Гора Петрос — одна з найцікавіших карпатських гір для сходження

Петрос — передостання вершина (2020 м) на Чорногірському хребті. Гора видовищна і придатна для сходжень будь-якої пори року. Зауважте тільки, що підйом на зимовий Петрос — завдання не для новачків: такому походу надана категорія складності 2-А (далеко не найскладніший маршрут, проте без відповідного спорядження, досвіду та кваліфікованого інструктора сюди краще не потикатись).

Зимовий Петрос, фото Фізяр Михайло

Петрос від Говерли відділяє глибока сідловина, тому похід Чорногірським хребтом часто завершують саме на Говерлі — тільки дуже нелінивий турист вирішить втратити більше 500 вертикальних метрів за 3 км спуску, щоб за 4 км знову їх набрати крутим підйомом на Петрос.

Три причини йти на Петрос:

• На Петросі немає такого натовпу туристів, як на Говерлі — “туристи в шльопанцях” сюди не піднімаються, а більшість туристичних груп, що йдуть Чорногорою, спускаються від Говерли — на Петрос не заходять. У вас буде принаймні можливість опинитись на вершині сам на сам з карпатськими краєвидами.
• Петрос — одна з небагатьох цікавих гір-двотисячників, що можна подолати за два, і навіть за один день. Цьому все сприяє — підйом з можливістю ночівлі перед початком сходження на вершину, зручне транспортне сполучення з точками старту та фінішу.
• Звідси Чорногора — як на долоні. Та й не тільки вона. Якщо пощастить з погодою, можна навіть Трансільванію побачити!

Кажуть, в давнину на вершині однієї гори жив звір Страхопуд — подібний і на звірину, і на тварину, з головою чоловічою, але величезною, як у вола. Рот мав ведмедячий, тіло поросле скуйовдженою шерстю. Ходило чудовисько то на двох ногах, то на чотирьох.

Страхопуд вирив собі глибоку нору, і з неї не вилазив, аж поки не зголодніє.

Боялися селяни, живучи попід горою, що звірисько всіх перетопче, як розлютиться, тому раз на кілька днів на високогір’я приводили йому то вівцю, то лоша, то теля.

Страхопуд ревів і гупав лаписьками так, що земля довкола здригалась — одна луна від того реву валила смереки і обсипала каміння зі скель:

— Я зго-лод-нів! Я зго-лод-ні-і-ів!

Аж ось у селі не лишилось ані худоби, ані домашньої птиці. Звір реве і вимагає поживи. Що робити?

По хатах жили близнята-сироти — хлопчик та дівчинка. Хто на ніч прихистить, а хто — нагодує. Вирішив хлопчина, що зими і так їм не перебути:

— Піду до Страхопуда першим. А ти, сестричко, рушай за мною, як знову зареве.

Поплакали гірко, обійнялись на прощання. Пішов хлопчина на верховину. Сестричка ж обернулась, щоб не бачити, як той щезає в лісі. Але стерпіти не змогла — побігла до нього, каже:

— Братику, давай я перша піду. Легше мені вмерти, ніж твою смерть пережити.

І нічим її від тої думки не міг він відмовити. Вона першою піде, і все тут.

— Гаразд, — сказав він. — Підіймайся, тільки не давайся йому в лапи. Заговори його, а я поки вигадаю, як нам всім врятуватись.

Страхопуд, як побачив дівча, ревіти перестав і широко розтяг рота у химерній посмішці, а очі його налились червоним: ось вона, здобич! Людей чудовиську ще не приводили. Вирішило воно трохи розважитись, вилізло з дівчам на вершину гори і каже:

— Заспівай мені щось!

У дівчинки від страху ком в горлі стоїть — куди там співати.

— Співай мені! — заревіло Страхопудало.

Почала мала якусь пісню, та ледь завела мотив, дихання сперло їй — ні півслова вимовити не може.

Розлютилась потвора, заревла, стала на задні лапи, розкинула пазурі — ще трохи, і роздере! Аж тут чує дівчинка — просвистіло щось над нею. Раз! Другий!

Здригнулось Страхопудало, завертілось, замахало лаписьками, почало битись об землю. Підняла очі дівчинка, бачить: стріли стирчать з очей чудовиська. А воно від болю немов сказилось, лупить землю, намагається стріли дістати, а не може.

А то братик її з сусідньої вершини тятиву натягає — і все влучає чудовиську в голову, в спину, в серце. Впало каменем, розвалилось на вершині — так і врятували від напасті село двійко сиріт.

Нечисть ту селяни порубали та спалили на попіл, щоб від і сліду не лишилось, нору засипали, а гори з того часу почали називати Близниця, де сестричка стояла, та Петрос — звідки брат її, Петрик, влучно у Страхопудала цілив.

А ще кажуть, ніби Петрос — Перунова гора, тому на ній і не приживаються християнські символи: вітер скручує металеві хрести і кладе до землі, блискавки влучають у капличку і то відривають її купол, то спалюють вщент.

Чи то Перунових рук діло чи ні, але в Петрос і справді часто б’є блискавка, а хмари полюбляють скупчуватись над ним і загрозливо гриміти.

Маршрути на Петрос

Популярний маршрут — одноденне/дводенне сходження на Петрос з Лазещини на Кваси. А ще можна ризикнути йти хребтовою стежкою від Говерли, якщо ви впевнені у своїх силах.

На Петросі не буває такого нашестя туристів, як на Говерлі, не зважаючи на те, що це сусідні вершини. Тому тим, хто хоче усамітнитись на карпатських крутогорах — вам на Петрос.

З вершини відкриваються прекрасні панорамні краєвиди: всі Карпати — Чорногора, Свидовець, Мармароси та Карпати румунські — ясної днини видно і їх.

Туристу на замітку: Петрос — чудовий вибір, якщо ви хочете оцінити все розмаїття гір на Прикарпатті та Закарпатті. Як тільки перемахнути через хребет, різниця відчувається одразу: на закарпатській стороні переважають листяні дерева, навесні та влітку схили стоять різнобарвно-зелені, а восени довкола — справжнє свято кольорів. З іншої ж сторони гори — смерекові ліси, незмінно смарагдового кольору. На вершині ви бачите все: і пухку листяну зелень, що вкриває схили аж до Квасів, і сосновий густий ліс, що спускається до Лазещини. Краса неймовірна!

Як дістатися:

До Петросу можна виходити з Лазещини чи Квасів. Перший варіант — оптимальний: в будь-якому разі, вам доведеться спочатку довго йти вгору, поки дійдете підніжжя, далі — трохи більше 2 км стрімкого підйому до вершини. Спуск виглядає схоже: вниз хребтовою стежкою попід вершину Шешул, а потім — довго поступово вниз.

До Квасів та Лазещини регулярно ходять потяги та рейсові автобуси. 

Координати GPS: 48.172778, 24.421111