Бій під Крутами. Хронологія за спогадами учасників битви

Сто років тому близько 400 курсантів і студентів стримали наступ на Київ майже чотиритисячної армії більшовиків. Бій на залізничній станції «Крути» тривав понад шість годин. Затримка просування армії Муравйова дала можливість укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності. Чому ж молоду державу захищали необстріляні студенти-добровольці, а не військо? Як відбувався нерівний бій? І чи є докази порушення більшовиками Женевської конвенції щодо поводження з полоненими? Відповіді на питання Радіо Свобода знайшло у мемуарах учасників боїв під Крутами.

Як все почалося?

Борис Монкевич, учасник бою під Крутами:

Борис Монкевич

Озброєні сили більшовиків, заволодівши вже східним шматком України, йшли до нашої столиці Києва двома сильними арміями.

​Українське «правительство» опинилося майже безборонним, з відкритими кордонами, оскільки ще в грудні наказом військового міністра було оголошено загальну демобілізацію української залоги столиці.

Очевидний брак організованої оборони краю був доконаним фактом, і всі стали перед питанням: «Що ж далі?». І вже в останній час перед лицем небезпеки уряд кинув розпучливий клич до всіх, у кого ще жевріла в серцях надія, в кого ще не опали безсило руки.

І молодь одразу на цей поклик боронити батьківщину зголосилася. Без вагання вони покинули свої родини, залишили стіни своєї рідної альма-матер.

Ще в грудні наказом військового міністра було оголошено загальну демобілізацію

Народний університет створив у себе курінь студентів Січових стрільців. У цей курінь записується багато учнів гімназії (майже всі учні 7 і 8 класу) імені Кирило-Мефодіївського братства, записуються студенти Володимирського університету, учні гідротехнічної школи, учні київської військової, тоді вже українізованої лікарської школи.

Михайло Михайлик, учасник бою під Крутами:

В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти

​Студентський курінь, наспіх зорганізований у Києві, налічував до 300 душ. В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти... Ось ці сили мали обороняти найважливіший відтинок фронту – шлях на Київ.

Аверкій Гончаренко, командувач силами УНР у бою під Крутами:

На оборону отаман Капкан вислав Першу українську юнацьку військову школу імені гетьмана Богдана Хмельницького

Аверкій Гончаренко

На оборону цього надзвичайно важливого залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан вислав Першу українську юнацьку військову школу імені гетьмана Богдана Хмельницького, у складі якої було чотири сотні – по 150 юнаків, 18 кулеметів та 20 старшин.

Щедро наділений «повновластю» з наказом за всяку ціну не віддати Бахмача, щоб не допустити більшовиків до Києва, з глибоким смутком і жалем вертався я до школи.

Молодий цвіт нашої армії – юнаків – кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробованого в боях вояцтва безжурно демобілізувалося.

Його не зуміли завчасу, використовуючи для цього національне піднесення, взяти в карби військової дисципліни, а навпаки, на мітингах деморалізували накликуванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край.

Борис Монкевич:

Вправи офіційно не провадились

– Не було ладу й порядку в організації цього куреня. Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь ройового. І тільки за кілька днів перед відʼїздом куреня на фронт було приділено час для муштрових вправ старшини Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили.

Ігор Лоський, учасник бою під Крутами:

Ігор Лоський

​– Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився навіть у такій дрібниці: як було одягнено й озброєно студентську сотню. Кожний одержав з одягу – штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна собі уявити, як ґротескно виглядала сотня.

Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, завʼязані в долині мотузком, гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці.

Про відʼїзд добровольців на фронт і звістку про «підсилення»

Ігор Лоський: Посадка відбулася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Євмена Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6 класу, який «нелегально» вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але безуспішно.

Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою

Спокійніше вела себе сестра іншого шестикласника – Соколовського. Ледве стримуючи сльози, вона хрестила брата і всіх відʼїжджаючих... Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Під спів «Ще не вмерла Україна» ешелон рушив на північ.

Через день після відʼїзду з Києва було вирішено, що юнаки проїдуть далі на Бахмач, де лишився невеликий відділ на чолі зі старшиною Богданівського полку, тепер полковником Семеном Лощенком, а студентська сотня лишиться в Крутах і буде продовжувати військові вправи. Але виявилось, що Бахмач уже зайнятий червоними і що скоро можна їх сподіватися в Крутах. Отже, довелося всім розташуватись у Крутах.

Аверкій Гончаренко:

–25 січня 1918 року дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з третього курсу медицини Університету Святого Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там сім днів, уміють вже стріляти та що в Києві – ціле пекло.

Січові стрільці слухають кобзаря в Києві на вулиці Львівській, 24. Фотографія 1918 року

Січові стрільці слухають кобзаря в Києві на вулиці Львівській, 24. Фотографія 1918 року

Повідомлення про приїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків, як блискавка, а враження, її приїздом викликане, було таке, ніби приїхала ціла дивізія. Завдяки цьому, так високо-цінному і завжди в бою вирішальному чинникові – «піднесення духу», і вдалося затримати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби.

Студентська сотня в числі 115-130 людей прибула на станцію «Крути» 27 січня 1918 року о четвертій годині ранку.

Про наступ 29 січня і настрої сторін

Аверкій Гончаренко:

Ранком «червоні» розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, нехтуючи найпримітивнішими засобами безпеки

​– Ранком «червоні» розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, нехтуючи найпримітивнішими засобами безпеки. Рельєф місцевості маскував, і нас могли виявити, лише підійшовши віддаль пострілу.

В ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так: «Приготовиться к встрече победоносной Красной армии, приготовить обед. Заблуждения юнкеров прощаю, а офицеров все равно расстреляю».

Передні частини червоних, ідучи в зімкнених колонах, очевидно, були впевнені у нашій втечі. Ми їх привітали сильним вогнем чотирьох сотень і шістнадцяти кулеметів

Передні частини червоних, ідучи в зімкнених колонах, очевидно, були впевнені у нашій втечі. Зі станційної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав. Тільки-но вони зблизились на віддаль пострілу, ми їх привітали сильним вогнем чотирьох сотень і шістнадцяти кулеметів. Більшовики зайняли по фронту лінію до пʼяти кілометрів, маючи за собою безупинно посилені свіжі резерви і прихильно налаштоване населення.

Ігор Лоський:

– З самого ранку більша частина українського війська зайняла лінію окопів. Близько двадцяти чоловік залишили на станції, як прикриття. Українська лава розташувалась в такий спосіб, що праворуч від залізничного тору лягли юнаки, ліворуч – студентська сотня.

Гарматники Січових стрільців. Фотографія періоду 1917-18 років

Гарматники Січових стрільців. Фотографія періоду 1917-18 років

Багато не вміло стріляти, невелику кількість набоїв швидко вистріляно і послано на станцію за набоями. Але виявилось, що на станції вже штабу не було. Що найгірше, той тікаючи, причепив до свого паротягу вагони з амуніцією

Десь близько десятої ранку зʼявилися ворожі групи, і в той же час більшовицька артилерія почала обстріл. Обстріл був досить інтенсивний, але в рівній мірі невдалий – стрільна лягали десь в полі.

Добре відстрілювалися юнаки. Гірше було із студентською сотнею. Багато не вміло стріляти, невелику кількість набоїв швидко вистріляно і послано на станцію за набоями. Але виявилось, що на станції вже штабу не було. Що найгірше, той тікаючи, причепив до свого паротягу вагони з амуніцією. Штабний потяг наступного дня відступаючі студенти наздогнали аж десь за Ніжином.

Читайте також:

Крути: Франківськом пройшла пам'ятна хода і відтворили бій. ФОТО. ОНОВЛЕНО