• Головна
  • Як франківці шукають роботу в Америці
15:47, 27 травня 2016 р.

Як франківці шукають роботу в Америці

Отже, шукаю роботу. Тиждень часу я вже на заокеанській землі. Часу... Сказати, що він тут летить шалено ― не сказати нічого. Це вдома здається, що нам його не вистачає. Так от ― вдома здається. Тут ― не вистачає!

ЧИТАЙТЕ ПОЧАТОК: Осінь у Нью-Йорку

Найкласичніший варіант пошуку роботи в Нью-Йорку, якщо ти не маєш легалізації на працю і живеш у Брукліні ― рекламний тижневик «Русская реклама» або ж знайомі знайомих з корисними номерами телефонів рекрутерів чи агенств праці. За кожну «знайдену» посаду агенство візьме з тебе тижневий заробіток. Так, це для України здається мізером, бо працю ми тут звикли вимірювати місяцями, а не годинами як у цивілізованому світі. Навіть якщо ти в становищі нелегального заробітчанина. Виникає питання, чому ж вона «русская». Хотіла б я назвати його риторичним, та, враховуючи концентрацію представників цієї нації у Брукліні, власне, сам знак питання зникає. Про «етнічний склад», чи то, краще сказати, «вмістилище» Брукліна я розповім ще якось окремо.

Так, це для України здається мізером, бо працю ми тут звикли вимірювати місяцями, а не годинами як у цивілізованому світі

А поки-що вчуся забувати своє минуле. Важко, мабуть, тим, хто їде сюди в надії легких «заокеанських мільйонів». Не те, що тебе тут не поважають... Це інше. Інше, яке важко пояснити. Країна одвічних контрастів, місто дисонансів, з якими я тут зіштовхуюся щодня. Ти людина і ніхто водночас. З одного боку ― справедливо оплачують навіть «найчорнішу» з точки зору «білого» американця працю, з іншого ― не мають жодних «сентиментів» до твоїх дипломів, ступенів, українських посад і досягнень разом взятих. Диплом педагога максимум послужить мінібонусом при працевлаштуванні нянею. 

Отож. Момент морального зламу (в кого є що ламати) ― невід’ємний. В більшості випадків до тебе звертаються на «ти» і з інтонацією рабовласника до раба. Серед переліку робіт доступних у становищі жінки з розмовною англійською і відсутністю social security (соціального страхування і магічного номеру, який питає кожен працедавець) ― класика жанру ― няня, офіціантка, продавчиня чи прибиральниця. Може пощастити і, за умови більш-менш вільного володіння англійською і не надто прискіпливого власника, ― можна влаштуватися front desk person (типу рецепціоніст) у якусь медичну клініку російського чи єврейського взірця і координувати забезпечення пенсіонерів відповідних національностей з американськими громадянськими правами медичним оглядом відповідно до їх страхових прав.

На перших питаннях про чудо social security вирішила відразу перейти до нянь. Оголошення за оголошенням, крок за кроком. Правда звучить відштовхуючим аргументом. Тобто, історія про те, що я лише приїхала і не маю страхівки ― «не канає». Згадую перші слова подруги по прильоті: «В Америці всі брешуть. Усміхаючись». Згодом, почала переконуватися в цьому сама і застосовувати у власному досвіді. Зрештою, брехня тут набуває якихось інших форм. Брешуть всі і всі водночас вірять одне одному, знаючи, що брешуть. Отже, в контексті нової нью-йоркської філософії по ходу вимальовую свою шаблонну історію – про кількарічне перебування в Штатах, про «стаж» роботи нянею, придумуючи навіть імена дітей, якими «опікувалася».

«В Америці всі брешуть. Усміхаючись»

Такий варіант куди прийнятніший. І хоч перевірити усе простіше простого – як не дивно мені вірять на слово. Чим не підтвердження вищезгаданого твердження про «всеамериканську брехню»?  Кілька десятків дзвінків і ось вже збираюся на співбесіду. На годиннику 9 am. Домовляюся на 12 pm (полудень). І не тому, що ще маю справи. Просто розраховую на дорогу 1,5-2 години, плюс час на знаходження потрібної локації. Адже з Брукліна маю доїхати на Манхетен.

Це вдома у мене, здавалося б, ого скільки часу! А тут дістаю уявні крила і буквально лечу на трейн (тут і далі так буду називати потяги метро, бо інакшої назви тут ніхто і не вживає) з картою в руках. З півгодини їдемо над землею, а далі опиняємося в тунелі, з якого  «виринемо» вже переїжджаючи міст, що з’єднує Бруклін з Манхетеном – ці дві такі різні у всіх сенсах частини одного міста.

А ще у Нью Йорку дуже по-особливому сприймається СВОЯ музика. У вухах «Океан». От буває так, що ти щось слухаєш і наче знімаєш якийсь свій відеокліп ― коли музика накладається на картинки, що бачиш перед собою. Ото так зараз зі мною. Лиш замість рідних картинок під рідну музику ― трейн, кольорові, і не лише шкірою, люди, і «Веселі брате,часи настали»… Куди ж тут, брате, вже веселіше... 

ЧИТАЙТЕ ПРОДОВЖЕННЯ: 

Нью-йоркська біржа праці для українок і спроба влаштуватися нянею

Перші 50 доларів, зароблені в Америці

Робота прибиральниці і вартість тижневого життя в Америці. Історія франківчанки

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Івано-Франківськ #новини Івано-Франківська #франківчанка на заробітках #Америка очима франківця
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...