Жовтень оголошено місяцем добровільного роззброєння мешканців Івано-Франківщини. Відео

У період з 1 по 31 жовтня на території Івано-Франківської області поліція проводить заходи для виведення зброєзапасів різного виду з незаконного обігу.

Громадян попереджають, що зберігання незареєстрованої зброї часто тягне за собою нещасні випадки в побуті, а також є порушенням чинного законодавства України.

Кожного, хто здасть небезпечні предмети впродовж цього терміну в поліцію, звільняють від адміністративної та кримінальної відповідальності.

Подробиці в телесюжеті каналу "РАІ".

СЕМЕРИН ХРИСТИНИ,

МУФ-1

КОНСПЕКТ СТАТТІ Т. ЕЛІОТА

Літературний процес, сукупність літератури Еліот означив як «ідеальну спільноту». З появою кожного твору змінюється вся ця «спільнота», і відбувається переосмислення ролі, цінності, художньої вартості кожного твору, який вже в цій спільноті є (тобто який створено).

         Еліот визначив як функцію критики те, що митець повинен мати відчуття ладу з традицією. Це певна спорідненість митця з його культурно-історичним дискурсом, народом, надбанням попередників, здобутками сучасників, що дає змогу бути частиною органічного цілісної літератури. «Спільний спадок і спільна справа єднають митців, свідомо чи несвідомо; і хоч частіше ця єдність є несвідомою, між справжніми митцями усіх часів, я гадаю, існує певна ідеальна спільнота». І такої єдності можуть досягати лише справжні митці, а всі дрібні залишаються співцями скороминущої дріб’язковості.

         Такі ж погляди Еліот висловив на критику, найпростіше означення якої, на його думку, звучить так: критика – це коментування й аналіз художніх творів, здійснені в письмовій формі. На відміну від мистецтва, яке має бути «самодостатнім» (хоч може й не бути, кон’юнктуру ніхто не скасовував), критика завжди є декларативною, вона чітко ставить перед собою ціль («тлумачення творів і формування смаків») і завдання.

         Еліот розглядає на прикладі католицизму й класицизму (актуальний для своєї епохи) співвідношення між Зовнішнім Авторитетом та Внутрішнім Голосом (виділення його). Там, де є вподобання мистецькою майстерністю твору, нема місця для критики: «Закон мистецтва, стверджує пан Клаттон Брок, – це закон окремих, поодиноких творів». Еліот цінує здатність автора до критичної саморефлексії.

         Літературна критика є критики чогось «поза собою», на відміну від творчості, яка зосереджена на самій собі.

         Одна з головних тез: «критик повинен мати надзвичайно розвинене відчуття факту». Критика – то не інтерпретація автора чи твору: «Всяка «інтерпретація» (я не маю тут на увазі розшифровування акровіршів чи чогось подібного) правомірна тільки тоді, коли нічого не інтерпретує, а надає читачеві факти, яких він би сам, очевидно, не зауважив».

         Головним інструментарієм критики є порівняння й аналіз. Цікава заувага: не варто дарма використовувати ці інструменти на те, аби пояснити, «скільки разів в англійській прозі з'являються жирафи».

         Ще одна суттєва для сучасності теза: треба читати твір, а не «про твір», треба звертатися лише до фактажу, бо критика, заснована на чомусь позатекстовому, сильно втрачає і цінність, і науковість, і неупередженість погляду.