Станиславівські злочини та злочинці

Станиславів не мав слави кримінального міста. Проте і в цьому тихому провінційному місті траплялися сенсаційні кримінальні історії.

Про станиславівські злочини та про злочинців читаємо на 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.

Напередодні Різдва в 1935 році Станиславів сколихнула небувала подія. «Сенсаційна афера в Станиславові!», «Афера, про яку говорить Станиславів» – кричали заголовками міські газети. А сталася річ, яка тепер нікого би не здивувала, – фінансове шахрайство.

Знана в місті фірма братів Манделів – “Mandel” – в суді звинуватила своїх компаньйонів – фірму “Alster i Szapira” в шахрайстві і вимагала повернення 100 тисяч злотих. В кінці фінансового року “Alster i Szapira” підбили баланс спільної діяльності, з якого випливало, що чистий дохід становить 240 тисяч злотих, який начебто чесно поділили на дві фірми. Тим часом власники фірми “Mandel” підрахували, що насправді чистий прибуток фірм становив 460 тисяч злотих. Отже, компаньйони вирішили обдурити їх щонайменше на 100 тисяч злотих!

Справа набула великого розголосу ще й тому, що компаньйони були відомими і шанованими в місті людьми. Такого шахрайства Станиславів ще не знав! І не дивно, адже у міжвоєнний період наше місто та й воєводство були порівняно некримінальними.

В обласному архіві зберігся цікавий документ – Річний статистичний звіт слідчого управління за 1937 рік, який найбільш повно характеризує стан злочинності у Станиславівському воєводстві, оскільки припадає на її пік у міжвоєнному періоді. Найнебезпечнішими тоді вважалися так звані «політичні» злочини: проти суспільного устрою, держави, влади, «зневага народу та панства» – таких злочинів було нараховано 88. Слід розуміти, що під цю категорію підпадали будь-які антипольські виступи, які не є злочинами в кримінальному сенсі. До цієї категорії належать також якісь «таємні» злочини, яких польська статистика нарахувала у Станиславівському воєводстві 19.

Серед кримінальних злочинів у найнеспокійніший 1937 рік у воєводстві було зафіксовано:

19-1.jpg

У таблиці не відображені тілесні ушкодження, шахрайство, поштові крадіжки, організація страйків, випадки жорстокого поводження з тваринами, які також мали місце у Станиславівському воєводстві.

Злочинність мала виражений сезонний характер – загалом починала зростати з травня, досягаючи свого піку у липні, а з вересня йшла на спад.

Шахрайство набувало найрізноманітніших форм: від шлюбного – до торгового, фінансового чи отримання безкоштовних послуг.

Про випадок шлюбного шахрайства галицьких дівчат попереджувала газета «Станиславівські вісті» від 27 червня 1937 року. Бравий парубійко Дмитро Дмитрук із с. Братківець представився в селі Ямниці вдівцем і, обіцяючи оженитись, видурив у дівчини (прізвища не вказано) 10 злотих, з якими, за словами газети, «щез, як камфора». І треба було статися такому, що у Станиславові брехливий наречений зустрівся зі своїми сватами з Ямниці, які його здали до поліції і надовго відбили бажання «женитися».

Поліцай по вул. 3 Мая (тепер – вул. Грушевського)

Відвідували Прикарпаття і заїжджі «гастролери». Таким був Дмитро Миколаєв – російський аристократ, колчаківський офіцер, син відомого петербурзького адвоката і дипломата, який займав консульську посаду у Відні. Молодий чоловік, який звик жити в розкошах, після того, як в результаті більшовицького перевороту втратив маєтки, вдався до шахрайства. У 1935 році Дмитро з’явився на станиславівських теренах, де одразу ж за якийсь обман був засуджений до 8 місяців ув’язнення. Відбувши покарання, Дмитро Миколаєв вдався до нового злочину. Здобувши єзуїтський підрясник, він прийшов до пароха в Перерослі, видаючи себе за збирача коштів на будову костьолу. Декілька днів шахрай користувався гостинністю пароха, після чого зник, прихопивши з собою дорогоцінності і коштовну колекцію зброї, в тому числі реліквію – кинджал гетьмана Богдана Хмельницького. Зловили дурисвіта в Яремчі, де він вже видавав себе за інженера. Покараний за шахрайство, Дмитро підбив інших ув’язнених до втечі з тюрми в Делятині. Тільки пильність охорони не дала здійснитися плану. Суд додав до попереднього покарання ще рік карцеру. На цьому сліди шахрая-аристократа зникають.

Часто жертвами шахраїв ставала недосвідчена молодь. Газета «Станиславівські вісті» від 20 червня 1937 року, не вказуючи населеного пункту, розповідає про новий спосіб шахрайського доходу. Колишній корчмар Мошко Н. почав приваблювати до своєї господи молодь для гри в карти. З кожного виграшу підприємливий корчмар брав податок. «Не одна курка пропала тоді з маминого курника», – пише газета. І тільки судовий штраф припинив діяльність «сільського казино».

Поліцай при польському "Соколі" на площі Міцкевича

Інколи шахрайство закінчувалося трагічно для самих шахраїв. Так, 2 вересня 1937 року у приміщенні Міської комунальної щадничої каси застрілився скарбник 27-літній Яків Гендлєр, у якого напередодні виявили нестачу 2605 злотих.

Були і комічні трафунки. Так, знаємо, що у 1938 році якийсь Леон Пізяк внадився у станиславівські ресторани і не тільки безкоштовно обідав, але й розпивав дорогі алкогольні напої! Хитрий гурман після затримання був змушений звикати до не дуже вишуканих тюремних страв.

Поліція зазвичай знала поіменно злочинців. Наприклад, зломниками кас у Станиславівському повіті в 1931 році були: Францішек Яворський, Петро Кобилянський, Павло-Мар’ян Бурсак, Георг Кічкан. Набагато довшим був список кишенькових злодіїв – їх нараховувалося 47 чоловік. Був серед них і свій «рекордсмен» – Ян Бронюк на псевдонім Стейгер, який був караний за крадіжки 50 разів! А всього на 1931 рік поліція нараховувала 107 кримінальних злочинців у Станиславівському воєводстві.

Були зафіксовані й крадіжки з церков. Так, за період від 1 січня 1933 р. до 16 липня 1934 р. тільки на території міста Станиславова було вчинено 7 таких злочинів. Двічі обкрадався вірменський костьол. 30 липня 1933 року з костьолу було викрадено 10 срібних медальйонів. Набагато вагомішою була крадіжка з вірменського костьолу, здійснена 21 квітня 1934 року. Тоді було викрадено 2 келихи та 1 тацю із золота загальною вартістю 1170 злотих. У крадіжці підозрювали Василя Ясиняка та Андрія Лошньова. Викраденого не знайшли.

Станиславівським крадієм з церков був Владислав Гайдач. Саме він обікрав каплицю отців-редемптористів, звідки виніс 1 золотий ланцюжок, 2 золоті образки, багато срібних речей. Злодій був затриманий, і награбоване повернулося у каплицю. Цей злочинець також підозрювався у двох крадіжках з костьолу «Аве Марія», вчинених впродовж 1933-1934 років. А всього по воєводству за ті роки поліція зафіксувала 112 випадків церковних крадіжок, з яких 42 було розкрито.

Відомі цікаві випадки розкаяння злочинців. У газеті «Станиславівські вісті» від 12 вересня 1937 року розповідається про втікача з тюрми в селищі Жаб’є Миколу Сорука, який не тільки через посередника повернув украдену в тюремного охоронця зброю та амуніцію, але й пообіцяв прийти з повинною до судді. «Розкаявся харцизяка!» – підсумувала газета.

Часто трагічно закінчувалися суперечки за землю. Наприклад, в с. Трофанівці під час сварки за поле у травні 1937 року М. Демчук смертельно поранив ножем сусіда Л. Куликовського.

Про злочини повідомляли станиславівські газети. Також через газети комісаріати поліції інформували про відібрані у злодіїв речі, які потерпілі після впізнання могли собі повернути.

Варто зазначити, що у міжвоєнний період злочином вважалися деякі вчинки, які для нас давно стали нормою. Наприклад, злочинним вважалося користування радіоприймачем без обов’язкової його реєстрації на пошті. У Станиславові в 1935 році було виявлено і покарано аж 11 таких «злісних» радіослухачів. Злочином також була торгівля сахарином.

А загалом, міжвоєнна Станиславівщина, як і вся Галичина, вважалася досить спокійною і некримінальною територією порівняно з Польщею загалом. Якщо серед мешканців Західної Польщі кожен 20-ий мав конфлікти із законом, то в Галичині – тільки кожен 60-ий мешканець.