«Свободівці» вшанували пам’ять Марка Боєслава та його побратимів (Фото)

26 лютого в урочищі Хубена біля села Дзвиняч, що на Богородчанщині, Надвірнянська та Богородчанська районні організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода» разом з Братством вояків ОУН-УПА, Надвірнянським товариством «Меморіал», вихованцями Прикарпатського військово-спортивного ліцею, родинами загиблих героїв, які приїхали з Калущини та Снятинщини та громадою села Дзвиняч вшанували пам’ять героїв на місці, де 60 років тому загинув Марко Боєслав та шестеро його побратимів.

Нагадаємо, 22 лютого 1952 р. в урочищі Хубена біля села Дзвиняч Станіславівської (нині Івано-Франківської) області під час планової чекістсько-військової операції з розшуку учасників українського підпілля одна з військових груп Управління МҐБ у Станіславівській області вийшла на бункер з відкритим люком, з якого підпільники вели спостереження за місцевістю. Підпільники пізно помітили військовослужбовців, які підходили до бункера, і, не маючи можливості втекти, відкрили вогонь та поранили одного з солдатів. Бункер одразу ж був оточений та блокований з усіх боків. Підпільники викинули кілька гранат, спалили та порвали чимало документів, а потім, не бажаючи здаватися живими, застрелились.

Із бункера було витягнуто тіла семи вбитих підпільників ОУН, в одному з них був упізнаний відомий поет Михайло Дяченко (Марко Боєслав) – член Української Головної Визвольної Ради, крайовий провідник пропаганди ОУН, кавалер Срібного Хреста Заслуги, редактор підпільного журналу «Чорний ліс» (1947-1950рр.), обдарований поет і полум’яний публіцист.

За даними МҐБ УРСР, 22 лютого 1952 р. в бункері разом з М. Дяченком загинули: керівник Солотвинського районового проводу ОУН Онуфряк Онуфрій Васильович (псевдоніми - «Орест», «Деркач»), 1927 року народження, уродженець села Зелена Надвірнянського району Станіславівської області, підпільник від 1944р.; Янишевський Михайло Іванович (псевдоніми - «Вихор», «Яструб», «Мисько»), 1927 року народження, уродженець села Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1944 р.; Драгомерецький Михайло Федорович (псевдонім - «Захар»), 1930 року народження, уродженець села Боднарів Калуського району Станіславівської області, учасник охорони М. Дяченка; Фесюк Михайло Петрович (псевдонім - «Чумак»), 1928 року народження, уродженець села Жураки Солотвинського району Станіславівської області, підпільник від 1949 р.; Свідрук Марта Іванівна (псевдонім - «Марійка»), 1928 року народження, уродженка міста Надвірної Станіславівської області, сестра члена СБ Солотвинського районового проводу ОУН Свідрука Мирона Івановича (псевдонім - «Вільшенко»), убитого 19 лютого 1952 р.; «Сміливий», уродженець села Підпечери Станіславівського району Станіславівської області, охоронець М. Дяченка.

60 років минуло з того часу. На цьому місці встановлено Хрест, збудована Капличка та ведуться роботи з відновлення самої криївки. Сивоволосі чоловіки, немолоді жінки та молодь прийшли до темного, сирого та холодного лісу, щоб разом зі священиками УГКЦ помолитися за душі невинно убієнних, замордованих патріотів, які полягли в криївках та в лісах, воюючи з московським ворогом, за тисячі українців, які встелили своїми могилами весь Сибір. Молилися за те, щоб наші серця наповнила любов, патріотизм до своєї держави, за єднання нації, за те, щоб нас не роздирали непорозуміння, заздрість та зневіра.

Після поминальної панахиди до присутніх звернулася депутат Богородчанської районної ради «свободівка» Марія Рудик.

«На цьому місці загинули молоді хлопці і дівчата, яким би тільки жити, яким би тільки творити, яким би народжувати дітей, орати землю, сіяти пшеницю. А вони поклали свої голови, зложили свої кістки тут, на цьому місці в нерівному бою з енкаведистами. Важко навіть уявити, коли молода дівчина в 22 роки Марта Свідрук  підносить собі до скроні пістолет і вистрілює, щоб не здатися ворогові, розуміючи, що ця хвилина її остання. Ні, вони не здалися, вони не віддалися ворогові на поталу – вони вбили себе, щоб воскреснути і народитися у віках», - наголосила Марія Рудик.

Про давні події часу боротьби УПА розповіли учні Дзвиняцької школи під керівництвом Іванни Михайлишиної. Школярі  відтворили сцену останніх хвилин життя Марка Боєслава та його побратимів, прочитали вірші повстанського поета, виконали пісню на його слова.

Голова Богородчанської районної ради «свободівець» Михайло Головчук у своєму виступі звернувся до ветеранів-учасників визвольних змагань та інших присутніх зі словами подяки за те, що прийшли пом’янути героїчний чин молодих людей.

«Цим Героям було не більше 25 років, що своєю кров’ю окропили нашу землю, яких переповнювала любов до неї. Нам, теперішнім, хоча б дещицю тієї любові, того патріотизму і героїчного духу, що була в них. І тоді б наша держава не була б в такому стані як зараз. Я знаю, що в нас ще багато роботи і нам потрібно продовжувати боротьбу за встановлення  тієї держави, за яку боролися ті хлопці, що знайшли на цьому місці свій спочинок. Я вірю, що держава така буде, якщо є такі люди, що пам’ятають про наших Героїв та продовжують їхній чин», - сказав Михайло Головчук.

Ще більшого патріотизму та піднесення духу додали присутнім пісні Святослава Климківа у виконання тріо «Синьогора»: «Чорний ліс – то наша хата, а Бандера – то наш тато, Ненька наша Україна, наша мова солов’їна» співається у пісні.

Депутат Івано-Франківської обласної ради від ВО «Свобода» Василь Попович передав вітання усім присутнім від голови обласної ради, голови обласної організації ВО «Свобода» Олександра Сича та подякував всім воякам Братства ОНУ-УПА за те, що показують приклад нам, молодим, як потрібно шанувати тих, які поклали своє життя за те, щоб ми жили в українській державі.

«Сьогодні країна перебуває в такому стані, як це було в 40-50-их роках, коли до людей прийшла зневіра, розчарування та духовний занепад. Тільки сильні духом були тут, в лісі, продовжували боротися. Вони чітко бачили ворога і вони його знищували. Дехто нині каже, що нам стало важче – бо ми не бачимо своїх ворогів, вони скриті. Ні, неправда. Сьогодні, особисто я бачу серед ворогів України, найперше, Партію регіонів та її прислужників. Ворог – це Табачник, Азаров, Янукович. Вони всі не українці. Всі ті, хто керує обласними, районними адміністраціями, працівники апаратів цих владних структур, якими керує владна Партія регіонів – партія злочинців та злодіїв. Це наші вороги – вороги України, вороги державності, суверенітету, самостійності нашої Батьківщини. Ми повинні знати всіх наших ворогів тут, на місці. Ворог – це Вишиванюк, який прислуговував ще Кучмі, а в 2004 році одягнув помаранчевий шалик і бився в груди, що він наш. А потім розповідав, що він позапартійний і його партія, це писанкове Прикарпаття, а два місяці тому почав хизуватися «регіонівським» партійним квитком. Це перевертні і облудники. Це найперші вороги, бо їх не прислали з данєцка, вони ніби такі як ми. Але брехливі. Вишиванюк нині каже, що на наступних президентських виборах Янукович має набрати в нашій області 70 відсотків голосів. Вся влада та ресурси в їхніх руках. На допомогу місцевим владним підлабузникам та перешиванцям прислали наглядачів, на їхній мові «смотрящіх». Прокурора області поставили з Одеси, начальника міліції прислали з Закарпаття, керівника СБУ закинули з Дніпропетровська. Вони всі призначені в нашій області, щоб «готувати» та «робити» тут вибори, щоб тиснути на підприємців, закривати рот активістам, пригнічувати та поборювати будь-які прояви непокори та забезпечувати той результат на виборах, який вони вирішили собі «написати». Тому наша присутність тут, наша пам'ять про українських Героїв повинна бути такою сильною та згуртованою, якою була сила духу та мужність Марка Боєслава та його боївки. Ми повинні вказувати всім на наших ворогів, ми повинні звертатися до тих, які з певних причин збайдужіли та зневірилися, потрібно їх пробудити та нагадати, що вони є українці, що вони славного героїчного роду. Сьогодні з цього славного героїчного місця, ми повинні понести додому силу духу, наснагу до майбутньої боротьби», - підкреслив Василь Попович.