Прикарпатський атовець розповів історію одного геройства

Так сталося, що цей "герой" служив зі мною в одному підрозділі, мало того - пройшов зі мною одну "учебку", тож я його знаю особисто, причому доста добре. Увесь час він був одним з найгірших аватарів у підрозділі. У зоні бойових дій у нього, як мінімум, двічі за місяць відбирали автомат, оскільки п'яним він приймався ним погрожувати. Зрештою, його відправили в частину подалі від фронту. Там він прокантувався кілька місяців, не перестаючи бухати, а потім його з якогось дива, повернули нам назад. Зброю носити так і не дозволили (і це в зоні бойових дій!!!).

Від січня по червень він перебував у підрозділі в якості "розвідника". Однак, всі його обов'язки обмежувалися нарядами по кухні. На бойові виїзди його не брали, на передову як розвідника - теж.

Наприкінці травня, коли бойові виїзди стали повторюватися ледь не щоночі, його таки почали ставити на охорону базового табору (бо всі інші були перемучені нічною активністю). Власне, тут все і трапилося.

Якось на початку червня ми повернулися після чергової неспокійної ночі. В одному з бліндажів лежало тіло цього бійця - синє, забльоване і в судорогах. В лікарні виявилося, що він десь роздобув амфетаміну (за речовину ручатися не буду, але, принаймні, так говорили командири) - і закинувся ним після великої дози горілки.

До шпиталю його доправили в стані овоча. Він помер через 20 годин, не приходячи до тями.

Добре, що у суспільстві є запит на героїв. Також приємно, що цими героями стають атошники. Але крайності шкідливі. Засліпленість теж. Речі, які замовчуються, але існують, потім сприяють роздвоєності мислення - цьому жахливому спадку совка, який ми досі не в силі подолати.

Не можна так робити. Заради полеглих. Заради живих.