• Головна
  • Як прикарпатський майстер-чоловік плете жіночі ґердани
09:56, 21 червня 2017 р.

Як прикарпатський майстер-чоловік плете жіночі ґердани

ВОЛОДИМИР ВУЛЬЧИН: Ніколи не ставився до плетива як до мистецтва суто жіночих рук

Спочатку виникає природній подив і легка недовіра: як? Чоловік робить цю неймовірно дрібну, точну мистецьку штуку – ґердан…? Та ну… Але потім теплі круглі пацьорочки м’якенько лягають мені в долоні, і здається, що тримаю в руці кольорову річку з прозорим дном..Річка ворушиться, вовтузиться в руці, вислизає, сміється узорами, блискає кольорами, і тоді долоні поступово набираються тієї суб'єктивної дивовижної магії, котра відкриває особливий код майстра, його сутність і його шлях…

Володимир Вульчин – галицький майстер ґерданних прикрас (Кінашів – Більшівці – Надвірна) ,нафтовик з руками ювеліра.

Як прикарпатський майстер-чоловік плете жіночі ґердани, фото-1

ПЕТРА ВОВКОВОГО СИН

Бомба на Лисій Горі і прадідів «Кайзер»

Все почалося 1964 року. В селі Кінашів біля центральної дороги недалеко ксьондзової хати жила собі пара: Софія і Михайло …З якоїсь відомої лише кінашівцям причини їх поза очі по-вуличному кликали «вовками..» Так от, одної днини Петро Вульчин, Михайла Вовкового син, сказав майбутній тещі Софії, яка була була старша від нього всього на 12 років : «Цьоцю ріжте гуси, бо я сі женю»… Софія Максишина пішла ріхтувати весільні стончки своїй дочці Марійці Курас…Так почався Володимир Вульчин, Петра Вовкового син..

- Тато мій дуже смішний був, веселий, збиточний що аж, - розповідає Володимир…Одного разу вони з хлопцями пішли на Лису Гору…То було Різдво..Притягнули вони на ту гору невідомо де знайдений повоєнний снаряд…Ранок, люди в церкві, ще не дуже видко світа Божого..І тут підпалений снаряд ( вони такі – вони могли) бахкає, чубок від нього вилітає з Лисої Гори і летить прямо на церкву..! Що там люди ті думали - не знаю..Припускаю, версії були різні: від бомби до відьомського шабашу і небесних знаків, але хлопці зо страху і загрози справедливих інквізицій опинилися всі в лісі…Повоєнні часи, всяке таке, проте це був кращий варіант, аніж праведний домашній гнів..Але холод, пацани зголодніли, геройський драйв якось дуже негеройсько розвіявся, і вони доплентали додому…Ну, дістали, так, а як ви хотіли…Але батьки крадькома дякували Богу, що всі живі…

- Моя бабця Софія з Кінашева шила одяг, прадід Григорій був швець, шив кожухи, шапки, - пригадує Володимир (так от звідки взявся хист до ручного мистецтва – думаю я) - Від прадіда в хаті залишилася швейна машинка "Кайзер", то при приїзді в Кінашів я, малий,ходив коло неї, як кіт коло сала: і нитку всиляв, і дорґонів решіткою ніби-то як прадід, матерію підпихав під голку, і коли колесо пробувало попадати в ритм з тою решіткою під ногами, то я думав, що я вже таки геть незлий майстер… Тепер ця машинка в мене дома – я зробив з неї стіл.

РАДЯНСЬКЕ ДИТИНСТВО

- Мої мама з татом – проста робітнича сім ’ я радянського періоду: мама бухгалтер на цегельному заводі в Надвірній, тато – нафтовик.. Я,певно, мамин більше, мовчун, бо тато був веселий, говіркий, всюди його повно було, він мав звання почесний майстер СРСР нафтової промисловості ( на той час таке звання мали 4 людей на Україну) вів зошит з нашим родоводом. До школи я ходив у в Надвірній, ганяв у дворовій команді баскетбол, маю три роки класу баяна, з класу 8-9 в’язав макраме, різьбив…Десь саме з цього макраме і різьби почалася моя підсвідома тяга до прикладного мистецтва. А життя радянської дитини, вихованій у робітничій сімї, якось не дуже передбачало розвиток успадкованих талантів. Праця у сфері нафтовидобутку дала мені багато гарних друзів, добрих людей, певний заробіток, навички, але перемогти генотип не змогла : я вирішив послухати себе…

ПАМ'ЯТЬ ПРО НЕБО

Сьогодні Петра Вовкового син живе в Надвірній, куди, власне, батьки переїхали відразу після його народження. За фахом він - нафтовик, інженер-електрик з дипломом Львівського політехнічного інституту. Володимир Вульчин в Надвірнянському НГВУ працює вже 27 років: від слюсаря будівельно-монтажного цеху, оператора з видобутку нафти і газу, електрика до завідувача електротехнічної лабораторії..Але. Але….

- У 1983 р я поступав у вертольотне училище в Кременчуг, якось дуже я марив літаками і небом. Склеював моделі літаків і кораблів, збирав колекцію, навіть деякі запускав..Але не вступив в те училище, не вийшло…

Так от яка ти, пам'ять про небо, - подумалося мені..Ти не відпускаєш, не даєш приземлитися. Ти заставляєш і руки, і думки повертати собі небо…Навіть в ґерданах. Хоча знаю: нелегко і не всі сприймають чоловіче захоплення виготовленням краси.

- Ну нелегко ( сміється) Часто люди радіють з моїх робіт, часто дивуються, деколи не розуміють, нащо я то роблю: чоловік має заробляти гроші, а не ґерданики плести, тим більше вони не приносять великого зарібку. Але якось звиклося вже до різних реакцій…Люди не дають тої гармонії в душі, що ґердани. Тут я маю свою геометрію, свій спокій, свою модель естетики, тут можна не остерігатися чути себе, можна не догоджати нікому, а лише потихо укладати свій світ і пробувати деколи жити в ньому. Тим більше, що я ніколи не ставився до плетива як до мистецтва суто жіночих рук…Тут потрібна точність, добра техніка, розрахунки..Та і, зрештою, чоловічий світогляд дозволяє додавати до мистецтва дуже специфічних рис і акцентів.

Як прикарпатський майстер-чоловік плете жіночі ґердани, фото-2

СІМ ’ Я

Колись на кавалєрку до Лілі я носив чорну велюрову сорочку, котру сам переробив на футболку: повідрізав рукави, зробив з них кишеньку… Дуже вже хотілося модно виглядати, а купити не було де. То казала Ліля, що ми обоє гарні : і я , і сорочка…Як ставляться? Та носять. У моєї дочки Дзвіни є три мої ґердани, в Лілі - три, але найкращий ґердан в світі в моєї найвищої любові – моєї внучки Софії. Якщо ти запитаєш, де живе моє особливе натхнення, то це в ній, в Софійці. Ця мала пацьорочка дає мені такого життя, що я живо відчуваю як зробити веселий, барвистий узір, як підібрати кольори так, аби вони були схожі на неї: розумну, красиву і люблену дівчинку…Софія наша малює, ліпить, вона дуже артистична, відчуває все, що гарне…Маю велику надію, що дуже скоро ми будемо з нею разом робити ґерданики для тих цікавих і добрих істот, що живуть у її фантазіях. Мої сини – Остап і Лесик – мої ґердани не носять, не ризикує носити їх і мій зять Володя (сміється) Деколи мужики підколюють мене, але загалом не заважають. Правда, роблю я ґердани в основному ночами, бо вдень суєта, суєта, суєта…

ЧЕРВОНА СМОРОДИНКА

Тривалий час я займався макраме, навіть під час служби в армії (сам був на об’єкті), робив великі панно, кашпо зі шнурка для білизни, пізніше почав робити мініатюрні речі з тонкої шовкової нитки - такі собі дівчачі прикраси, щось подібне до герданів, робив галстуки ,пояски, сумки з шпагату,а перша цукерниця на п’яльцях зберіглася до сьогодні.

Пацьорки вперше я побачив у буковинки тьоті Наді, нашої сусідки в Надвірній … От нам (я, сестра моя та дівчата тьоті Наді) дали трохи всякого бісеру та одну єдину спеціальну голку, щоб ми робили якісь силянки чи браслетки. Я умудрився зломити вушко тієї єдиної голки – досвід, скажу я вам…

Як прикарпатський майстер-чоловік плете жіночі ґердани, фото-3

Далі все сталося через тещу, котра конче схотіла в Косів на базар…Повіз я її в той Косів, і ось саме там побачив ґердан…Той, з котрого все і почалося. Його робила на тещине замовлення одна жінка. Я довго дивися на процес роботи, а потім попросив спробувати самому. Жінки посміялися з мене, а я собі твердо вирішив: зроблю такий самий…Від часу цієї погрози пройшло 20 років… Ніякі ґердани я не робив. Але якось на ринку побачив прекрасний білий бісер (тоді вже почав появлятися китайський (гірший) і де-не-де чеський) …Так мене аж защемило щось. І я купив пачечку бісерних голок, чорну нитку – десятку, взяв дощечку ДВП, намотав основні нитки на дощечку і почав свій перший ґердан - один до одного, як той, що купила теща колись в Косові. Ґердани почалися тихо, ніхто особливо не знав, що я їх роблю..Але одного разу , лежачи на лікарняному ліжку, я «спалився»..Тоді півлікарні збігалося дивитися « як хлоп вішиває «пОзичку» - я робив ґердан з узором червоної смородинки.

ТЕХНІКА І НАТХНЕННЯ

В основному я працюю в техніці ручного ткання на саморобному міні-верстатику з дошки ДВП, використовую традиційні, стандартні способи нанизування, звичайну ювелірну фурнітуру. Дуже подобається мені працювати з чеським бісером.

Для натхнення люблю дивитися на роботи Ксенії Колотило, Ірини Свьонтек з Коломиї, на вишиванки надвірнянської Ольги Писарук, на дуже цікаві роботи Марії Чулак з Івано-Франківська…Але основне джерело мого натхнення - це це розкішна кольористика і бездоганна геометрія косівсько-космацьких узорів. Відтворити буквально їх не дуже можливо, бо техніка виплітання ґерданів має свої обмеження: узір треба розікласти в межах від 7 до 19 бісеринок, тому для початку роблю індивідуальні кольорові схеми на папері, а вже потім слідую за ними. Використовую від двох до семи кольорів. Не люблю повторюватися в ґерданах, але часто замовляють саме ті, які вже бачили в мене. Але все - одно щось змінюю - кольори, фонову основу, деколи сам медальйон ґердану, додаю або віднімаю окремі елементи.

Загалом зробив десь біля 30 ґерданів, мої роботи є в Києві, Львові, Івано-Франківську, Надвірні, Ужгороді, Маріуполі. Свій перший ґердан «для когось» я зробив для львівської майстрині ляльок-мотанок Оксани Смереки.

Зараз, наприклад, роблю дуже цікавий ґердан – свастику. Тут закладено в схему геометрію давнього слов ’ янського символа – сварги, символа сонця. Він буде виконаний в чорно-білому бісері і матиме незвичне квадратне розміщення деталей. Далі планую розвивати тему слов ’ янських символів, але чи вийде, не знаю: дуже складно розкладати ці схеми, бо відповідника їм нема ніде.

Мої ґердани – це не заробіток. Це можливість подарунка. Це отримання радості від людей,які їх носять. Зрештою, це відволікання від сірих буднів, суєти і побуту та один з найцікавіших, як на мене, способів візуалізації внутрішнього світу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Івано-Франківськ #Івано-Франківськіновини #бісер #майстер #надвірна
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...