У Мiнiстерствi освiти готуються вiдмовитись вiд оцiнок для школярiв 1 – 4 класiв

У Міносвіти підготували проект “Концепція початкової освіти”, який передбачає скасування оцінок в 1-3-х класах, скорочення уроків до 40 хвилин і обмеження учнів у класі до 25 чоловік. Такий проект реформування початкової школи Мiнiстерство освiти вже винесло на обговорення педагогiв i батькiв.

Вчителям пропонується усно повідомляти учням про їх намагання: “молодець”, “добре”, “чудово”, “мені сумно”. Перші записи в щоденниках і шкільному журналі про успішність з’являться лише в 4-му класі і виражатися вони будуть словами-символами: “відмінно” (В), “добро” (Д), “задовільно” (З), “потребує покращення” (П).

У проекті також прописано скорочення для 1-2-х класів уроків на п’ять хвилин (зараз 45 хвилин). У першокласників в першій чверті й зовсім уроки хочуть зробити по 35 хвилин.

До того ж, в першому півріччі у них буде тільки три уроки на день (зараз в розкладі є і п’ять уроків). Хочуть обмежити і кількість учнів у класі до 25 чоловік, повідомляє Depo.

“Iдея МОН насправдi не нова, школи без оцiнок є у багатьох країнах. У Фiнляндiї, яка вважається першим номером у мiжнародному рейтингу систем освiти, початкова школа – шестирiчна. I бального оцiнювання в нiй справдi не передбачено. Не ставлять оцiнок до восьмого класу у Швецiї i Данiї. У деяких країнах є система оцiнювання “знає – не знає”. Я вважаю, що у школах потрiбно не вiдмовлятися вiд оцiнок, а змiнити систему оцiнювання. I це зовсiм не стосується змiни кiлькостi балiв у шкалi, а пiдходу до оцiнювання. Оцiнка повинна перестати бути в окремих учителiв (на жаль, таких дуже i дуже багато!) знаряддям психiчного насильства стосовно учнiв”, – вважає Iгор Лiкарчук, доктор педагогiчних наук, заслужений працiвник освiти України, екс-директор УЦОЯО, повідомляє Експрес.

Власне, дiти йдуть до школи за знаннями, а не за оцiнками. На жаль, деякi батьки i навiть учителi цього не хочуть розумiти

“Гарна оцiнка – немає приводу для хвилювання, дитину можна похвалити, чимось винагородити. Погана — бiльшiсть батькiв вважають, що треба покарати, меншiсть намагається допомогти виконати уроки. А немає оцiнки взагалi, то як же тепер знати, чи все гаразд у дитини, чи вона старається, чи не гiрша за iнших?!   А тепер уявiть собi психологiчний стан дитини семи-десяти рокiв (бо в першому класi оцiнок ми i зараз не ставимо), яка вчиться на середнiй або низький бал. Вона щойно починає робити першi кроки в навчаннi, яке триватиме не один рiк. Щось їй вдається, а щось – нi. Це нормально! Але дитина бачить, що її середня оцiнка – 6 – 7 балiв. I вона звикає до цього, не хоче старатися: а навiщо, аби не гiрше. Вона боїться робити якiсь нестандартнi кроки в навчаннi, бо може бути ще гiрше i, вiдповiдно, ще нижча оцiнка. Їй нудно експериментувати, бо для себе вона вже визначила свiй бал i пiдсвiдомо дотримується його. I найгiрше, що “оцiнковий шлейф” тягнеться за нею i в середнiй школi. Коли п’ятикласники переходять на систему, де кожен предмет вчить iнший учитель, непросто їх оцiнити у першу чверть: новi обличчя, педагоги ще не встигають до кiнця грудня визначити здiбностi кожного. I часто деякi вчителi заглядають у журнал четвертого класу: що там було у тебе з математики? Вiсiмка? Ага, ну то так ти приблизно i знаєш…”, – розмірковує Галина Вишневецька, учитель початкових класiв вищої категорiї.

Наталiя Прибильська, директор першої в Українi школи Монтессорi вважає, що у системi Монтессорi помилка взагалi не є негативом, а лише позитивом. Адже всi ми так чи iнакше вчимося на власних помилках. У нашiй школi дiти тривалий час працюють з олiвцем: аби мати можливiсть витерти ґумкою знайдену помилку, а не закарбувати її на паперi – i дiстати покарання у формi низького бала. Диктант, наприклад, у нас перевiряють так: учитель озвучує, як правильно, учнi передивляються свої роботи й оцiнюють їх самостiйно. Тодi неуспiшнiсть їх не ранить. Ми дотримуємося такого принципу: якщо вкажемо дитинi на її помилку, покараємо оцiнкою, то ця невдача закарбується набагато сильнiше, нiж iнформацiя, яку хочемо донести. Дитина матиме психологiчну травму, а не знання.

Галина Вишневецька, учитель початкових класiв вищої категорiї ЗОШ “Свiтанок” зазначає: “Власне, дiти йдуть до школи за знаннями, а не за оцiнками. На жаль, деякi батьки i навiть учителi цього не хочуть розумiти. Зовсiм вiдмовлятися вiд оцiнки я б не ризикувала. У середнiй i старшiй школi це необхiдно. Тодi дитина вже досить доросла, щоб адекватно сприймати свої успiхи i невдачi. Але щодо початкової школи, то я тiльки за те, щоб оцiнок не ставити”.