До Дня незалежності пропонуємо цікаві факти з історії українського гімну
Поряд із прапором, гербом, державною мовою, столицею, грошовою одиницею, наявністю власного війська, Конституції — однією з ознак суверенної держави є її гімн, пише Укрінформ.
Справжнім всеукраїнським, спочатку національним, а згодом й офіційним державним гімном, впродовж XIX-XX століть стала пісня «Ще не вмерла Україна». Здається, чверть століття його сакральний зміст залишався десь на «периферії» суспільної свідомості. І лише з початком кривавої війни за справжню Незалежність українці усвідомили глибинне значення кожного слова у своєму офіційному славені.
Як з’явилися слова українського гімну
Одного з осінніх днів 1862 року в Києві 23-річний бориспільчанин, недавній випускник Петербургського університету Павло Чубинський, перебуваючи в гостях на вулиці Великій Васильківській (нині будинок 106, на фото), почув патріотичну сербську пісню «Већ се српска застава», яка його вразила. За спогадом сучасника, Чубинський пішов у сусідню кімнату і повернувся звідти з готовим текстом, який розпочинався словами «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля!».
За іншою версією – більш детальною, але менш документованою – учасниками вечірки були так звані «хлопомани», тобто поляки-українофіли, Тадей Рильський (майбутній батько відомого поета) та Павлин Свєнціцький. Вони згадували дві події з попереднього 1861 року: похорон Шевченка та панахиду за п’ятьма вбитими маніфестантами у Варшаві, відтак - стали награвати «Jeszcze Polska nie zginęła» на фортепіано, імпровізуючи з українським перекладом. Тоді Чубинський і запротестував: «треба мати свій гімн», - і за півгодини його запропонував. Вже після цього присутні на вечірці сербські студенти, долучившись, заспівали свою пісню, в якій Павло Платонович і почув ті ключові рядки, яких йому бракувало.
За півтора сторіччя, що минули відтоді, багато хто зауважував, що аж надто перший рядок схожий на «Марш Домбровського» - нині офіційний гімн Польщі, а тоді відому «Пісню польських легіонів в Італії» (або «Мазурку Домбровського»), написану ще 1797 року. На що є слушна відповідь, що схожий не сам рядок, а становище, в якому перебували польські та українські патріоти – без держави, під імперією. І не тільки вони. «Još Hrvatska ni propala» написано 1833 року, коли Хорватія була розділена між Османською та Габсбурзькою імперіями – і перший рядок віршу так само констатує нездоланне прагнення до визволення.
Нова пісня швидко пішла по Києву, але невдовзі Чубинського арештували й вислали в Архангельську губернію без слідства і точного звинувачення – самим розпорядженням шефа жандармів «за вредное влияние на умы простолюдинов». Він повернувся із заслання через сім років. А ще через сім років стався сумнозвісний Емський указ (розпорядження російського імператора Олександра II спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком), і Чубинський як «небезпечний агітатор» дістав заборону на проживання «в малороссийских губерниях».
Загалом, в українську культуру і науку Павло Чубинський увійшов також як видатний фольклорист і етнограф: за своє життя він зібрав близько чотирьох тисяч обрядових пісень, понад триста казок і зафіксував говірки, прикмети, звичаї у 60-х місцевостях.
Як з’явилася музика
У 1963 році у четвертому (грудневому) номері львівського часопису «Мета» вірш Чубинського був виданий анонімно, і до того ж - випадково чи навмисно, оскільки автор вже був під наглядом жандармів - «схований» серед трьох віршів Тараса Шевченка.