Євген Баран: " Зайвина слів мене завжди дратувала"

Цікавий "літературоцентричний" чоловік, голова Івано-Франківської  обласної організації спілки письменників України, лауреат багатьох премій, публіцист, літературознавець і критик Євген БАРАН... Про що він думає, чим живе, що любить, чим захоплюється той, хто свого часу взяв на себе дві хоробрості: спілку письменників і критику як форму літератури. З дуже динамічної бесіди з цією людиною ми розпочинаємо нашу нову рубрику "ПОРТРЕТИ, ПІДСВІЧЕНІ ЗСЕРЕДИНИ", мета якої - безпосередня "трансляція" внутрішньої суті людини, її особливостей,поглядів, її шляхів успіху і невдач, її способи мислення  і виживання. Словом, про людей для людей.

Довідково: Євген Баран - відомий український літературознавець, критик, голова Івано-Франківської обласної організації спілки письменників України.

ПРО ЖИТТЯ

Що таке любов?

• Якби я знав, давно би мовчав. Про любов не говорять. У ній і нею живуть. Якщо доростають. Оскільки говорю, значить шукаю її (тут, не в сенсі кохання, а в сенсі любови).

Чому ви вірите в Бога, що вам це дає?

• Смішне запитання. Вірю, бо так мені добре. Сподіваюся, Бог пробачить мою наївність. А не помітить, теж добре. Бо маю шанс зробити добре і, може, Бог побачить мої старання. «Забалаканий» Бог нагадує сучасного політика. Тому волію про нього мовчати. Він є. І в Його мовчанні, і в своїй мовчазній вірі бачу шанс втриматися в полі Його Світла.

Який день в житті ви хотіли би пережити ще раз?

• Я мало говорив з татом і мамою. Взагалі не знав дідусів і бабусь. Хотів би з ними посидіти і поговорити за великим родинним столом. Оскільки, це не можливе було в минулому, то станеться в майбутньому. Всі інші розмови про день, який би хотів пережити ще раз, виглядають порожніми.

Коли нічого не виходить, долає втома, хочеться всіх послати під три чорти – що робите, як виходите з такого стану?

• П’ю сто грам, може, більше. А може нічого не роблю. Реакція буває настільки ріжною, що я вже й не загадую, як реагуватиму.

На що ви заздрите людям?

• Не маю такої риси. Іноді шкодую людей. У більшості випадків байдужий. Пам’ятаю татове: кожний дуріє по-своєму. Тому намагаюся робити своє. Недоліки свої знаю. На власні переваги, якщо такі є, не звертаю уваги. Роблю, те що повинен.

Через що ви наживаєте собі ворогів і друзів?

• Іноді я називаю речі своїми іменами. Ще рідше роблю це вголос.А щодо друзів, то не знаю. Не впевнений, що маю друзів. Хіба що книжки. Їх теж на пальцях однієї руки.

Чи щаслива ви людина? Чому, що таке щастя?

• Якщо мені вдається в часи непевні залишатися собою і робити те, що люблю, не конфліктувати з власним сумлінням, мати навколо себе людей, яких любиш, нащо собі шукати ще ґудза запитаннями про щастя.

Що для вас означає свобода?

• Жити за покликанням совісті. В якійсь мірі я свобідний чоловік. Ця міра незначна, але вона дає мені шанс змінюватися.

«На мій погляд...Ви дещо інший характером...Я б зробила портретні лінії менш загостреними і підборіддя трохи легшим. Та й іронія Ваша ...частіше схожа на самоіронію. Проте зверхність в певній мірі вловлена вірно...як і спостережливість...», - пише про вас Марко Москалюк на вашій ФБ-сторінці під шаржем, котрий намалював на вас Микола Дмітрух. Як вам така характеристика?

• Цікава. Я прислухаюся до оцінок інших. І по-доброму дивуюся їхній відвазі. Бо себе я пізнаю щодня, і щодня не знаю.

Чого ви боялися в дитинстві, чого боїтеся тепер?

• Висоти і темряви. Тепер лише висоти. Темрява ж викликає відчуття внутрішньої втоми.

ПРО ЛІТЕРАТУРУ

Ви часто говорите, що ви людина літературоцентрична. Це данина напряму фаху чи напряму життя?

• Гей, закрутила так, що не знаю, що й сказати. Я сказав правду. Я відсторонився від побуту і політики настільки, наскільки вони не відбирають мого життєвого часу. А його залишилося не так багато. Тому намагаюся говорити, публічно, про культуру і літературу як її складову. Намагаюся повторювати давно знане і постійно знехтуване: культура є основою цивілізаційною зростання. Відсутність або ігнорація правилами культури руйнують держави і цивілізації. А сповідую я принцип Життя. Вбирати те, що дає виправдання твоєму імені Людина. Література для мене один зі шляхів. І тільки.

Ви написали збірник есеїв «У полоні стереотипів» А в полоні яких стереотипів знаходитеся ви?

• Пам’ятаєте класичну фразу більшовицького ідеолога: жити в суспільстві і бути вільним від суспільства не можна. Хоча в моєму випадку, тут не так питання стереотипів, як питання культури і дисципліни співжиття. Я зважаю на ці речі, інакше нічого не зроблю, ні в плані саморозвитку, ні в плані громадських ініціатив і обов’язків. Не все вдається. Людина біологічна дуже часто вносить свої корективи в життя людини гуманної. Деколи я з таким втручанням борюся, деколи розслабляюся і пливу…

В сучасній літературі спостерігається певне засилля європейських та американських стандартів. Ви вважаєте це дає розвиток українській літературі чи навпаки? Що гарного загалом можете сказати про сучасну українську і зарубіжну літературу?

• Так можна сказати про будь-яку національну літературу. Принцип національної самобутности та індивідуального характеру залишається ключовим у будь-якому варіанті. Відмовимося від них – втратимо себе, і замість творити будемо займатися епігонством. Я знаю, що в українській літературі, як і в інших літературах світу, є письменники, що ці проблеми розуміють. Тому надія залишається…

Про що ви зараз хочете писати? Що ви зараз читаєте?

• Моя філологічна лінь не дозволяє мені стати класичним критиком. Мені імпонує есеїстичне коротке письмо. Зайвина слів завжди мене дратувала. Тому пишу коротко, намагаюсь, аби написане зацікавило ще кількох людей. Ніколи не був буквалістом. Намагаюся писати стратегічно, а не на злобу дня.

Чи є повноцінний діалог між письменником і критиком?

• Такого діалогу – маю на увазі – повноцінного – ніколи не було. Але були періоди, коли до критики прислухалися. Сьогодні маємо засилля людей в літературі – у 1929 році Борис Антоненко-Давидович жартував, що в літературу всі йдуть такими масами, як раніше йшли в козаки на Січ. Сьогодні маємо ще сумнішу ситуацію: нехтування естетичними критеріями привело в літературу людей без школи і традиції. Ця «люмпенізація» літератури і творить з нашою спільнотою дива – всі впевнені, що можуть писати, і всі переконані, що письменство – легкий хліб, тому маємо зверхнє, а то й байдуже ставлення до літератури і письменника.

Ви інтерпретуєте письменника чи розгадуєте його?

 Я намагаюся з ним розмовляти. Коли ж він не надається до розмови, я просто вступаюся вбік. Раніше „бив ціпом“, поки не зрозумів, що б’ю себе…

Як ви ставитеся до жанру фентезі?

Ніяк. Він мене нецікавий, хоча розумію, що і таке має бути (як на Ноєвому ковчезі: кожної тварі по парі).

Що вам ближче у творі – сюжетність чи настрій?

Для мене це взаємопов’язані речі: сюжет витворює настрій, настрій допомагає злагідніти недоліки і недогляди сюжету…

Як ви поводитеся, коли бачите відверте графоманство і що застосовуєте для того аби не пропустити сіру посередність в літературу?

Нічого не роблю. Намагаюся уникати таких людей. Але в силу своєї заангажованости не завжди мені це вдається. Я говорю з тими, хто готовий. Хто не готовий, того не переконаю. Казав святий Августин: нема нічого гіршого за неготовий дух…

Питання просування своїх і несвоїх літераторів…Серед переліку ваших критичних матеріалів є багато рецензії на твори близьких вам людей, спілчан, друзів. Чи вважаєте це кон’юнктурою?

• На якомусь етапі своєї роботи мені можна було закинути „просування своїх“. Але це дуже умовно. Просто починав я свою літературну ходу з людьми свого покоління чи трохи молодшими, яких сьогодні називають поклінням дев’ятдесятників. Неминуче були приятелі, були недруги. Чи такі, які називалися так або інакше. Давно вже такого нема. Є люди, до творчості яких я ставлюся з розумінням. Щоби комусь симпатизував? Шкода, але нема такого.

Чи потрібні літератору премії? Які основні критерії , на вашу думку, мали би бути при визначенні творів на премію?

• Дивне запитання. Звичайно, потрібні. «Доброе слово и кошке приятно». Треба пам’ятати, що в мистецтві нема постійного зростання. Є вростання в естетичний простір. А далі залежить від таланту, світогляду, характеру. А ми й сьогодні оцінюємо за принципом «кращий-гірший», а має бути: вріс він у естетичний простір (а якщо вріс, то куди йде і що говорить) чи не зміг підійти до нього.

Охарактеризуйте сучасне галицьке красне письменництво, яким ви бачите обличчя франківської літератури загалом?

• „Багато галасу даремно“ (за Шекспіром). Але є автори, твори яких варто знати і читати. Знаєте, колись Джордано Бруно запитали: для чого книжка? І він відповів просто: аби читати. А ми не читаємо, але свою думку маємо. Називати імена не буду. „Хто стукає, тому відкриють“, - казав Христос…

Не зважаючи на велику кількість людей біля вас, часто у вас прочитується певна відстороненість, самітництво…Чому так і чи було так завжди?

• То не я такий особливий. То світ так збудований. Я ніколи не піддавався маніпуляціям (або майже ніколи, хіба тоді, коли симпатизував людині й хотів їй зробити приємно, потім зрозумів, що роблю шкоду – людині й собі). Завжди намагався йти своїм шляхом, навіть тоді, коли не знав, в чому він полягає – той мій шлях. Звідси й відстороненість. Але це не зверхність і не зарозумілість. Недавно говорив із сином, йому 18-ий, вчиться на історичному. «Ти такий самовпевнений, - сказав йому». «Так, - відповів він. – Я вчу історію і знаю її». «Дивно, - відповів я. – Ні в твоєму віці, ні зараз я не можу стверджувати щось подібне»…

За що ви так сильно любите поліетиленові пакети?

• Практичні. Жодна сумка не витримає те, що я ношу. І легко замінити. Всього 3 гривні.

Що ви любите в житті?

• Життя…

Ви відома особа в літературному процесі області, логічно, що біля вас часто є багато підлабузників, Як Ви з ними справляєтеся?

Я і підлабузники? Кіно і німці. Говорив сьогодні з дружиною за одного нібито літерата. «Знаєш, - кажу, - не хочу з ним говорити, але посада зобов’язує. Інакше, ніякої роботи не буде». Вона все розуміє і лише усміхається…

Ваші книжки, матеріали, судження відзначаються гостротою, чесністю і деколи навіть в’їдливістю. Це риса характеру чи набуте вміння?

• Це генетичне. Сьогодні один знайомий сказав: «Ти ніби й добрий, а мусив вкусити», на що я прокоментував: «Інакше я не я», і засміявся. Хоча, моментами, мені не до сміху. Дуже часто шкодую за оту свою в’їдливість…

Яку одну книжку взяли б з собою в подорож? Які твори для вас є знаковими в житті? Чому?

• Одної мені мало. Але, якби приперло – «Біблія». Коментарі, гадаю, зайві.

Непопулярне питання, але все-таки: кого рекомендуєте почитати?

• Я вже відповів. Я можу розповідати про літературу. Про авторів, які мені були чимось цікаві. Рекомендувати? Я можу казати – читайте. А вибір – за вами.

Чи вважаєте себе впертюхом?

• Ні. Я компромісний чоловік, особливо, коли справа стосується громадського руху.

Що виберете: серйозність чи гумор? Тобто , ви оптиміст чи песиміст?

• Як в тому анекдоті, я – реаліст (анекдот совітських часів: оптиміст вчить англійську мову, песиміст – китайську; реаліст – автомат Калашнікова)

Що вас зачіпає в цім житті, на що можете образитися?

• Не люблю світоглядного флюгерства. Просто не люблю. А щодо образи? На ображених воду возять…

Десять заповідей від Євгена на літературу і життя…Які вони?

• Нема десяти заповідей. Є одна: все починається з любови.

Що найбільше цінуєте в житті, в людях, в літературі.

• Чесність.

За що ви любите своїх дітей?

• Бо вони мої.

Найкраща жінка у вашому розуміння це яка?

• Мені дуже комфортно і добре з власною.

В чому смисл життя, для чого ми прийшли і куди йдемо?

• Ви хочете, аби я сказав те, що намагається сказати людська цивілізація. Досить того, що я йду. Помиляюся, але йду. Як казав Станіслав Оріховський: є люди дня і люди ночі, постійна між ними триває боротьба. Я знаю, що є людиною дня, і це найголовніше, що я роблю і куди йду…