україні та в українській діаспорі США, можемо припустити, що сім’я належала до висококультурних і національно свідомих галицьких родин. Відомо, що брати піаністки були правниками в Калуші й Перемишлі. В 1914 році Ірина закінчила самбірську музичну школу (швидше за все, приватну, бо філії Львівського музичного інституту ім. М. Лисенка в місті тоді ще не було). В 1915 – 17 роках вчилася в Київській консерваторії по класу фортепіано у Юзефа Турчинського – учня Ф. Бузоні, брала уроки вокалу. До 1918 року проживала в Києві. Про її діяльність у місті в журналі «Наше життя» (1988/5) зазначено: «Брала активну участь в Українській Армії, працюючи урядничкою тоді Української Держави, а також у Червоному Хресті у військовому шпиталі до розвалу України».

Безымянный

У 1920-і роки оселяється в Калуші. Напевно, переїхала туди, бо з Калущини походив її чоловік – Василь Решетилович, підхорунжий УСС, відомий діяч краю, начальник бюро закупівель у ТЕСП-і в Калуші та Стебнику. У Калуші піаністка долучається до культурного життя міста, виступає в місцевих концертах, а також дає приватні уроки фортепіанної гри та співу (відомо, що її ученицею по вокалу була співачка, в майбутньому солістка Львівського театру опери та балету Павлина Криницька – сестра відомого співака Михайла Дуди). В 1927 році І. Решетилович склала у Львові державний іспит, що давав право викладати спів і музику в середніх школах та вчительських семінаріях, а в 1931 р. закінчила дворічні концертові курси (теж у Львові, у знаменитого Егона Петрі).

Ім’я Ірини Решетилович не раз згадувалося в часописі «Діло» - у дописах про мистецькі події в Калуші. З них відомо, що вона часто виступала в концертах як солістка та акомпаніатор співаків та солістів-інструменталістів. З номерів часопису за 1930 рік довідуємося про такі імпрези за її участю: 30 березня на Шевченківському святі піаністка виконала твори Й. Брамса і В. Барвінського; 24 серпня того ж року в місті відбулися ювілейні заходи по вшануванню 30-ліття перебування А. Шептицького на митрополичому престолі за присутності ювіляра. В концертній частині виступила Ірина Решетилович, акомпануючи солістам та виконавши Сонату ор. 57 («Апасіонату») Бетховена (скоріше за все, одну з її частин). Також Ірина Решетилович супроводжувала, разом з ще п’ятьма музикантами-інструменталістами, оперу М. Аркаса «Катерина», яка була поставлена в перший день Зелених свят 1930 року силами місцевої «Просвіти» (в тій самій «ролі» виступила 22 березня 1936 року, тільки цього разу «Катерину» поставив «Калуський Боян»).

А ось про деякі виступи піаністки інших років: 28 лютого 1932 року брала участь у музично-вокальному вечорі, влаштованому калуською «Просвітою». Виконала солоспіви Д. Січинського («Фінале») і Я. Лопатинського («Горить моє серце» та «Її душа – мов чайка над водою»), сама собі акомпануючи на фортепіано, а також декілька сольних фортепіанних творів; 20 березня 1932 р. на Шевченківському святі виконала «Серенаду» Барвінського; 19 лютого 1933 року акомпанувала на концерті «Калуського Бояну» скрипалю Я. Дозорському; 11 березня 1934 року І.Решетилович на Шевченківському святі диригувала жіночою групою хору «Калуського Бояну»; 21 листопада 1937 року виступила на святі до 900-річчя проголошення Пречистої Діви Марії Царицею України.

В кінці ІІ світової війни Ірина з чоловіком емігувала до Західної Європи, потім – до США. Решетиловичі та сестра Ірини Стефанія з чоловіком оселилися у Детройті – одному з важливих центрів музичного життя українців Америки. В місті діяли хори «Думка» і «Боян», Літературно-мистецький клуб, відбувалися концерти відомих виконавців та колективів, був симфонічний оркестр під керівництвом Б. П’юрка тощо. Як і в Україні, І. Решетилович дає приватні уроки гри на фортепіано, згодом викладає у щойно заснованому Українському музичному інституті (УМІ), входить до ради Літературно-мистецького клубу, виступає на різноманітних імпрезах, в тому числі, й американських, дописує до газети «Свобода» (наприклад, стаття про концерт у Детройті талановитої піаністки Юліани Осінчук у 1974 році) тощо.

Успіхи мисткині як педагога відзначив професор Клифф Гаррісон, який у 1957 році екзаменував її учнів. Він «висказав письменно п. І. Решетилович признання за технічну підготовку учнів та високі цінності музичної інтерпретації поданої нею учням» («Свобода», 1957/140). Слід відзначити такий позитивний момент, як те, що програма учнівського попису складалася з творів різних стилів і напрямків – від класиків до модерністів, і містила також композиції українських авторів.

Ірина Решетилович входила до різних організацій діаспори. Вона була членом Об’єднання вчителів гри на фортепіано, належала до Марійської дружини, Союзу Українок Америки, товариства «Самопоміч», на схилі років – до Клубу емеритів.

Померла Ірина Решетилович 26 листопада 1987 року. До похилого віку була в добрій піаністичній формі: маючи 81 рік, виступила на концерті в честь 25-річчя діяльності УМІ, чудово виконавши Другу рапсодію М. Лисенка, «Ліричну поему» М. Фоменка, Прелюд fis-moll В. Барвінського та «Гумореску» С. Людкевича.