ЗУНР : задушні дні, велична історія чи...нічого? Що кажуть франківці. ВІДЕО

Сьогодні Україна святкує 99-ту річницю проголошення ЗУНР. Для нашого міста, тоді ще Станіславова, це свято має особливу вагу, адже протягом кількох місяців столиця ЗУНРу була саме тут.

Обов'язок влади міста - працювати на підтримку національної пам'яті та зв'язок поколінь, тому 99-ту річницю завжди у місті відзначають масовими заходами, готують виставки, збирають віче, ставлять квіти тощо. Цьогоріч все також пройшло за планом: зацікавлені мешканці міста, громадські активісти, представники влади(організатори), пройшлися велелюдною ходою, поставили квіти... Проте, чи несуть подібні акції ефект на суспільство? Що знають та чи й знають взагалі про це свято пересічні франківці?

Журналісти сайту 0342.ua шукали відповідь на стометрівці. Після кількох невдалих спроб налаштувати контакт із франківцями прийшло прикре усвідомлення того, що дуже великий відсоток мешканців нашого міста таки й справді не уявляє, "як і з чим той ЗУНР їсти".

"ЗУНР? Ні, не чули..!, - говорять школярки

І таких, справді, багато.

А хтось взагалі, шукаючи відповідь на питання, згадує що б ви подумали? Згадує задушні дні.

Суспільство, напевно, справді заморозилось і не розуміє, в якій країні живе та кому нею завдячує.

Франківський блогер, журналіст, поет Володимир Гарматюк:

23140343_1971540409731292_755129602_n.jpg?oh=63ad8c982ee9c5b31a157a112e939d19&oe=59FBD81D

Сьогодні біля будинку рано, коли ми з дружиною сідали до машини їхати на роботу, сусідка привітала зі святом. Ми з дружиною на мить перезирнулися. Навряд чи їй - старшій поважній пані - йшлося про День усіх святих. Тоді з полиць, захованих глибоко в мозку, ми видобули кілька запорошених сторінок історії, що вивчали колись у школі - якраз на початку становлення нової України, а потім в університеті. Згадали про ЗУНР. Тобто, ми не прокинулися зранку з усвідомленням того, що сьогодні така дата. Якби не сусідка, я, може б, згадав про цю дату вже на роботі - професія зобов'язує. До свого сорому? Можливо.

Ходіння з прапорами політичних сил вулицями міст цього дня - не знаю, чи воно сприяє формуванню у свідомості суспільства якихось важливих змістів. Навряд чи. Колись, за совдепії, такі люди, як моя сусідка, чи мій дід, знали про цей день і мали свідомість без партійних прапорів і показових проходів. Тоді було заборонено - а вони прагнули. Суспільство розмерзлося. Йому дали змогу мати вільно, а воно вже того не хоче. І навіть рівень добробуту людей тут до нічого.

Франківчанка, журналістка Галина Угрина, м.Чикаґо

23146544_1971540266397973_1361050920_n.jpg?oh=600e9fa6bcf61b955b94aa626154175d&oe=59FBF487

У мене один коментар - історію роблять не маси, а маяки, окремі персоналії, жертовні особистості. Решта буде тремтіти за себе, сім'ю, добробут, власний комфорт. Тому орієнтуватися треба не просто на «УЖЕ» виховання еліти, а й вирощувати особистості - сильні, аргументовані, «безбашенні» десь навіть періодами для часів революційних. І основне – це школа…Школа має бути добра для всього, насамперед, до виховання…І про ЗУНР треба говорити в школі, але говорити не з просто подачі матеріалу, а з того, щоб дитина сама хотіла знати свою історію і на цій основі хотіла творити наступну.

Євген Баран — літературний критик, літературознавець, есеїст. Кандидат філологічних наук.

Результат пошуку зображень за запитом "євген баран"

Якщо Станіслав мало знає, що таке ЗУНР, то нема ніякої перспективи в цього міста, бо листопадовий чин - це час, коли Галичина здобула своє право на державність, а Станіслав став столицею ЗУНР. Це той час, коли поляки раптом у Львові рано прокинулися в Україні, а не в Польщі. Саме в ці листопадові дні в народному парламенті ( де зараз готель «Дністер») було проголошено про злуку. Сам не знаю, як так вийшло, що люди справді не знають про Вітовського, Бачинського, котрий похований в Станіславі в меморіальному сквері, про Федюшка, Бубела, інших наших людей, котрі направду чинили велику історію України.

Але галичани люблять геловін, вишиванку на празники, заробітки і карту поляка . Що зробиш…

Та не все так погано в нашій хаті. Як би там не було, але світлих голів у нашому місті також не бракує. Гуляючи головною вулицею ми зустріли студента, який свідомо цікавиться цією темою: