Зимові забави молоді у давнину

Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов'язано не тільки з різдвяною обрядовістю. Зимовий період дозволяв селянам відпочити від тяжкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу взимку було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля. В рухливих іграх, танцях, змаганнях молодь вдосконалювала свої природні можливості.

Отже, зараз саме час згадати про самі популярні зимові забави якими розважалася молодь у давнину.

Зверху на горі, зробленій із снігу стояв «Цар» - досвідчений боєць, якого намагалися зіштовхнути вниз молоді гравці. «Цар» відбивався від нападаючих голими руками, або дерев’яним кийком. Бійці у свою чергу використовували налигачі. Переможець отримував чоботи або кожух і рукавиці.

Завоювання снігової фортеці

Якщо у грі приймало участь багато людей, то створювались цілі армії. Одні захищали снігову фортецю, а інші - намагались її захопити. Облога йшла за всіма правилами військового мистецтва: в бій ішли пішки та на «конях», рили підкопи та з підручних матеріалів робили зброю . Перемогти тих, хто захищав фортецю було не легкою справою. За допомогою лопат та мітел вони засипали ворогів снігом , лякали коней стріляючи холостими зарядами. Спеціально вибраний городничий слідкував аби правила бою не порушувались. За його командою бій починався і закінчувався.

Часами у грі приймали участь жінки та дівчата. В такому разі саме вони захищали фортецю, а хлопці, поділившись на «коней» та «вершників», атакували. Їх завданням було прорватися всередину і захопити дівчаче знамено. Якщо «вершника» скидали з «коня», він одразу ж вибував з гри. За правилами, «воїн», що захопив знамено мав право перецілувати всіх «захисниць». Але зазвичай жінки билися так несамовито, що чоловікам рідко перепадало таке щастя.

Ключки

Грали в «ключки», використовуючи деревяні кулі і «палки » з вигнутих коренів дерев. За правилами гри необхідно було загнати кулю в льодяну ямку або ж відправити її за лінію на території противника. В сучасному варіанті це хокей з м’ячем. А колись на льодові турніри збиралась маса глядачів. В руках гравців були ключки із гнучкого ялівцю а на ногах - дерев’яні, з залізними вставками ковзани. Завзятим прихильником цієї гри у свій час був Петро І.

Катання на ковзанах

У Київській Русі ковзани були відомі з давніх давен. Спочатку їх робили з кісток тварин. Проте такі ковзани були незручними. Пересуватися на них було важко. І тому їх використовували у дитячих забавах. А коли до дерев’яної підошви прикріпили металічну полозу, кататися по льоду стало значно легше. Пізніше цю конструкцію удосконалили, прибивши ковзани до чобіт.

Катання на санках

Поруч із штучними катками часто влаштовували льодяні та дерев’яні гірки. Каталися у санах на дощечках, на дерев’яних човниках або на ґринджолах. Часто скріпляли сакии до купи, як поїзд, і з веселим реготом та вереском мчали з гори.

Сніжки

Гра у сніжки – найулюбленіша і найпопулярніша забава на Русі. Як тільки перший сніг застеляв землю, діти ліпили снігові кульки і запускали їх у спину один одному. Гра була досить демократичною, оскільки можна було обходитись без правил. Але , якщо вигадували якісь певні умови, то гра набувала нового змісту і ставала цікавішою.
Котел.

Для цієї гри на льодяній площадці треба було накреслити велике коло, а в середині його – ще одне, менше. Вибирали сторожа, який стояв між великим і малим колами. Завданням гравців було загнати крижинку в котел за допомогою палок і ключок. Той, кому вдалося це зробити перетворювався в сторожа.

Вправний стрілець

Для цієї гри треба розділитися на дві команди і вишикуватись у шеренги. Один з гравців біг до другої команди і вдаряв по витягнутих долонях першого, другого і третього учасників, а потім швидко повертався до своєї команди. Третій учасник мав кинути у втікача щойно зліпленою сніжкою, причому поки той не повернувся до своїх. Той , в кого попали переходив у «ворожий табір». Гравець, який сніжкою не влучив також переходив у «ворожий табір».

Дід Мороз – Червоний Ніс

На великій площадці малюють контури двох будинків, в одному з яких збираються учасники гри. Ведучий, він же Дід Мороз – Червоний Ніс, стає посередині площадки і промовляє:

Я - Мороз червоний ніс
Заморожу всіх до сліз!
А найперше того -
Хто зібрався в путь-дорогу!
Гравці кричать у відповідь:
- Не боїмся ми погроз
І не страшний нам мороз!

Тепер учасники гри мають добігти до протилежного будинку, а Дід Мороз має когось наздогнати і заморозити. Той, до кого Мороз доторкнувся, повинен завмерти. Виграє той , кого не заморозили.