«Позолочена акція» для Палійчука яко кандидата на крісло Сича

Поки експерти намагаються визначити остаточний розклад сил у новообраній Верховній Раді, на Прикарпатті назріла власна інтрига, пов’язана з виборним представництвом. Ця провінційна парламентська інтрига місцями не менш захоплююча, аніж «центральна».

Ціла когорта обласних депутатів переходить на нардепівську роботу в Київ. Наслідки – тимчасово ослаблені ряди (даруйте за каламбур) «опозиційної більшості» в облраді, та звільнені три з чотирьох топових керівних облрадівських крісла: голови бюджетної комісії фронтмена Володимира Шкварилюка, першого заступника голови облради Василя Гладія та голови облради свободівця Олександра Сича. Остання позиція («не першого, але і не другого» керівника в обласній владі) є особливо лакомою для «спраглих до крісел».

Експерти думають-гадають: хто ж сяде на звільнене крісло голови облради? Ходять різні чутки, політологи змагаються, висуваючи різні версії. Серед інших ймовірних кандидатів називаються зокрема свободівці Сергій Адамович, Василь Скрипничук та Манолій Піцуряк, приватівець директор Буковелю Олександр Шевченко, регіонали Руслан Гусак та (повторно в «другу ріку») Зіновій Митник, фронтмен Дмитро Дзвінчук, голова фракції ВО «Батьківщина» Юрій Романюк, нашоукраїнець, діючий заступник голови облради Остап Дзеса та інші.

Ще кілька днів тому у чиновницьких колах навіть домінували чутки про те, що Михайло Вишиванюк готовий змінити трон голови ІФ ОДА на більш спокійне і можливо менш конфліктне але доволі перспективне крісло, яке залишає Сич. Але на заваді такій «пересадочній» схемі стоять кілька серйозних чинників.

По-перше, політична мобілізація опозиційного електорату на Прикарпатті під час парламентських виборів дала сподіваний результат. 95% політично активних мешканців області підтримали опозицію. Якщо при такій електоральній перевазі обласний парламент очолить хоч і авторитетний, але «член Політради Партії регіонів», місцева опозиція перетворюється на всеукраїнське посміховисько. А саме опозиційні партії мають наразі більшість в Івано-Франківській облраді.

По-друге, київська влада навряд чи зацікавлена в зміні голови обласної держадміністрації. Коней, як відомо на переправі не міняють. Тим більше «коней» перевірених та доволі ефективних. Можна навіть  сказати: майже безальтернативних. Можна припустити, що президент і уряд на сьогодні вкрай зацікавлені у тому, щоби ключову адміністративну (і політичну) посаду Прикарпаття й далі посідав «важковаговик» Вишиванюк. Адже будь-хто інший у нашому проблемному для Києва краї ризикує стати князем без князівства – ігнорованим і політично ізольованим «зіц-намісником». Маємо, зрештою, приклади Львівщини та Тернопільщини.

Відповідно, за кілька останніх днів актуалізувались чутки про іншу «реальну» і компромісну кандидатуру. Подейкують, що відомий в наших краях «нафтобарон» приватівець Палиця возить столичними світлицями колишнього голову ІФ ОДА ударівця Миколу Палійчука, позиціонуючи саме його в якості як найзручнішого спадкоємця Сича для влади, так «опозиційно»-прийнятного для опозиції. Кажуть навіть про «ціну питання» для реалізації такого проекту. Хоча, відверто кажучи, ціна тут не має значення. Коломойський, враховуючи масштаби його бізнес-інтересів на Прикарпатті, за ціною не постоїть. Та й сам Палиця – людина далеко не бідна.

На відміну від регіонала Вишиванюка, Палійчук має всі шанси бути обраним при теперішньому складі обласної ради ситуації, коли фракції «Батьківщини», «Свободи» та «Фронту змін» втрачають «багнети», що переходять до ВР, а саме:

--- Фракція ВО «Свобода» з 18 діючих депутатів втрачає трьох (Олександра Сича, Руслана Зелика та Ігора Янківа),

--- ВО «Батьківщина» втрачає Василя Гладія і зрівнюється за кількістю депутатів у фракції із «Свободою» – 15,

--- «Фронт змін» слідом за вже «втраченим» (виключеним з фракції) Юрієм Дерев’янком покидає і Володимир Шкварилюк (залишок фракції – 11 «багнетів»).

Щоправда втрати ці тимчасові – місця депутатів-списочників займуть ті, хто займає наступні місця у виборчих списках, а мажоритарників замістять переможці повторних виборів.

 Отже, Микола Палійчук формально є опозиціонером і в місцевих «незламних лицарів» опозиції немає жодного добре аргументованого приводу звинувачувати його у провладній позиції.

При голосуванні за Палійчука депутати-свободівці і «Батьківщина» ризикують не набрати кількості голосів, необхідної для просування (чи блокування?) цієї кандидатури. Проте в цьому «окремому» випадку Палійчука ситуативно можуть підтримати ще й регіонали, та, скоріше за все, фронтозмінівці плюс «насалики», плюс частина (зраджених раніше Палійчуком) нашоукраїнців. При цьому непевному розкладі сил, інтересів та настроїв в Палійчука зявляється реальний шанс очолити обласну раду. Хто саме стане «золотою» (при цій хиткій ситуації радше «позолоченою») акцією для пана Миколи сказати важко. Але ми відчуваємо, що така «акція» обов’язково знайдеться. Адже ми знаємо звички наших політиків:)