Місто – це мегамозок. Микола Скиба про те, коли Франківськ стане креативним містом

За видачею патентів Франківськ випереджає Дніпропетровськ, але мешканці називають світлофор серед нових технологій, доступних в місті. Чому так і про що можуть сказати дані, розповів директор Агенції культурних стратегій Микола Скиба під час арт-хакатону «Код міста».

Моє перше знайомство з Івано-Франківськом було таке: вокзал – базар. Приїхав потягом, завантажився в маршрутку і поїхав у гори. Вже потім я глибше познайомився з містом. Проект «Код міста» – це спроба поговорити про те, як дивитися далі вокзалу, як дивитися на місто крізь дані.

Будь-що породжує дані. Можна поставити звукові датчики і фіксувати, як рухаються комахи. Отримаємо колосальний обсяг інформації, але що з нею робити? Якщо не поставимо собі цього питання, то жодна, навіть найбільш інсайдерська інформація про місто не допоможе.

Місто не народжується з села. Воно протистоїть пейзажу, створює свій штучний ландшафт. Місто приваблює тим, що в ньому є інтенсивне життя. Місто – театр життя.

Є кілька моделей, як можна дивитися на місто. Наприклад, місто як машина. Це типовий погляд з точки зору індустріальної економіки: місто виробляє продукт і має промисловий потенціал, за яким його оцінюють.

Всі українські міста мають цю родову травму індустріального минулого, яке для багатьох є теперішнім.

В такій моделі є хтось на вершині піраміди, зазвичай, великий капітал, олігарх, який має поруч політиків, медіа. Його ціль – викачування прибутків. Той, хто на вершині піраміди, створює робочі місця й обмінює їх на час. Так живуть не лише промислові міста, такі як Кривий Ріг чи Запоріжжя. Там, де менше суб’єктності в простого громадянина, таких стосунків більше.

Інший погляд на місто – як на концентрацію електорату. У цій моделі вже не робочий час, а голоси виборців обмінюються на гречку. Гречкою може бути будь-що. Наприклад, коли у дворі кладуть новий асфальт, а депутат потім телефонує й розпитує про те, як вам цей асфальт. Насправді ж депутат має турбуватися системними речами – розподілом земельних ресурсів, забудовою тощо.

Культурна мапа світу, вертикальна вісь: традиційні – секулярні цінності; горизонтальна вісь: цінності виживання – самовираження. Україна – вгорі ліворуч.

Які ще моделі можливі? Нейрофізіологи визначають потенціал мозку за кількістю нейронних зв’язків, що можуть бути встановлені. Що їх більше, то успішніший носій. Місто можна порівняти з мегамозком.

Цей погляд задає геть інший ракурс. Ми розуміємо, що потенціал – це не тільки нерухомість, земля, голоси виборців, а й соціальні зв’язки.

Креативним містам світу властиве те, що вони мають місця, де перетинаються люди з різних сфер. У таких місцях зароджуються нові ідеї.

Соціальні інвестори, бізнес, освіта, адміністрація (саме так – адміністрація, а не влада) – це зацікавлені гравці в місті, або ж стейкхолдери. Як знайти спосіб комунікації між ними? В попередніх схемах все зрозуміло й відпрацьовано – білборди, тіньові бюджети, виборчі штаби. Тут все складніше.

Що таке креативний потенціал? Це людський капітал, тобто знання, навички людей, культурний капітал або культурні практики, соціальний капітал – довіра й участь. Ще є інфраструктура, тканина міста.

Івано-Франківськ – це місто, що виникло спочатку в уяві, як ідеальне місто.

Його колосальний ресурс – тексти. Не кожне місто має свій літературний текст. У Франківська він є – Тарас Прохасько, Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв. Це ресурс, який необхідно опрацьовувати.

Але чим є теперішній Франківськ? Про що говорить статистика?

Місто росте. А не кожне місто росте. Наприклад, Львів зменшується. В Івано-Франківську цього року двісті першокласників пішло до школи. За десять років це будуть люди на порозі самостійного життя.

Двісті людей покоління, яке повністю не знає, що таке совок. Це колосальний ресурс. Куди вони підуть, де зможуть знайти себе в цьому місті?

Як зробити так, щоб за десять років з’явилося дві сотні нових ідей, нових фахівців, щоб ця цифра помножилася на кількість контактів з однолітками в інших країнах, щоб місту це повернулося новою якістю стосунків?

Франківськ отримує інвестиції. Не кожне місто сьогодні їх отримує. Ми всі знаємо: війна, рецесія, дефолт. Чуємо, що інвестори обходять Україну якоюсь там дорогою. На прикладі Франківська бачимо, що це не зовсім так. Адже цифра – 246 мільйонів доларів. Будівельна галузь демонструє найбільшу динаміку росту, але транспорт, зв’язок теж зростають.

Що можемо сказати про інфраструктуру? У центральній частині міста взагалі не бачимо сучасної архітектури. З одного боку, це начебто добре – історичний центр не забудовується. Але з іншого, нова архітектура не з’являється, хоча контрапункт – коли одна епоха відтіняє іншу – важливий.

У публічному просторі ми бачимо, що площі та пішохідні зони начебто є, але вони не поєднані між собою, лишаються острівцями. Сьогодні ми гуляли з візочком – це складно. А для людини на інвалідному візку просто непосильно. І це в середмісті.

Франківськ випереджає, наприклад, Дніпропетровськ за динамікою виданих патентів. Їхня кількість зростає. Але чи відчувається це на повсякденному рівні? Очевидно, що ні. В рамках програми «Код міста» ми запустили онлайн-опитування. Можливість доступу до технологій мешканці оцінили на 4,6 балів з 10. Серед доступних у місті технологій люди називали прості, на кшталт світлофорів. У кращому випадку – інтернет чи мобільний зв’язок.

На інноваційність впливають цінності. А що впливає на цінності? Практики: я розділив їх на видовищні й смислові, активну участь та пасивне сприйняття. Практики активної участі збагачують місто, а не виснажують. Саме такі практики впливатимуть на майбутнє. Їх потрібно розвивати в першу чергу.