За вкрадені депозити відповідають банки

Випадки, коли громадяни, що поклали кошти на депозит у банки, а потім з вини співробітників цих фінансових установ позбулись власних заощаджень, не така вже рідкість. Нагадаємо хоча б про відому «обертинську аферу», коли працівниця Ощадбанку в селищі Обертині на Тлумаччині привласнювала кошти довірливих жителів. Про це стало відомо, коли Мирослава Погорєлова, мати загиблого бійця АТО, не змогла отримати кошти компенсації, переказані їй державою. Відтак свої рахунки почали перевіряти інші обертинці і з’ясували, що багатьох рахунків насправді просто немає, а на тих, що є, кошти відсутні. Ошуканих вкладників виявилось понад три сотні, а сума завданих їм збитків сягає кількох мільйонів гривень. Нині, враховуючи зниження курсу гривні щодо євро чи долара, ця сума, напевно, зросла в рази. Разом з тим є надія, що нещодавнє рішення Верховного суду допоможе багатьом вкладникам таки повернути свої кошти разом із належними відсотками за їх використання.

Судовий прецедент

Рішення, про яке йде мова, було ухвалено 6 квітня ц. р. Судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного суду України в рамках розгляду тяжби між «Райффайзен Банком Аваль» та його вкладницею. Суть її така. Ще 2006 р. вкладниця поклала на депозит 6 тис. грн., а згодом довідалась, що кошти на її рахунок так і не надійшли, хоча було зроблено відповідну відмітку в депозитному договорі.

У березні вже 2012 р. один із районних судів Херсонської області визнав працівницю банку винною у привласненні коштів. Попри те банк не повернув гроші своїй клієнтці, тож вона подала на нього до суду. Суд зобов’язав банк повернути суму вкладу і компенсацію так званих інфляційних втрат з серпня 2006 р. по червень 2015 р. у розмірі понад 14 тис. грн, а у виплаті моральних збитків відмовив. Натомість Верховний суд скасував попередні рішення в частині відшкодування збитків на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та спрямував справу на новий розгляд.

Втім, важливо ще й те, що у своїй правовій позиції суд зазначив, що після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій банком особі, власником цих коштів стає банк, відтак і в разі їх привласнення працівником установи збитки заподіяно саме банкові, а не вкладникові. Тож і вимагати вкладник повинен у банку не відшкодування збитків, а виконання умов договору щодо вкладу, а отже, і виплати суми вкладу та належних відсотків.

Довірливість плюс неуважність

Саме вони найчастіше стають передумовою втрати громадянами своїх коштів у банках. Вони ж і створюють безліч можливих варіантів для маніпуляцій із чужими грошима для нечистих на руку банківських працівників. Від випадків, коли не оформляють належним чином договір банківського вкладу чи касові документи про отримання коштів, і до підробки підписів для зняття коштів із чужих рахунків. Відтак ошукані вкладники йшли кількома шляхами. Зважаючи на те, що вони вступали у цивільно-правові відносини саме з банком, а не з його працівником, вимагали виконання умов договору, посилаючись на статті 1058 та 1059 Цивільного кодексу (ЦК) України.

Або, вважаючи, що грошовими коштами незаконно заволодів працівник банку, котрий перебував при виконанні своїх посадових обов’язків, вимагали відшкодувати шкоду, заподіяну працівником установи, відповідно до статті 1172 ЦК. Чи подавали цивільні позови в рамках кримінальної справи безпосередньо до працівників банку, яких підозрювали у скоєнні злочину.

Що вирішив Верховний суд?

Повертаючись до вже згаданої правової позиції двох палат ВСУ, зауважимо, що в ній є важливі для вкладників та правильної їх поведінки у відносинах із банками положення.
Зокрема, вважають судді, згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплатити вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладають у письмовій формі, яка вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності та звичаями ділового обороту.

Такі ж норми містяться в Положенні про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 р. №516. інструкція про ведення касових операцій банками в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 1 червня 2011 р. №174, передбачає, що банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнтові після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Цей документ має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час — час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку.

Відтак саме квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладник передає у власність банку, а безготівкові — в повне його розпорядження. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов’язання за договором банківського вкладу, згідно з яким вкладник набуває право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а банк — відповідний обов’язок.

На думку суддів ВСУ, вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно з умовами укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов’язань за договором. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Віддати легко, а забрати — важко

Звертає на себе увагу той факт, що розгляд згаданого вже випадку з клієнткою одного з банків, котрий відмовився повертати кошти, тягнеться багато років: від 2006-го, коли вкладниця віддала свої кошти, і аж до 2016-го, коли рішення приймав ВСУ. Та й на цьому навряд чи можна поставити крапку, адже справу повернули для нового розгляду. Тож коли її розглянуть остаточно — ще не відомо. Втім, у тому, що віддати свої гроші легко, а повернути потім складно, мали можливість переконатись останнім часом чимало громадян України. Починаючи від жертв сумнозвісного «банкопаду» (нагадаємо, що за останні роки вже ліквідовано або перебувають у цій процедурі 67 банків) і завершуючи вкладниками, котрі розмістили на депозитах валютні кошти (приймаючи їх за лічені хвилини, банківська установа, враховуючи обмеження на видачу готівкової валюти, встановлені НБУ, якусь тисячу доларів ще донедавна віддавала протягом двох днів. Добре, хоч тепер ця сума становить еквівалент до 50 тисяч гривень, або трохи менше 2 тисяч доларів на день). Тому ще раз нагадаємо клієнтам банків, що їм слід бути уважними до деталей усіх своїх банківських операцій. Потрібно уважно читати договір, стежити за тим, щоб усі необхідні документи були належним чином оформлені, та й обирати надійний банк. Хоч який із них можна вважати нині надійним — це ще велике питання.