Як живуть карпатські метеорологи на найвищій метеостанції в Україні. ФОТОРЕПОРТАЖ

Працівники найвисокогірнішої сніголавинної метеостанції України, що на полонині Пожижевська (Івано-Франківщини) кожні три години фіксують зміни погоди.

На висоті 1450 метрів над рівнем моря, майже у цілковитій ізоляції від суспільства, тижнями живуть метеорологи. Щосереди з Яремче п’ятеро працівників вирушають УАЗОМ на тижневу вахту. Із собою беруть запас продуктів та змінний одяг.

Добиратися на Пожижевську непросто. За півтори години з Яремче доїжджають лише до ворохтянської турбази «Заросляк», звідти повертають ліворуч від популярної стежки на Говерлу, оминають місток, каплицю та далі пішки серпантином піднімаються вгору. Улітку до станції можна доїхати машиною, узимку та навесні — зась. Живуть та працюють метеорологи у добротному кам’яному будиночку. За 50 метрів від оселі — закрита обгороджена металевою сіткою територія з багатьма чудернацькими приладами. Це метеомайданчик. Сюди щотригодини виходять метеорологи, аби записати дані з приладів.

«Буду показувати, наше вимірювальне господарство, — жартома розповів начальник станції Михайло Довганюк, та  підходить до двох білих дощатих споруд на високій ніжці. — Це психометрична будка, в ній — різні термометри. Наприклад, аби зафіксувати найнижчу температуру за добу використовуємо скляний спир­товий термометр, а для визначення найви­щої температури є скляний ртутний термо­метр, схожий на медичний. Списуємо з них дані у спеціальну книжку».  У другій будці на термометри приглядатися не треба. Там все фіксують самописці. «Ось прилади, що також контролюють вологість і температуру — термограф та гігрограф, — наочно демонструє  все пан Михайло. — У них є годинниковий механізм, через нього за певний проміжок часу приводиться в рух перо-самописець, яким на  стрічку, наносяться відмітки. Це своєрідна крива зміни вологості й температури». Метеорологи знімають стрічку та в робочому кабінеті за мить розшифровують і переводять нанесені пером штрихи в цифри, за якими можна зрозуміти, як за три години міняється вологість і температура.

У робочому кабінет метеорологів на Пожижевській

«А ось цим ми вітер міряємо, — мовить начальник станції та підводить мене до спереду схожого на вітряк, а ззаду на малий літачок, приладу. — Це анеморумбометр, він показує напрям та швидкість вітру. Усередині приладу є датчик, й інформація з нього надходить на табло, що знаходиться в робочому кабінеті, лише встигай дивитися та записувати звідки віє: зі Сходу чи з Півдня і скільки метрів за секунду».

Метеомайданчик на Пожижевській навесні

Записані дані з приладів, на метеомайданчику, інформацію з самописців й табло про зміну температури, тиску повітря, сили і швидкості  вітру, хмарності тощо укладають у спеціальні синоптичні телеграми та через кожні три години передають в Київський гідрометеоцентр.

Кожні три години, а коли погода погана, то й частіше, черговий працівник має вийти на вулицю і зафіксувати низку показників: температуру повітря та снігу, атмосферний тиск, силу і напрямок вітру, вологість, сонячну активність, а також виміряти кількість опадів.

Для цього беруть спеціальний опадомір — відро Третьякова. Протягом певного часу до посудини падає сніг, потім її заносять у тепле приміщення, де сніг тане. Потім вимірюють, скільки води утворилося.

По всій Україні працює 180 метеостанцій, які синхронно фіксують погоду, а результати віддають до Українського гідрометеорологічного центру. Завдяки їм на сайті Укргідрометцентру в реальному часі можна спостерігати за рівнем лавинної небезпеки.

А в українських Карпатах є всього дві сніголавинні станції. Крім Пожежевської, ще Плай, на Закарпатті.

Будиночок метеорологів на Пожижевській взимку

Метеомайданчик на Пожижевській взимку

На Пожижевській працює одинадцятеро людей: восьмеро технічних працівників, двоє кочегарів та водій-електрик.

Робота позмінна — тиждень через два. День у день тут стежать за настроєм погоди ось уже 60 років, а за переказами метеорологів, місцеві пастухи робили це ще у 18-му столітті.

Основні професії тут — метеоролог та гляціолог (людина, яка досліджує льодовики, сніги та лавини).

«Самі ми погоду не прогнозуємо, це роблять у столиці, — каже Михайло Васильович. — Там синоптики збирають дані з усіх метеостанцій та складають карту прогнозів для всієї України. На основі цієї карти пишуть прогноз погоди в Інтернеті, розповідають по радіо й телевізорі. Дані з Пожижевської часто змінюються. Ось бувають різкі перепади тиску. Якщо тиск понижується, це означає, що слід чекати вітряної погоди, або дощів. А різке пониження чи підвищення температури — провісники наближення холодного або теплого циклонів». Окрім столиці, карпатські метеорологи відсилають дані до Івано-Франківська, де складають місцевий прогноз. Михайло Довганюк хвалиться, що їхні дані настільки точні, що за ними до 95 відсотків прогнозів погоди у високогір’ї Карпат справджуються.

Один із приладів метеомайданчика, ззовні схожий на глобус

Метеорологи знімають показники на метеомайданчику 

Психометрична будка, в ній є різні термометри

Але найголовніше завдання працівників Пожижевської — вивчення і передбачення лавин. Власне й станція називається сніголавинна. Роблять це лише взимку, яка тут триває п’ять (!) місяців.  Займаються передбаченням лавин дослідники снігу — гліціологи. Через кожні п’ять днів  вони виходять у  певні місця в гори,  викопують ями-шурфи. У ямах вимірюють висоту білого покриву, дивляться та описують який це сніг: твердий, крихкий, грубо чи дрібнозернистий, липкий, вологий, оглядаючи чи є снігові та льодові корки, вимірюють температуру в різних шарах снігу тощо. 

«На основі цього й  прогнозують сходження лавин, — пояснює пан Михайло. Ось коли випадає 100 міліметрів опадів та є 30 сантиметрів снігу — вірна ознака — буде лавина». 

Потрапляння у лавину — найгірший сценарій у горах, адже вирішальна кожна хвилина.

Врятуватися зі снігу можна в межах 30-40 хвилин, якщо ж часу минає більше — шансів вижити практично немає. Потерпілий гине від холоду й нестачі повітря.

Через це рятувальники завжди застерігають туристів, аби не ходили в гори поодинці та без спеціального спорядження для пошуку людей під снігом. Найчастіше нещасні випадки стаються саме із самотніми мандрівниками, які нікого не попереджають, куди йдуть.

Вид на метеостанцію взимку

Фото з архіву івано-франківського центру гідрометеорології та з архіву Михайла Мазура

За 50 метрів від будиночка метеорологів — закрита обгороджена металевою сіткою територія з багатьма чудернацькими приладами. Це метеомайданчик. Сюди щотригодини виходять метеорологи, аби записати дані з приладів. 

На метеомайданчику відбувається все блискавично: кілька хвилин — і метеоролог записав усі показники. Тепер їх чимскоріше треба передати до Києва.

Для цього у будівлі станції є спеціальний кабінет. Тут стоять комп’ютер, жива ялинка ще з новорічних свят, два робочих столи, ліжко та крихітний телевізор.

На стіні два годинники — один працює за київським часом, другий — за Гринвічем.

Щотижнева зміна бригади відбувається по середах. Кожен приносить із собою рюкзак із їжею, яку треба швидко з’їсти, — холодильника на станції немає. Але є підвал, куди з осені завозять картоплю, крупи та консерви, дрова і вугілля.