Де живуть українці в Америці?

Читайте всі історії з "Щоденника "вимушеного" емігранта"

Ну що ж... Бруклін...Мій нью-йоркський дім. 

Якщо Нью-Йорк вже сам по собі є «мультинаціональним котлом», то Бруклін, як на мене, – це дно того котла. 

Бруклін – один із районів Нью-Йорку. Як то є Манхеттен, Квінс, Бронкс, Стейтен айленд... Усе викликає якийсь асоціативний ряд. І якщо останні райони, для тих, хто ніколи не був у США, сприймаються як «щось таке чули», то Манхеттен – підсвідомо є ознакою статусу, розкошів і т.д. Ну це ж Манхеттен! Насправді, він просто більш-менш у центрі, і…центр. Ну так – дорого в плані оренди житла. Але звідси, «з цього боку» океану, сприймається уже дещо по-іншому. Як, зрештою, і багато чого тут. Не зможу пояснити, як саме по-іншому. Просто, не так, як ти це собі уявляєш вдома. Тут так з усім.

Отже, Бруклін. Такий собі острівець, найбільший, з яких складається це неохопне місто. Така собі «окрема республіка». 

І якщо бавитися в антоніми – то, однозначно, Бруклін – це перше, що спадає на думку при згадці про Манхеттен.

Читайте також: Як франківці шукають роботу в Америці

У Нью-Йорку не дуже заморочуються з назвами вулиць. Очевидно, масштабність веде до спрощення. Вулиці тут, в більшості, просто нумерують. Звісно, назви є також, але багато банально називаються «порядковим номером». Бруклін цьому яскраве підтвердження. Якщо глянути на карту, вулиці наносяться майже рівними паралельними рядами, перетинаючись між собою авеню (avenue). При чому, часто той самий номер вулиці може бути присутнім і в інших частинах Нью-Йорку (в Манхеттені, Квінсі тощо). Через те, шукаючи адресу, треба якомога точніше її вказувати. 

Той самий номер вулиці може бути присутнім і в інших частинах Нью-Йорку (в Манхеттені, Квінсі тощо). Через те, шукаючи адресу, треба якомога точніше її вказувати.

І ці «геометричні ряди» ідеально правильні, забудовані, на перший погляд, майже однаковими будинками. На окремих вулицях над цими «гладенькими квадратиками будинків» на високих металевих підпорах здіймається залізничне полотно метро (subway). Поїзди тут ходять часто. Адже, після власного авто, це, мабуть, другий найпоширеніший спосіб пересуватися цим велетенським містом, з’єднуючись з його такими розрізненими частинами. А отже, мабуть, не важко уявити факт безперервного руху вагонів над головою і шуму, який вони створюють. Хоча, ні. Уявити таки важко, це треба хоча б раз в житті почути. Ти в такі моменти не відчуваєш власного дихання. 

Перші 50 доларів, зароблені в Америці

Сонце палить немилосердно. Таки справді, Нью-Йоркську спеку важко з чимось зрівняти (хоча…все у світі порівнюване з чимось…). Спека, сирени пожежок, немилосердний скрегіт поїздів, які, таке враження, мчать не десь у тебе над головою, а проходять безпосередньо крізь тебе…Китайці, що чомусь так безжально кричать, ведучи банальні бесіди між собою…Мексиканці, тобі по пояс, що усміхаються направо і наліво «сеньйорітам» слов’янської зовнішності, корейці, росіяни…Коробки з горами сміттєвих мішків вздовж дороги…Щурі на коліях, смітниках, усюди, де є якийсь шанс чимось поживитися…Щось я відволіклася. Насправді, йду по черговий випуск «Русской рекламы». Сьогодні четвер.

Коробки з горами сміттєвих мішків вздовж дороги…Щурі на коліях, смітниках, усюди, де є якийсь шанс чимось поживитися

Її можна придбати в Брукліні майже в кожному магазині, де є стійка з газетами. Я купую в «Cherry hill» — гастроном, де не відчуваєте різниці з домом, хіба лише по цінниках. Ага, ну і ще, по асортименту продукції походженням з «Брацькаї Рассіі». Він тут теж досить обширно представлений. А взагалі в «Черрі хілі» є все. Всі ті товарні марки, до яких ми звикли вдома. Включаючи «президентську» стійку з широким асортиментом цукерок. Так, щоб «солодко» було всюди. Дбає таки за нас гарант. Навіть на чужині. Контингент персоналу теж «домашній». А взагалі для «закупів» «Черрі хіл» не є з найдешевших магазинів. Ну, принаймні, для мене і моїх знайомих. Тут, до речі, треба розрізняти одну суттєву відмінність з домом. Він не є найдешевших, а, проте, все одно, доступний. Просто, при можливості купувати дешевше, ми обирали друге. В «Черрі хілі» дівчата люблять купувати суші (якщо не мають часу ходити на готові до китайців або замовляти «to go»), ну і іноді беруть там готові салати, так як в кулінарії працює знайома. Та якщо вести мову про готову продукцію, мої руммейтки (а згодом і я сама) віддаємо перевагу «Vucciria» (дівчата чомусь «перехрестили» її на «Віккурію», та й так і прижилося). Чого тут тільки нема! Супи, салати, другі страви, м’ясні вироби! До слова скажу, купувати готову їжу, їдучи з роботи, тут абсолютно нормальна практика. Готувати тут готують рідко (принаймні на квартирі, де я живу). На це просто не вистачає часу. Та й сенсу не особливо. Готова їжа недорога. А готувати щось, до всього іншого, ще й не дуже вигідно – ти зможеш з’їсти це раптом один раз, відразу коли приготуєш. А далі усе просто псується. Бо нема кому їсти. І нема коли. Усі на роботах.

Нью-йоркська біржа праці для українок і спроба влаштуватися нянею

А взагалі, щодо фруктів, овочів, риби, м’яса – найдешевше у китайців. У них тут щось на зразок «магазиноринків» — коли всередині магазин, а його продовження – на вулиці. Передати, який всередині стоїть сморід неможливо. Це треба просто відчути! Тут можна знайти все! Причому, доброї половини з того, що тут продається, я навіть не знаю. Такої кількості «звірини» і городини я ще не бачила за все життя. Риба, креветки у льоді на прилавках – то ще пів біди. А от якісь велетенські черепахи, вусаті раки і багато інших представників водного світу просто при вході – то не для людей зі слабкими нервами. При чому вся ця живність рухається, ворушить клешнями, вусами, очима, лусками – словом, всім, чим її нагородила матінка природа. Якщо ще рибу у китайців брати можна (шматок лосося тут заважує приблизно на 5 доларів з копійками), то м’ясо у них, хоч і дешеве, але тверде як підошва, скільки його не вари (смаж, туши і т.д). Усе це починаєш розуміти з часом. Щодо м’яса, то найрізноманітніші його види і при чому досить непогані по якості, хоча, звісно, і дорожчі, ніж у китайців, у ще одній мережі супермаркетів – цього разу вже американських – «Meat supreme». У них також багато імпорту. Щоправда, італійського, французького тощо.

Ще один з мережі продуктових магазинів у Брукліні, де можна знайти багато «домашнього», а ще почути рекламу концертів Крістіни Орбакайте та інших зірок подібного штибу, «Net cost». Тут теж можна придбати все, чого бажає душа. Мережі типу «McDonalds» «Starbucks», не буду навіть представляти – само собою вони тут присутні.

А взагалі, до Брукліну звикаєш не одразу. Хоча, з плином часу, тобі немає куди діватися – і ти, так чи інакше, мусиш це зробити. І це безкінечне коло поєднує в тобі без кінця ненависть і прихильність. Кожен раз, несучись назустріч цьому всюдисущому гамору, смороду і антисанітарії, в цих «однаково квадратних», пронумерованих, безликих вулицях, ти його ненавидиш. А потім, якось раптово, особливо, коли маєш виходити з дому дуже рано, — зустрічаєш сонце, що піднімається над коліями і незвично порожніми вулицями, що лише починають прокидатися та оговтуватися. І починаєш бачити в цьому всьому безмежну красу. Якусь таку тиху, спокійну… І вона якось так, я б сказала, навіть апокаліптично, виглядає на фоні всього цього «бруду». Та сонцю все одно. Воно вище. Воно НАД…

І ти над. І, коли закінчується черговий день, і ти завершуєш Брукліном чергове коло – робоче, життєве – повертаючись додому, тихо дякуєш Богу.

Зараз ти візьмеш пиво, замовиш суші, повечеряєш, приймеш душ, і зануришся в ніч.