Концерт симфонічної музики: повернення твору

з концертової зали

22 квітня в Івано-Франківську відбувся концерт симфонічного оркестру обласної філармонії (диригент – заслужений артист України Віктор Олійник). Прозвучали два твори: Фортепіанний концерт Фа-мажор Левка Ревуцького (соліст – лауреат національних та міжнародних конкурсів Роман Рєпка (м. Київ)) і Симфонія № 6 («Патетична») П. Чайковського.

Про унікальний концерт повідомляє 0342.ua.

Концерт Ревуцького став свого роду відкриттям – адже понад 70 років його партитура – перша редакція, закінчена в 1934 році – вважалася втраченою у вирі ІІ світової війни. У 2009 році Концерт повернувся в Україну завдяки композитору і піаністу Іллі Бергу з Данії, для батька якого, а свого колеги Левко Ревуцький власноручно переписав і подарував партитуру в 1937 році. Після війни композитор протягом тривалого часу відновлював свій Фа-мажорний Концерт, керуючись збереженим перекладом твору для двох фортепіано, в результаті чого з’явилася трохи інша його версія (друга редакція). Саме в другій редакції він став відомим. Його виконували відомі піаністи, аналізували музикознавці. Сьогодні видно, що редакції концерту значно різняться між собою оркестровкою.

Перша редакція Концерту прийшла до слухача завдяки творчій праці київського піаніста Романа Рєпки та диригента народного артиста України Миколи Дядюри. Прем’єра відбулася в рамках фестивалю «Київ Музик Фест» 2011 року, в Міжнародний день музики – 1 жовтня, ставши заключним акордом цієї величної імпрези. А в 2014 році, з нагоди 125-річчя від дня народження Левка Ревуцького у видавництві «Музична Україна» оригінальна версія твору вийшла друком.

Фортепіанний концерт Ревуцького – один з найяскравіших творів українського симфонізму першої половини ХХ століття. Він до сьогодні не втратив своєї новизни і свіжості звучання. При цьому його музика яскраво національна, пов’язана з особливостями українського народнопісенного і танцювального фольклору, а у Фіналі автор використав цитату історичної пісні «Гей у Львові на ринку вдарили з гармати», мелодія якої природно влилася в загальний музичний розвиток. Твір наповнений життєрадісними, світлими образами, молодечою енергією, ентузіазмом, нестримним рухом, адже відомо, що на початку роботи композитор хотів назвати його «Поемою змагання». Частини також мали отримати програмні назви: І частина – «Заклик до змагання», ІІ – «Танці та спортивні ігри», ІІІ – «Змагання співаків», IV – «Парад переможців». Цей намір пов’язаний з існуванням у той час численних спортивних змагань, олімпіад, конкурсів тощо, однак реалізований не був (як відомо, програмні назви звужують художній зміст музичних творів, і буває так, що композитори, які спочатку збираються їх вживати, потім від них відмовляються).

Смілива музична мова Концерту викликала свого часу різкі нападки критиків. Сучасний слухач, пройшовши «слухову еволюцію» сприйняття найрізноманітніших за стилем, музичною мовою і технікою творів, і сам Концерт, і його інтерпретацію сприйняв з захопленням (зрештою, кілька років тому другу редакцію Концерту чудово виконала солістка обласної філармонії Анастасія Толстоног у супроводі симфонічного оркестру Чернівецької філармонії). Піаніст Роман Рєпка прекрасно художньо і технічно «прочитав» твір, прокреслив єдину драматургічну лінію його розвитку, поєднав у єдине ціле політематичну – на грані калейдоскопічності – й багату палітру композиції.

Віртуозні пасажі великого діапазону, каскади акордів, різного типу фігурації були виконані з великою майстерністю, так само як і теми лірично-кантиленного і хорального характеру. Конструктивно-етюдний матеріал в руках піаніста сприймався як органічна складова тематизму, «вростаючи» в партію оркестру, творячи з ним цілісність.

При своїй масштабності (4 частини) й епічному розмаху твір прозвучав зібрано й компактно, вивірено, точно і – по-романтичному піднесено, вільно, розкуто. Виконавці підкреслили нестримний динамізм напористих моторних тем, епічну лірику повільних мелодій, їхню зосередженість і глибину. Добре прозвучали соло і ансамблі дерев’яних духових, на висоті були струнна група і ударні.

Концерт Л. Ревуцького був виконаний у І відділі вечору. У другому звучала Шоста симфонія П. Чайковського – твір філософсько-трагедійної тематики, особливий за своїм місцем у творчості композитора. Остання композиція Чайковського, Симфонія № 6 підвела підсумок не тільки творчим надбанням митця, а й його життю – через 9 днів після її прем’єри він відійшов у засвіти, і дослідники життя і творчості Чайковського і до сьогодні не можуть дійти спільної думки щодо того, чи передчував композитор у цьому творі свою смерть? Чи писав його «для себе», як Моцарт – свій знаменитий «Реквієм»? Адже закінчується твір повільним траурним Фіналом; небагато у світі є симфоній, в яких остання частина не просто повільна, а відспівує героя і його ідеали. Чотири частини симфонії Чайковського полярно контрастні між собою, а водночас виступають ланками одного ланцюга «життя – смерть». Музично «пояснити» слухачеві їхній зв’язок, а тим більше – відтворити – надскладне завдання. Здається, до краю наповнена емоціями музика все скаже сама за себе. Однак так не буває – потрібний гідний провідник-диригент і відчуваючий-думаючий оркестр. Тоді ідея твору дійде до серця слухача. Що ж було на філармонійному концерті? Шоста симфонія показала, перш за все, величезну роботу диригента Віктора Олійника, який впевнено вів за собою оркестр, розкриваючи складну концепцію твору. В цілому, виконання вийшло досить вдалим, хоч музиканти реалізували не всі задуми свого керівника. Через це можна говорити про переконливо розкриті окремі фрагменти симфонії, але не про її цілісну драматургію та стильову належність. Все ж потрібно відзначити професійний ріст симфонічного колективу Івано-Франківської обласної філармонії, який проявляється від одного виступу до іншого, відколи його очолив В. Олійник.

Наостанок декілька слів хочемо сказати про ведучого. Можливо, йому вартувало більше розповісти про твори і соліста Романа Рєпку. Адже на концерти класичної музики ходять не тільки музиканти, а й звичайні любителі класики, і їм потрібно дати відповідну інформацію про композиторів, їхні твори і виконавців, особливо коли вони є гостями на музичній імпрезі. Звичайно, є Інтернет і дещо можна почерпнути звідти, та все ж концерт класичної музики вимагає, на нашу думку, більш ретельного підходу у роботі із слухачем. І ведучим таких заходів повинен бути тільки мистецтво- або музикознавець.