13:05, 18 березня 2016 р.

Молитва і піст – як добрі діла

З давнього часу, ще із старозавітніх та новозавітніх часів піст та молитва були фундаментом християнського життя та й до сьогоднішнього дня залишаються такими. Досить часто ми навіть не усвідомлюємо цих великих дарів, можна сказати знарядь, до спасіння нас самих та наших рідних та близьких. Молитва і піст стоять пліч-о-пліч у боротьбі проти сил темряви, які хочуть будь-якою ціною занапастити нашу, звести її на манівці.

«Як каже Святе Письмо, людина була створена на Божий образ і Божу подобу (див. Бут. 1,26). Після гріхопадіння та після кожного сподіяного гріха людина все більше втрачає божу подобу, втрачає саму себе. Трагічним є не лише те, що вона губить красу Божої подоби, а й те, що людина свою духовну потворність та рабство гріха починає розглядати як нормальний стан. Лише в живому діалозі з Богом вона знову правдиво пізнає себе такою, якою може і повинна бути. Бо, як Божий образ, людина пізнає власну високу гідність лише тоді, коли має перед собою за співрозмовника свій первообраз, свій «оригінал»…» (Див. Н. Заторський. «Піст і трапеза в духовному житті»).

Молитва – це немов гучномовець, який звернений до Господа; місточок між нами і Богом; контакт дотик до самого Творця. Молитва – як каже св. Іван Ліствичник – це мати й дочка сліз, надолуження за гріхи, поміст через спокуси, мур проти клопотів, нищителька непорозумінь, заняття ангелів, пожива всіх духовних істот, майбутня радість, необмежена діяльність, джерело чеснот, криниця ласк, невидний поступ, пожива душі, просвічення розуму, сокира на зневіру, вияв надії, лік на смуток, скарб монахів, багатство пустельників, злагіднення гніву, дзеркало поступу, здійснення успіху, об’ява майбутнього, знак слави. Молитва – це умове стояння в серці перед Богом з прославою, благодаренням, прошенням і скрушеним покаянням. Тут все духовне. Корінь усьому – благоговійний страх Божий, з якого походить і віра про Бога та в Бога, і віддання себе Богові, і уповання, і пригорнення до Бога у почутті любові із забуттям усього створеного…

Молитва має різні ступені. Спочатку вона є тільки молитвослівною молитвою; але разом з нею має йти, нею розігріватись та підтримуватись молитва ума та серця. Умово-сердечна молитва дістає потім самостійність і буває або ділянкою, коли потрібно напружувати свої зусилля, або само рушійною, коли сходить дух. У цьому останньому вигляді вона пориває людину в нутро для стояння перед Богом. Коли потім стан, у якому перебуває душа під час такого поривання, буде постійним, тоді умово-сердечна молитва стає безперервною. При цьому попередні тимчасові поривання перероджуються у спогляданні, при яких і з яких тоді розкривається і споглядальна молитва. Спогляданням є таке сильне поневолення ума і всього споглядання якимось духовним предметом, що все зовнішнє забувається, виходить із свідомості: ум та свідомість занурюються у предмет споглядання так, що їх ніби й нема вже в нас.

Молитва це є лік для нашої душу, засіб для нашого спасення, та й не тільки нашого, вона може стати порятунком для цілого світу. Бо ж молитва це є розмова з Богом, а людина, яка щиро молиться, клячить у молитві з ревністю і скрушеним серцем є вислухана Богом, і дістає лаки про які просить для себе та інших.

Апостол вказуючи на необхідність молитви, вказує зразу ж і на те, якою повинна бути молитва, щоб її вислухав Господь. Перше – це моліться, – говорить, – усякою молитвою та молінням, тобто дуже ревно, з уболіванням серця, з палким стремлінням до Бога… Друге – моліться, – говорить, – повсякчас. Цим заповідає він невідступність та невтомність у молитві. Молитва повинна бути не заняттям на певний час, а постійним станом Духа. Дивись, – каже св. Іван Золотоустий, – не обмежуйся лише певним часом дня. Повсякчас приступай до молитви, – як і в іншому місці сказав: «моліться без перерви» (Сол. 5, 17). Третє – моліться, – каже, – духом, тобто молитва має бути не тільки зовнішня, але й внутрішня, яка здійснюється умом у серці. У цьому сутність молитви, яка є піднесенням до Бога ума і серця.

Отож моліться вдома та в церкві, на одинці та в гурті, вдень та вночі безнастанно повторюючи в глибині сердечній слова молитви.

Піст же у поєднанні з молитвою допомагає почути голос Бога і пізнати Його волю. Піст такий давній, як саме людство. Він приписаний ще в раю. Адам дістав цю першу заповідь: «З дерева пізнання добра і зла не їстимеш» (Бут. 2, 17). Це «не їстимеш» – то наказ посту і стриманості.

Значення посту полягає не у стриманості від їжі, а в усуненні гріхів. І хто обмежує піст тільки у стриманості в їжі, той властиво безчестить його. Ти постиш? Докажи мені це своїми ділами! Якими скажеш ділами? Коли побачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй! Коли побачиш гарну жінку пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але слух, зір, ноги, руки та всі члени нашого тіла…

Можна багато постити і не дістати за це нагороди. Чому? Бо стримуючись від їжі, не здержувались від гріхів. Не їли м’яса, а з’їдали доми бідних. Не впивалися вином, а п’яніли злою похіттю. Проводячи весь день без їжі, перебували на сороміцьких видовищах… яка користь з посту, коли ти позбавляєш тіло дозволеної законом їжі, а даєш душі протизаконну поживу.

Захланне споживання їжі, переїдання, ласунство – усе це хворобливі форми у споживанні їжі - об’їдання. Головною проблемою об’їдання, як, зрештою, і кожного гріха, є самоізоляція, замикання в собі – насамперед перед Богом, а відтак і перед іншими людьми. Щодо форм, яких набувають наслідки пристрасті об’їдання, то в «Ліствиці» наводиться цілий список її «дітей», яких їхня «мати» називає у свої сповіді: «Первородним моїм сином є блуд, а друге після нього породження – закам’янілість серця, третє ж – сонливість. Море лихих думок, хвилі скверн і безодня невідомих і невимовних нечистот походять від мене. Доньки ж мої: лінивство, багатослів’я, нахабність, насмішництво, святотатство, суперечка, твердошиїсть, непослух, нечутливість, полонення ума, вихваляння, наглість, любов до світу, за якою йде осквернена молитва, кружляння думок і непередбачені та раптові нещастя, а за ними слідом йде відчай – найлютіша з усіх пристрастей».

Духовне значення посту, яке часто трапляється нам у Старому Завіті, а саме: піст тлумачать і застосовують як знак покути та навернення до Бога. Так, наприклад, в книзі Йони читаємо: "І пові­рили ніневітяни Богові: оголосили піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав з престолу свого, скинув одежу з себе, покривсь вере­тищем і сів на попелі. Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: «Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці - нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити» (Йони 3, 5-8).

Однак цей знак покути не стоїть окремо, а, як це видно з наве­деного прикладу та інших текстів, тісно пов'язаний з молитвою. Піст відіграє тут, так би мовити, роль каталізатора, який спонукає до інтенсивації молитви. З іншого боку, піст повинен засвідчити перед Богом, що ціла людина, душею і тілом, звертається до Нього і при­зиває Його. Тож піст можна назвати молитвою тіла, яка підтримує та інтенсивує молитву душі. Із цим пов'язаний і інший аспект посту – вислухання молитви. Ці обидва аспекти посту (як знак покути та «мо­литви тіла») мають, за свідченням Біблії, доленосне значення – в сенсі відвернення лиха. Так, приміром, Бог реагує на піст ніневітян таким чином: «Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулися від своєї нік­чемної поведінки, й роздумався щодо лиха, яке був погрожував їм учинити, – і не вчинив його» (Йони 3, 10).

Ісус Христос каже: "Коли ж ви постите, не будьте сумні, як лицеміри: бо вони висна­жують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває п тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі" (Мат. 6, 16-18).

Також необхідно підкреслити роль молитви під час посту, чи, точніше, їхній взаємозв’язок. Бо так само як надмірне споживання їжі часто являє собою замінник незнайденому сенсу життя, спробу погасити голод душі тілесною їжею, так, можливою і, на відміну від попередньої, цілком відповідною людській природі і позитивною є супротивна тенденція, коли молитва замінює їжу. Таким чином людина спрямовує пожадальну частину своєї душі до Бога, реагуючи на духовну тугу, що підіймається з її глибин. Більше того – така заміна є відповідною людській природі. Бо завданням їжі є дарувати життя, однак його краще виконує молитва – контакт із Богом – Життям і Джерелом життя всього сущого, а «їжа сама по собі немає життя і не може його породити» (Див. Шмеман «Великий пост»). У відповідь на спокусу диявола, в якій той показує все у зворотній послідовності, Ісус вказує на справді життєдайне джерело: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, яке виходить з уст Божих» (Мат. 4, 4).

Отож молитва і піст – головні добрі діла у нашому повсякденному християнському житті, наша підпора і шлях до спасіння нас, наших рідних, близьких, та й цілого світу. Це є торжество серця і духу, діалог із Творцем.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Івано-Франківськ #новини Івано-Франківська #піст #початок Великого посту
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...