«Рятувалися спиртом і хлоркою»: досвід тих, хто пережив коронавірус у Китаї

— Чи обробляли верхній одяг після виходу назовні? 

— Виносили на балкон, щоб там провітрювався. Після можна занести назад, у передпокій. Виходячи з квартири його ж і надягали. 

— Із взуттям як бути?
— Підошви протирали хлоркою. 

— А продукти з супермаркету?
— Усі продукти в упаковці обробляли в обов'язковому порядку, протирали спиртом. Діяли так: відразу, як поверталися з вулиці, все, що купили, несли до ванної, там мили під гарячою водою тетрапак, банки, тверді предмети. Потім усе протирали спиртом ще раз. 

— Дверні ручки протирали?
— Так, спиртом — ті, яких торкалися після вулиці. До речі, не забувайте витерти спиртом і телефони. 

— На вулиці до предметів торкалися тільки в рукавичках?
— Рукавички не знімали. Коли було холодно, носили прості, а зверху надягали одноразові целофанові. Коли потепліло, ходили тільки в латексних. 

— Після використання латексні викидали? Другий раз їх не надягали?
— Одноразові, звичайно, викидали. 

— Ви користувалися якимись спеціальними антисептиками?
— Усім жителям нашого міста роздали безкоштовно по пляшці медичного спирту. Чи то мер подарував, чи то директор спиртзаводу пожертвував. 

— Медичний спирт для протирання потрібно було розбавляти водою?
— Ні, використовувати тільки в чистому вигляді, від розведеного — ніякого толку. 

— Ви його наливали в пульверизатор?
— Змочували ватні диски і протирали. 

— Скільки спирту знадобилося на весь період карантину?
— Літрової пляшки на місяць, а то й довше — цілком достатньо.

— Хто ті люди, які стежили за порядком на вулицях, чергували під час карантину біля будинків, вимірювали температуру?
— Люди з червоними пов'язками — це добровольці, звичайні жителі будинків. Активні сусіди. Такі собі «старші по під'їзду». Підключилися консьєржки й охоронці житлових комплексів. 

— Вони самі зголосилися допомагати? Безкоштовно?
— Звичайно, самі. Додаткових грошей їм не платили.

— У розпал епідемії в Китаї закінчилися маски. Що ви робили?
— Маски закінчилися ще на початку епідемії, навіть онлайн неможливо було придбати. У нас було всього 50 масок. Коли закінчилися останні, ми почали прати старі і прасувати. Інакше звідки їх було взяти? А на вулицю без маски не можна було вийти...

У дефіциті виявилося все, що пов'язано з дезінфекцією. У продажу не було хлорки, миючих засобів, швидко розкупили все мило, особливо антибактеріальне. 

— Вам радили, які продукти краще їсти, щоб зміцнити імунітет, і від чого краще відмовитися на цей час?
— Ми ні в чому собі не відмовляли. Для зміцнення імунітету пили чай з імбиром, лимоном і медом. Імбир натирали дрібно на тертці.

Стеження за людьми велося по всій країні
силами пильних сусідів і волонтерів

— Мені було цікаво дізнатися, чим обробляли вулиці міста. Але склад розчину знайти не вдалося — ніде про це не писали, не говорили, — почав співрозмовник. — А ось руки і поверхні дезінфікували розчинами на основі спирту.

— В аптеках хіба антисептики НЕ розкупили?
— В аптеках швидко розкупили. Але в багатьох житлових будинках, через аналог нашого ЖЕКу, по квартирах безкоштовно розносили спирт, яким належало обробити всі поверхні в квартирі. Ще ми постійно протирали дверні ручки і санвузол. 

У ліфтах і біля вхідних дверей розмістили упаковки зі спиртовими серветками, щоб не торкатися пальцями кнопок і дверних ручок. До всього торкалися через серветку. Пройшла інформація, що вірус може поширюватися через каналізаційні випари, а в Китаї не вся сантехніка має «водяну пробку». Нам рекомендували частіше дезінфікувати санвузол. Й такі запобіжні заходи нікому не завадять. 

У багатьох сім'ях верхній одяг, у якому виходили на вулицю, дезінфікували і зберігали окремо від інших речей.

— Як виглядали справи з масками?
— Якщо у когось закінчувалися маски, то люди зверталися до свого ЖЕКу, замовляли маски через нього й за пару днів отримували необхідну кількість на сім'ю. Те саме стосувалося рукавичок і бахіл. 

Усе спілкування з волонтерами та інформування мешканців відбувається онлайн через чати. А всі рекомендації розробило і поширювало китайське міністерство охорони здоров'я.

— Хто ті свідомі громадяни, які записувалися в волонтери?
— Величезну роль зіграла самоорганізація мешканців. У Китаї частина сучасного житла — не окремі будинки, а «гардени» — кілька багатоповерхівок із загальною закритою територією, або кілька невеликих будинків. На базі ЖЕКів створювалися бригади волонтерів з мешканців, які охороняли територію «гардена», проводили дезінфекцію території, під'їздів. Усі дезінфікуючі засоби централізовано надавала держава. 

Волонтери разом з охороною ЖК вели журнал входу і виходу мешканців, перевіряли дотримання ними правил «2-1-1» — коли тільки один член сім'ї міг вийти один раз на два дні за продуктами. Ще вони вимірювали температуру сусідів, робили щоденні тестові обходи по квартирах, повідомляли лікарів про хворих. 

Доставка товарів та продуктів здійснювалася до пункту охорони, звідки або вони розносилися по квартирах волонтерами, або мешканці приходили самі. Але контакту з кур'єром не було. Усі коробки з товарами дезінфікували. Сміття у багатьох комплексах теж забирали волонтери, мешканці тільки виставляли пакети за двері. 

Серед волонтерів — 60-70% комуністи. До речі, багато домовласників досі не беруть плату за квартири на час карантину, а вже йде другий місяць. Плюс дуже багато людей перераховували свої заощадження на спеціальні рахунки по боротьбі з вірусом, відправляли гроші у фонд лікарів, з якого медикам виплачували премії і компенсації за зараження або смерть. Знаю, що більшість будівельників відмовилися від оплати своєї праці, коли зводили тимчасові госпіталі. 

— Створювалися якісь приватні фонди для таких потреб?
— Фонди державні, але звичайні люди їх теж поповнювали.

— Поняття «кожен сам за себе» китайцям не знайоме?
— У китайців все збалансовано —` і собі, і людям. Ідеалізувати їх не варто. Наприклад, коли в Ухані оголосили карантин, п'ять мільйонів жителів сіли на машини і покинули місто, думаючи про себе. І рознесли заразу. Чиновника, який пізно дав команду на закриття доріг після оголошення карантину, зняли і судили. Кажуть, три години місто було відкрито повністю після оголошення про карантин. 

— У чому полягала роль поліцейських під час карантину?
— Їх відправляли на чергування у житлові комплекси тільки в тому випадку, коли там виявляли заражених і весь будинок потрапляв під жорсткий карантин на 14 днів. Їжу, продукти приносили і залишали під дверима квартир все ті ж волонтери. У разі карантину виходити з квартири людям заборонялося. 

Контролювали процес охоронці на пунктах «відеоконтролю» і пильні сусіди. З порушниками проводили бесіди поліцейські. Але порушували порядок рідко, більшість китайців дуже дисципліновані. На вулицях без масок в нашому місті нікого не хапали і не вивозили. 

Знаю, що тільки в Ухані, в епіцентрі зараження, заборонялося з'являтися на вулиці без маски. Ось там порушників штрафували і відвозили на перевірку в госпіталь. На початку епідемії ми у поліцейських на вулиці могли уточнити, в якій аптеці є маски і як до неї дістатися — у них була вся інформація. 

Ще поліція контролювала в'їзди в міста. Якщо на блокпосту, або при відвідуванні магазину чи поверненні додому в особи виявляли підвищену температуру, вона була зобов'язана разом з волонтером або черговим медиком відвідати госпіталь для здачі аналізів. У разі відмови з «підозрюваним» не панькаються — силою відвезуть і викотять адміністративний штраф. За втечу з-під карантину особі загрожує серйозний штраф, зниження соціального рейтингу, що обіцяє великі проблеми у майбутньому — з роботою, кредитами і ставленням оточуючих. За втечу зараженого коронавірусом — кримінальна відповідальність. Після одужання людині призначать термін.

— Всіх лікували і обстежували безкоштовно?
— Безкоштовно. Ще цікавий момент — співробітники аптек зобов'язані повідомляти спеціальну службу про осіб, які придбавали жарознижувальні без рецепта. Такі покупці відразу потрапляли під підозру. Завдяки прив'язці платіжних систем до баз даних і системи розпізнавання облич, до особи відразу ж приїжджали для перевірки всієї її родини. Ось власне і весь секрет того, як Китай впорався з епідемією.