7 вересня в Музеї мистецтв Прикарпаття відбудеться відкриття виставки творів Міліції Симашкевич (1900 – 1976) – талановитої української художниці театру і кіно. Серед близько півсотні представлених робіт, люб’язно наданих її онуком – Ігорем Волошиним, переважають ескізи костюмів та театральних декорацій до вистав Івано-Франківського обласного українського музично-драматичного театру ім. І. Франка. Кожен ескіз Міліції Симашкевич – це не просто костюм, а живий цілісний образ зі своїм характером та емоціями, прагнення об’єктивно відтворити на сцені в декораціях те середовище (пейзаж, архітектуру, інтер’єр), ту епоху, в яких відбувається дійство. Також представлено декілька ліногравюр, пейзажів і натюрмортів, виконаних аквареллю. Всі твори виконано в івано-франківський період творчості художниці, який почався після Другої світової війни. А перед ним були не менш цікаві і плідні періоди роботи.
Насичене творче життя Міліції Симашкевич могло б стати основою для фільму, в якому поряд з нею на тлі знакових мистецьких явищ тієї доби з’явилося б багато видатних особистостей, таких як Вадим Меллер, Лесь Курбас, Іван Кавалерідзе, Валентина Чистякова, Наталія Ужвій та інші художники, режисери, актори, разом з якими вона долучилася до зародження конструктивізму в українському театральному мистецтві, діяльності театру «Березіль», становлення українського кіно.
Розпочався життєвий шлях Міліції (Міліци, Майї) Миколаївни Симашкевич в м. Кам’янець-Подільську Хмельницької області, де вона народилася 9 (22) липня 1900 р. в сім’ї вчителя. В 1918 р. майбутня художниця закінчила гімназію в Києві і вступила на філологічний факультет Київського університету, паралельно займаючись малюванням у приватній студії А. Прахової та М. Козіка. Однак в 1920 р. покидає навчання в університеті і вступає до створеної 1917 р. Української академії мистецтв (з 1924 р. – Київський художній інститут), яку закінчує в 1926 р. Спочатку Міліція Симашкевич навчається в майстерні Федора Кричевського, а з часу відкриття театрально-декоративного факультету – під керівництвом Вадима Меллера – талановитого художника-авангардиста, новатора й «ідеолога» західноєвропейського мистецтва, якого вважають засновником конструктивізму в українській театральній сценографії. Принципи цього стилю було втілено в театрі «Березіль» – одному з перших українських театрів радянської доби, який було засновано Лесем Курбасом у 1922 р. в Києві, а в 1926 р. переміщено до Харкова. Величезна генерація талановитих акторів, режисерів, художників була вихована цим театром, зокрема і Міліція Симашкевич, яка, ще будучи студенткою, працювала в його макетній майстерні під керівництвом Вадима Меллера. Вже в цей період вона самостійно оформлює вистави «Березоля» в стилі конструктивізму, зокрема «Пошились у дурні» М. Кропивницького (1924 р., реж. Ф. Лопатинський), «За двома зайцями» М. Старицького (1925 р., реж. В. Василько-Міляєв), «Комуна в степах» М. Куліша (1925 р., реж. П. Береза-Кудрицький). Вона продовжує роботу в театрі й після закінчення художнього інституту і разом з художником В. Шкляєвим працює над виставами «Шпана» В. Ярошенка (1926 р., реж. Я. Бортник), «Пролог» С. Бондарчука і Л. Курбаса (1927 р., реж. Л. Курбас), «Бронепоїзд 14–69» В. Іванова (1928 р., реж. Б. Тягно) та ін. У 1928 р. Міліція Симашкевич самостійно оформляє велику виставу «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого (реж. Ф. Лопатинський). На той час вона була першою жінкою-художницею, ім’я якої з’явилося на афішах театрів України.
Через рік Міліції Симашкевич запропонували оформити один з фільмів Одеської кіностудії. З властивою їй енергією вона взялася за вивчення специфіки кіно і з головою поринула в нову роботу. На кіностудії художниця працювала до 1935 р., оформивши до 20 художніх і 10 документальних фільмів, серед яких «Суддя Рейтанеску», «Приймак», «Зореносці», «Народження героїні», «Двобій», «Кармелюк» та великий історичний фільм «Коліївщина» (1933 р., реж. І. Кавалерідзе). Крім того, вона оформляє вистави в театрі Революції й Одеському оперному театрі. За викликом дирекції Київської кіностудії в 1935 р. Міліція Симашкевич повертається до Києва, де оформляє фільми «Наталка Полтавка» (1936 р., реж. І. Кавалерідзе), «Багата наречена» (1937 р.), «Вершники» (1939 р.), «Кубанці» (1939 р.), «Майська ніч» (1940 р.).
В 1941 р. її роботу перервала війна, по закінченні якої художниця вже остаточно повертається до театрально-декораційного мистецтва. Після нетривалого періоду роботи в 1944 р. в Київському театрі музичної комедії та Житомирському обласному драматичному театрі, в січні 1945 р. її направляють в м. Івано-Франківськ на посаду головного художника обласного драматичного театру. Тут вона оформила понад 20 вистав, зокрема «На Вкраїні милій» І. Чабаненка (1945 р.), «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1945 р.), «Суєта» І. Карпенка-Карого (1946 р.), «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1946 р.), «Марія Тюдор» В. Гюго (1955 р.), «Родина щіткарів» М. Ірчана (1957 р.), «Вій, вітерець» Я. Райніса (1958 р.), «Устим Кармелюк» В. Суходольського (1960 р.) та ін. Крім того, Міліція Симашкевич була керівником образотворчої студії Палацу піонерів, де проявила себе талановитим педагогом. Паралельно працювала в Івано-Франківському відділенні Художнього фонду УРСР, де створила багато високохудожніх робіт і театр тіней для дітей. Була членом Спілки художників.
Померла Міліція Симашкевич в Івано-Франківську 11 грудня 1976 р. За життя вона активно брала участь в обласних (з 1950 р.) та республіканських (з 1954 р.) виставках, майже щорічно представляючи на них свої твори. Мала й кілька персональних – в Івано-Франківську (1965, 1970), Львові (1970), Києві (1970, 1975). Посмертних – жодної. А цього року виповнюється вже 40 років з того часу, як її з нами немає. Та мистецтво Міліції Симашкевич живе в залишених нею творах і роботах її учнів, зокрема внука Ігоря Волошина. Колись він вчився в неї, а зараз є одним з небагатьох українських художників-вітражистів, який займається створенням вітражних композицій для храмів України. Хотілося б, щоб мистецтво Міліції Симашкевич й надалі жило як в творчості нащадків, так і в пам'яті українців, які таки зуміють гідно пошанувати її самобутній талант.