Кому дістануться бідони історії?

В останній день минулого року до рук науковців потрапив бідон з документами Калуського окружного проводу ОУН. Це вже не перша знахідка архівів українського підпілля часів визвольної боротьби середини ХХ століття. Аналогічні реліквії знаходили і продовжують знаходити на Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині. Та, як не прикро, їхнім пошуком здебільшого займаються люди, які потім продають знайдене на аукціонах та чорному ринку за великі гроші. І безцінні документи або осідають у приватних колекціях, або ж взагалі знищуються…

Долинська знахідка

Зі слів гендиректора національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів), кандидата історичних наук Руслана Забілого, до якого потрапив архів Калуського окружного проводу ОУН, документи, сховані у металевому бідоні, були знайдені в лісовому масиві на Долинщині. З часу їхньої архівації минуло майже 70 років, але збереглися вони добре.

«Територіально він охоплює Калущину, Долинщину, Рожнятівщину, Болехівщину, Вигодщину, Войнилівщину, Жидачівщину (за тодішнім радянським адміністративним устроєм). Знайдені документи є дуже інформативними і належать до періоду 1946-48 років. Це звітна документація рівня районів, надрайонів за структурою підпілля ОУН. Є списки депортованих, звіти про створення колгоспної системи в окремих населених пунктах Долинського району, листівки, бофони, списки відзначених із тактичного відтинку УПА «Магура». Документи надзвичайно цікаві для істориків, краєзнавців, соціологів, політологів, адже пояснюють структуру підпілля, дають змогу зрозуміти, які пріоритети ставилися, як і в яких умовах жило населення, яким чином відбувався процес становлення радянської влади і як цьому протистояли жителі», – розповів пан Забілий.

Науковець каже, що протягом десяти років він разом з колегами займається укомплектуванням архіву повстанців, дослідженням визвольного руху. Дослідники намагаються зробити знайдені документи доступними для широкого загалу: після реставрації папери будуть оцифровані і викладені на електронному ресурсі «Архів українського визвольного руху», де кожен зможе ознайомитися з ними у повному обсязі.

Самі ж папери повстанців будуть зберігатися у фондах архіву досліджень визвольного руху у Львові. На думку історика, документи мають зберігатися в тих установах, які професійно займаються їхнім комплектуванням і збереженням. Деякі ж документи з цього архіву, які мають експозиційну цінність, будуть передані у фонди музею «Тюрма на Лонцького».

Документи з Вікторова

Про схожу знахідку наприкінці травня минулого року повідомляли і франківські науковці з Музею визвольних змагань Прикарпатського краю. Бідон з документами українського підпілля тоді знайшли у Вікторові Галицького району. Від довгого зберігання у ґрунті бідон пошкодився, знайдені у ньому документи потребують реставрації.

«Ми працюємо з цими документами, 80% з них – це мобілізаційні списки осіб чоловічої статі, які проживали на території Галицького, Тисменицького, Калуського районів. У списках особи згруповані по селах, вказано прізвище, ім’я, по батькові на тодішній лад. Далі зазначалися відомості про військову службу: в якій армії служила та чи інша людина, чи має досвід у військових конфліктах, у якій війні брала участь. Списки складалися на випадок військового конфлікту. Повстанці чекали, що західний світ розпочне військові дії з Радянським Союзом, під час яких українці спробують отримати державність. На випадок збройної агресії можна було швидко мобілізувати людей для боротьби за Українську державу. Відтак подавалося і багато іншої інформації. Вивчали питання щодо земельних наділів, адже якщо людина має багато землі, краще було її обробляти, аніж йти до війська. Вказувалася й кількість дітей – якщо в чоловіка їх п’ятеро, необхідно було дітей годувати. А ще збирали відомості про освіту, місце проживання, місце праці – тобто доволі детальну інформацію про кожного. Документи сортовані по назвах населених пунктів, далі по роках народження. Найстарші люди у списках 1901-02 років народження. Самі ж документи датовані 1946-48 роками», – розповів науковий працівник музею Василь Тимків.

Деякі списки в архіві дублюються – спершу написані від руки, а пізніше набрані на друкарській машинці. Серед знайдених документів є інструкції з підпільної діяльності, зі збору інформації. Загалом це 200-300 аркушів, які належали організаційно-мобілізаційному відділу ОУН Станіславівського надрайону. Зазвичай документи повстанці зберігали у бідонах, рідше – у металевих скриньках чи пляшках. У бідоні знайшли ще радянські газети того часу. Повстанці збирали інформацію, складали звіти про політичне становище. Якщо була написана неправдива інформація, це відразу викривалося і використовувалося для націоналістичної пропаганди. Це свідчить про високий освітньо-культурний рівень повстанців, зокрема керівників, стверджує історик.

Директор музею Ярослав Коретчук наголошує, що такі знахідки дають можливість побачити повну картину діяльності повстанського руху середини ХХ ст., пролити світло на різноманітні аспекти боротьби за незалежність, зрозуміти, що визвольний рух в Україні був на доволі високому рівні.

Дороге минуле

Останніми роками на території Прикарпаття і сусідніх областей все частіше виявляють сліди повстанської діяльності. З одного боку, тенденція позитивна, адже знахідки дають історикам можливість краще зрозуміти тодішні події. З іншого боку, активізація пошукової діяльності має й інше, меркантильне обґрунтування.

«В останні роки активізувалися «чорні пошуковці». На жаль, часто історичні знахідки опиняються у людей, які полюють за пам’ятками задля продажу їх на ринку, перепродажу. Ціна залежить від стану збереженості. Вони можуть коштувати від кількох сотень гривень, а бідон, повний документів, може вартувати до 40 тис. доларів. Вартість зростає і відповідно до кількості посередників. Документи часто опиняються у приватних колекціях. Іноді пам’ятки скуповують, щоб їх знищити. Люди, які купують знахідки з такою метою, не торгуються, натомість будь-який колекціонер намагається знизити ціну. Колекціонери – це доволі вузьке коло людей, які спілкуються між собою, а інформація про ті чи інші документи чи цінності все ж просочується. Люди, що викуповують річ для ліквідації, знищують її, і сліди зникають», – розповідає пан Коретчук.

Працівники музею визвольних змагань вважають, що мала б діяти державна підтримка захисту таких історичних пам’яток. Наразі фінансування на це немає, а законом лише передбачено, що будь-які знахідки повинні передаватися в музей. Вікторівський бідон, до речі, знайшли місцеві жителі, які ходили у лісі з металошукачами. Через те, що більшість документів були у поганому стані, склеєні між собою, їх передали історикам. Реставрувати пошкоджені папери доволі складно і затратно. Науковці переконані, що якби документи були у кращому стані, то побачили б їх уже на спеціальному аукціоні.

Поціновувач історичних пам’яток Ігор Олійник, який придбав кілька брошур із закликами до боротьби та листівки 1946-47 років, розповідає, що їхня вартість – 100-200 грн. за штуку. На його думку, такі історичні знахідки має закуповувати влада і передавати в музеї. Адже вони окреслюють певний етап визвольної боротьби, дозволяють науковцям відтворити картину минулого, а українцям дізнатися подробиці з життя повстанців.