Теплий затишок. Гуцульські ліжники - невід'ємний атрибут гуцульського побуту

Невід'ємним атрибутом гуцульського побуту з давніх-давен вважається ліжник – ковдра з овечої шерсті

Здавна Яворів, село на Гуцульщині, своїми роботами прославляли народні майстри. Тут поширене писанкарство, вишивка та різьблення по дереву. Однак є в Яворові й дещо особливе.

Це ліжники — ткані вироби з овечої вовни, зазвичай із візерунком, які мають пухнастий ворс з одного або двох боків. Їх ще називають гуцульськими ковдрами. Ліжники поширені в побуті: ними накривають ліжка, лави, вкриваються взимку.

Ліжники — це тепло, гарно і корисно. Вони зроблені з натуральної вовни, тому можуть трохи «кусатися». Не варто цього боятися, адже такий природній масаж стимулює кровообіг і покращує самопочуття.

Назва "ліжник", очевидно, не претендує на вишуканість і витонченість, але, попри це і, незважаючи на це, карпатський ліжник – та унікальна річ, яку, як троянду Шекспіра, як не назви, а менш теплішим, м'якішим і кориснішим він не стане. Ліжник, як схід – справа тонка. Він може бути розкішним покривалом на ліжко, килимом на стіну чи підлогу, а одягнутий в простирадло стає легкою та теплою ковдрою. Ліжник зігріває у люті морози і вважається обов'язковим елементом весільного обряду, бо привертає до хати добро і є символом затишку та достатку. Йдеться, звісно, про ліжник справжній, а не економ-класу. Втім, все по-порядку. 

Ліжник супроводжує все життя гуцулів – від його приходу в життя аж до завершення земного шляху. Тому, як універсальний оберіг, використовується у народній обрядовості. Це і благословення батьками дітей до шлюбу, обдаровування ліжниками молодих на весіллі, а також використання їх у поховальних обрядах. Деякі науковці припускають, що жертва полотном чи іншими тканинами у дохристиянську добу призначалася духам предків. Можливо, саме тому під тіло умираючого, для полегшення його страждань гуцули стелять ліжник. Ліжником ще й досі подекуди в Карпатах супроводжують в останню дорогу покійника: накривають ним труну та дарують "за прости біг" до церкви. 

Читайте також: Черес—гуцульський пояс-оберіг

Ліжники на Гуцульщині до середини ХІХ століття виготовляли на ґаздівці лише для власних потреб. Всі етапи – від вирощування овець і включно з ткацтвом – власноручно. До кінця ХІХ століття ліжники були зовсім не такими, як сучасні. Їх робили з нефарбованої вовни, і мали вони до 5 метрів завдовжки. Такі вироби називалися джергами і використовувалися як простирадло і ковдра водночас, а маленькі, присідлачі, клали замість сідла на коня. Найдавніші ліжники або були однотонними, без узорів, або ж ткався узір найпростіший – чергувалися смуги природнього кольору овечого руна. Давні гуцульські узори співзвучні з актуальними нині "етнічними". 

На ліжниках ніколи не тчуть ікони. Ліжник – ужитковий виріб, що спочатку використовують на постелі, потім на лавицях, на припічку; далі ним встелюють сидіння возів, кидають під сідла на конях, взимку кутають ноги на санях. Коли ґазда п'є сто грам у гостях, укриває ліжником коней. Коли ліжник доходить до геть сумного стану, ним гріють худобу в стайні за сильних морозів. В умовах натурального господарства ліжнику прописаний сценарій від народження до самої смерті. Тому старі ліжники на Гуцульщині не зберігають – хіба йому щастить потрапити в церкву, де на нього зазіхає лише голодна церковна миша. 

Наразі ці пухнасті дива виробляють майже у всіх гуцульських селах, як на Закарпатті, так і на Прикарпатті. А визнана столиця ліжникарства — Яворів (12 км від Косова та 115 км від Івано-Франківська), де традиція ткання ліжників не переривалася та зберегла, притаманну для цього виду народної творчості, хрестоматійність. У цьому селі ліжники тчуть чи не в кожній хаті і дорослі, і навіть діти. Біля кожної садиби — мала виставка ліжників. Одні вже готові на продаж, другі — щойно виткані, треті — сушаться.

ФОТО: Любов Рибенчук 

Читайте також: Як гуцули сплавляли ліс у Карпатах. Бокораші - карпатські плотогони

Мало хто з туристів зможе втриматися, щоб не купити це м'яке диво для себе або у подарунок друзям. Адже він не тільки красивий, але й покращує мікроклімат у міських квартирах і навіть підтримує температуру в помешканні. Правда, дехто каже, що він колеться, але це не про справжній ліжник. Це виріб тих, хто спішить, бо треба швидко заробити гроші, й економить на всьому, - ось і виходить колючий базарний варіант. Гуцули дуже важко сприймають підробки їхніх традиційних ліжників. Болючим це питання є й тому, що ліжникарство – це мистецтво давнє, яке показує традиції поколінь. Справжні майстрині дорожать традиціями, зберігають їх і роблять усе якісно.

ФОТО: ukrainianlondon 

Традиція ліжникарства

Ліжники завжди мали величезне значення в побуті гуцульської хати. На ліжнику спало подружжя, ліжник обов’язково мав бути серед приданого дівчини, ліжники дарували на хрестини та у ліжнику проводжали в останню путь. І дотепер вони є в кожній хаті. 

Однак найдавніші ліжники були зовсім не такими, як сьогодні. Їх використовували як постіль та білизну водночас, тому їхня довжина сягала 4-6 метрів: на ліжник лягали та ним же вкривалися, підкручуючи під голову як каремат. До 20-х років ХХ століття, коли з’явилися яскраві хімічні фарби для вовни, ліжники мали лише прості та природні кольори: чорний, білий, сірий і коричневий. До речі, традиційний яворівський ліжник має червоний, зелений, білий та сірий кольори. 

Читайте також: Традиційний одяг на Прикарпатті сто років тому: унікальні фото гуцулів (фото)

Перша згадка про ліжники вказує на 1515 рік: уже тоді у Делятині, що під Яремче, був "вальник" – те, що сьогодні має назву "валило". Є також відомості, що у XVI столітті на Прикарпатті виготовляли ліжники, які потім обмінювали на інші товари. Наприклад, за гарний ліжник можна було виміняти корову чи навіть двох – це свідчить про надзвичайно високу цінність ліжника, адже корова завжди була мірилом добробуту селянської родини.

У 1869 році польський етнограф Вінцент Поль, описуючи побут гуцулів, казав: "Про багатство гуцула свідчить кількість ліжників, порозвішуваних на жердці біля ліжка".

Ще на початку століття, у 1930 році, на виставці-ярмарку у Познані (Польща) ліжники зробили справжній фурор. На них моментально виник шалений попит.

Щоправда, тоді Прикарпаття входило до складу Польщі, а ярмарок мав назву Загальної вітчизняної виставки, де були представлені лише товари, вироблені в Польщі та польському зарубіжжі. Популярність Познанської виставки побила всі рекорди, завдяки чому у наступні роки світовий попит на українські ліжники був дуже високим. Однак Друга Світова війна та подальші події зупинили розвиток ліжникарства до 60-70-х років, коли СРСР почав фінансувати створення ткацьких цехів на Гуцульщині. Багато де і тепер використовують радянські верстати.

Навіть у складні для України радянські часи ліжникарство не перевелося. Полів високо в горах не було, тож у цій місцині були введені допоміжні промисли – сувеніри, один із яких – ліжникарство. Попри різноманітні тодішні заборони, в ліжниках загрози не побачили, тож жінки продовжували їх виробляти. У той час ліжники не мали мистецької цінності – це був якісний товар для побутового вжитку. 

Технологія виготовлення

Хто розуміє, що ліжникарство – це важка і трудомістка ручна праця, той його і цінує. Інші ж сприймають його лише як серійне ремесло. Коли ж виникне розуміння, що це мистецтво, то молодь з охотою продовжуватиме традиції ліжникарства, аналогів якому у світі немає.

Читайте також: Що цікавого можна придбати на Косівському сувенірному ринку

При виготовленні ліжників використовується вовна з овець, які випасаються на карпатських полонинах, та натуральні природні барвники. Аби отримати готовий ліжник, треба чимало потрудитися. Спочатку миють і сушать обстрижену вовну, чешуть спеціальним гребенем, від чого утворюється пухнастий клубок, схожий на хмарку. До речі, ковдри та подушки, наповнені чесаною вовною, сприяють здоровому сну, адже вона має властивість вбирати у себе та віддавати у навколишнє середовище до 30% вологи, не створюючи при цьому відчуття вогкості в постелі. 

Нововитканий виріб кидають у спеціальний пристрій — валило, величезну дерев'яну діжу, звужену донизу, в яку з величезною силою падає потік води, підведений жолобом. (В історичних документах за 1515 рік згадується валило, яке працювало на Делятинщині. Отож, це дуже давній пристрій). Потік води вривається і стрімко піднімається вгору, утворюючи вир, у якому протягом кількох годин крутяться (гуцули кажуть — валєютси) ліжники. Коли стоїш біля валила, то здається, що опинився біля великого водоспаду. За час перебування у валилі ліжники стають тугими і пухнастими. Кажуть, що дуже добре, коли ліжник "увалюється" влітку у теплій воді. Згодом його сушать на жердках, розчісують щіткою, аби розпушити вовну.

У порівнянні з тим, як доводилося працювати в попердні століття, виробництво ліжників стало значно легшим і досконалішим. За місяць ліжникарка ткала 3-4 ліжники. Вона робила все сама: пряла, розчісувала вовну двома великими граблями. Тепер це вже робиться механізовано – є велика машина, з якої дістаєш вже готову розчісану вовну.

Також тепер фарбують не нитки, а саму вовну, яку закуповують здебільшого на Закарпатті. На жаль, у Прикарпатті вже практично не залишилось полонин, зменшилось поголів'я овець. Але в "Ґушці" частково використовують вовну з тварин, яких вирощують у "Дідовій хатчині": за два роки її зібрали 24 кілограми. 

Читайте також: Містичні та таємничі місця Прикарпаття, що оповиті легендами

Цікаво, що ткацький верстат практично не змінився за останні 120 років, – так, він став ширшим і легшим, але сама технологія та етапи виробництва залишилися незмінними.

Як роблять сучасні ліжники

Виготовлення сучасних ліжників починається з того моменту, коли на виробництво привозять готову пофарбовану та розчісану вовну. 

Перший етап – підготовка верстату. Тонкі нитки потрібно вертикально намотати на верстат – це майбутня основа ліжника. Коли ліжник вже закінчений, ці тонкі нитки стирчать по боках. Їх зав’язують вузликами, і у такий спосіб виходить красива "бахрома". Але насправді вона не для краси, а для того, щоб ліжник не розповзся. 

Другий етап – прядіння товстих вовняних ниток на веретені. Щоб зробити нитку на один ліжник, потрібно прясти щонайменше шість годин. Після цього її змотують у ґушку – моток. Звідти і назва. 

Нарешті починається етап ткання. На це зазвичай йде два-три дні. 

Після того як ліжник зітканий, його несуть у валило. Валило – це пральня на гірській річці, де ліжники перуться у чистих потоках з самих Карпат. Під постійним та сильним тиском води ліжники, наче у барабані пральної машини, крутяться, звалюються, стають більш щільними, а також позбуваються характерного овечого запаху. Для цього ліжники із самого початку роблять трошки більшого розміру, адже після валила виріб стискається на 40-50 сантиметрів. Улітку, коли вода тепла, ліжник проводить у валилі 4-6 годин, а взимку це може бути і 12-14, а подекуди й усі 25 годин. Навесні, коли тане сніг і через це річка стає брудною, валило тимчасово не працює – чекають на закінчення повені. Після валила ліжник набирає багато води, стає надзвичайно важким. Витягнути його та привезти додому сушити – важка робота.

Читайте також: Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)

Останній етап виготовлення ліжника – видалення зайвих ниток, неакуратних шматків вовни тощо. Це все також робиться вручну маленькими ножицями, аж поки він не стане бездоганним.

Який ліжник вибрати

Щоб вибрати якісний ліжник, треба добре роздивитися колір. Якщо ліжник має чорні, сірі і білі тони, то він натуральний, а якщо брунатний і зелений — фарбований. Потім перевіряємо виріб на світло: якщо рідкий і просвічується, то, значить, недовго був у валилі або й зовсім не був. Такий довго не прослужить. А ще треба висмикнути з нього ворсинку: якщо вона коротка. то значить виріб витканий з ниток, прядених з того волокна, що залишилося на щітці після розчісування доброго ліжника. Щоб добро не пропадало, роблять ліжники із другосортної сировини. Слід ретельно обдивитися й основу, яка повинна бути тільки вовняною.

На базарі з'явилося багато польських покривал, які можна прийняти за ліжник. Вони трохи дешевші, бо не повністю натуральні. Правильний ліжник має бути важкуватий. Такий - корисний для здоров'я, якщо під ними спати. Зігріває в одну секунду. Дуже теплий, і водночас тіло під ним ніколи не потіє, бо пропускає повітря. Кажуть, лікує радикуліт. Модним стає одяг із ліжника - пальто чи кептарик.

ФОТО: Любов Рибенчук 

Читайте також: Свято гуцульської фіри та коня в Яблуниці (фото, відео)

У справжнього гуцульського ліжника особлива енергетика, яка передає силу гір і тепло рук майстрині. Якщо цього не відчувається - ліжник перестає бути ліжником - дивовижним винаходом гуцулів, теплим вовняним маревом Карпат, в якого повинно бути гарне майбутнє. А Міжнародний фестиваль-ярмарок "Барви Карпатського ліжника", який у неділю, 12 серпня, вперше відбудеться у с. Кваси на закарпатській Рахівщині і який, хочеться вірити, стане традиційним, може стати вагомим "плюсом" того бехзмарного майбутнього.

Чому ліжник не повинен бути дешевим 

П’ятеро чоловік та шість робочих днів – саме стільки потрібно для того, щоб виготовити справжній гуцульський ліжник. Якщо все вправно працює, звісно. А на один ліжник розміром два на два метри потрібно близько шести-семи кілограмів вовни. Утім, часто у ткаль, які стоять на базарі, запитують: "А звідки ви це возите?" Тобто українці навіть не знають, що ліжник робиться вручну з натуральної вовни людиною, яка його і продає. Причому часто – собі у збиток. 

"Ще десять років тому люди купували вовну, самі її випарювали, сушили, прали, ткали, потім брали ліжники та, якщо жили десь високо в горах, спускалися вниз, несли їх у валило, потім забирали, на плечах несли вгору, сушили. Та аж після цього несли на базар продавати. При собівартості ліжника приблизно 700-800 гривень вони продавали його за 600 – тільки за ціну вовни. Якщо за 600 не продавався, віддавали вже за 500, навіть за 400. Бо без грошей не можна йти додому, це ж єдиний заробіток. Зараз ми враховуємо ціну на електроенергію, вартість робочого часу та логістику, – пояснює Дарина.  – У мене є мрія. От усі чули про грузинське вино, і кожен одразу знає, що це добре вино. Та чому люди не знають, що український ліжник – це добре і має бути дорого? Хочеться таку цінність йому надати. Щоб ти сказав, що це український ліжник – і все одразу стало зрозуміло". 

Музей «Ліжникарства»

Верховина здавна називають столицею Гуцульщини. Саме в цьому центрі, перлині духовної культури, зосереджувались і розвивались основні галузі народних ремесел: різьблення по дереву, гончарство, художнє ткацтво, ліжникарства та вишивка.  

Музей ліжникарства заснований у 2016 році з метою збереження та популяризації культурної спадщини гуцулів. Відвідавши наш музей Ви дізнаєтесь про усіетапи виробництва, технологію виготовлення ліжника та історію його винекнення. Яке місце він займав у житті гуцулів.

Читайте також: Опришки. 5 фактів про гуцульський рекет

Використано матеріали: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати", Національний музей народного мистецтва, Ukraїner, Рукотвори, Depo, відкриті джерела

Читайте також: Олекса Довбуш - легендарний розбійник чи народний месник