Голодомор українського народу: геноцид чи трагедія?

Цієї суботи в Україні вшановують пам'ять жертв голодоморів. Голодомор став один із питань, яке до сьогоднішнього дня викликає дискусії серед істориків і є приводом для спекуляців політиками.

У жовтні 2012 року 59% українців погоджуються із твердженням, що голодомор є геноцидом українського народу. Натомість не погодились 22%. Не визначились з цього питання 19% опитаних. Такі дані опитування проведеного Соціологічною групою «Рейтинг».

Кореспондент АН "Фіртка" запитав у істориків, політиків і громадських діячів що для них означає Голодомор? Чи не настав час примиритися навколо цього питання?

 Чому багато парламентів в світі визнали Голодомор "геноцидом українського народу", а нинішня українська влада відмовляється це зробити, називаючи Голодомор не чітким юридичним терміном "геноцид українського народу", а юридично аморфним "трагедія українського народу"?

Дмитро Корчинський

лідер партії "Братство"
Для мене голодомор – це однозначно трагічна подія. Один з моїх дідів загинув під час голодомору. 
Безумовно, це те, що ми повинні пам’ятати завжди.
Влада в Україні не є українською. І щоб не дратувати росіян називає цю подію трагедією, а не говорить про геноцид. Це єдина причина.

Роман Ткач

народний депутат України
Ми українці – християни. Ми вже давно всіх пробачили. Ми згадуємо всіх полеглих у молитві. Ми не хочемо шукати ворогів. Але в ім’я наступних поколінь ми зобов’язані згадувати, розказувати своїм дітям і онукам, хто на цій землі жив і хто знищив наших предків.
Відносно дій чинної влади, то тут проста логіка. За два з половиною роки Партія Регіонів показала себе дійсно як правонаступниця Комуністичної партії. Вони увібрали в себе все те страшне, цинічне і негативне, що було у компартії. За цією логікою вони себе й відповідно ведуть.
У ті роки найбільше дісталося саме Українській землі. У цей день потрібно прийти, помолитися і не забути нікого.

Володимир Великочий

доктор історичних наук
В історії кожного народу є якісь певні події, які є визначальними. Вони можуть бути або дуже позитивними, тими, які надихають, героїзують історію і роблять людей сильнішими, а націю єдиною. А поряд з тим є такі події, які є трагічними. Чи то Голокост у євреїв, ти то Голодомор в Україні.
Це подія, яка відбулася у 1930-тих роках ХХ століття і повинна бути для нас великим уроком, пов’язаним з тим, що відсутність самим бути господарями у своїй державі і самим управляти собою – це завжди призводить до речей, пов’язаних з винищенням нації або підпорядкуванням її комусь іншому. 
Голодомор – це той урок, який ми повинні добре засвоїти і намагатися не йти шляхом повторення. 
Мені здається, що такі дати повинні сприяти моральному єднанню суспільства. У тому числі і нації й народу. Людина, яка живе – здатна сама визнати свій гріх і попросити в Господа прощення. А ті хто померли, чекають що за них це зроблять живі. 
У зв’язку з цим вже четвертий рік поспіль студенти Інституту Туризму ПНУ ім. В. Стефаника проводять акцію із вшанування жертв голодомору. Ми збираємося у Меморіальному сквері, там ми проведемо молебень, засвітимо свічку пам’яті, встелимо дорогу рушниками, принесемо до каплиці хліб, калину і просто пом’янемо пам'ять тих, хто став жертвою голодомору і кого зараз з нами немає.

Сергій Адамович

доктор історичних наук, депутат Івано-Франківської облради
Голодомор для мене – це трагедія українського народу, це історична пам'ять, щоб таке ніколи не повторилося. А для цього найперше потрібно зберегти як повноцінну українську державу.
А чому чинна влада не визнає цього? Тому, що вона не є на сьогодні повноцінною українською владою і їй не дуже вигідно визнавати злочинні дії своїх попередників.
Думаю, що акт геноциду проти українського народу мав би стати таким об’єднавчим чинником, як став для євреїв Голокост. Тобто, це те, що об’єднує нас в минулій спільній біді і має консолідувати націю. Ця трагедія немає бути двозначною. Ми маємо це пам’ятати і розуміти, щоб унеможливити щось подібне в майбутньому.
Також, потрібно вшановувати тих, хто пережив ці страшні події і є живий сьогодні, але перебуває у доволі жалюгідному стані. У нас споруджують різноманітні пам’ятки, а про цих людей не завжди пам’ятають. 
Станом на минулий рік, у нас було ще 15 таких людей. Найкраще вшанувати в першу чергу цих людей. Вони можуть бути найкращими вихователями для молоді.

Кость Бондаренко

політолог
Голодомор – це невід’ємна частина історії України. Що стосується мене і моєї сім’ї, то троє братів мого батька померли під час голоду 1932-1933 років.
Ця тема була важливою в нашій родині і навіть ніколи не табуювалася. Якщо хтось зараз говорить, що в часи СРСР заборонялось про це говорити, то він просто кривить душею. Пригадую, як мій вчитель історії Леонід Панченко у ті радянські часи нам на уроках історії цілий урок присвячував саме темі голоду. Не зважаючи на те, що він був членом компартії, він цього не боявся. 
Пам’ятаю як на першому курсі університету ми теж обговорювали цю тему.
Насправді, ця тема не була заборонена, вона була недодосліджена і незручна.
Що ж стосується того, як зараз сприймають цю тему, то справа в тому, що Віктор Ющенко настільки цю тему заяложив, настільки її перетворив на елемент своєї політичної програми, чи своєї політики загалом, що зараз саме слово «геноцид» дуже часто викликає спогади про широкомасштабну кампанію по поверненню історичної правди часів Ющенка.
Коли над трагедією починають жартувати і складати анекдоти, то це вже переходить будь-які межі. Але тут питання вже не в ставленні до трагедії, а до того як її невмілими руками починають перетворювати на елемент піару. А Ющенко якраз і перетворив тему на елемент самопіару. На жаль.
Тому зараз не стільки вживається термін геноцид, хоча очевидним є сам факт геноциду, як те, що починають вживати більш загальне слово – трагедія. Так само є і з іншими словами з лексикону Ющенка, чи з риторики Майдану.
Ті, хто вважає голодомор Геноцидом, вони його і будуть вшановувати. Але головне, щоб на рівні свідомості кожного громадянина закріпилося розуміння того, що такий факт в історії України мав місце.

Тарас Случик

політолог, координатор Громадянського руху "Чесно" в Івано-Франківській області
Голодомор - це трагічний урок української історії. Який з одного боку об'єднує країну, а з іншого боку нагадує, що якщо країна згадує свою історію з болем, то треба щось змінювати. Треба творити історію зі звитягами, щоб було чим надихати майбутні покоління.
На моє особисте переконання, для такої трагедії офіційність не на стільки важлива. Важливо пам'ятати та вчити "урок", що диктатура завжди веде до людських жертв. Головне як ти сприймаєш трагічну сторінку історії чи готовий до солідарності.

Анатолій Гриценко

лідер партії "Громадянська позиція"
Для мене і моєї сім’ї - це геноцид і трагедія. У 1933-му від Голодомору у селі Багачівка Звенигородського району на Черкащині померли п’ятеро братів і сестер мого тата (тоді малого хлопчика) і його батько, мій дід, якого я так і не побачив...

Вячеслав Кредісов

доктор економічних наук
Вважаю, що Голодомор, який забрав за різними даними від 4 до 10 мільйонів людських життів і який визнаний багатьма країнами світу, є Геноцидом українського народу.
Як можна не називати голодомор геноцидом, коли суспільство понесло такі великі втрати? 
Голодомор українського народу це подія, яку хіба можна порівняти із Голокостом євреїв. Вони стоять в одному ряду.
Свого часу голодомор мав під собою політичний підтекс. Голодом намагались придушити волелюбність українського народу і його прагнення до самостійності. Так само і зараз, позиції чинної української влади стосовно цього питання перебувають виключно у політичній площині і є політчинозумовленими.
Думаю, що такі сторінки минулого мають стати основою для єднання нації навколо питань, які є важливими сьогодні, її морального зміцнення. Кожен українець повинен пам’ятати про ті події і шанувати пам’ять тих, хто став жертвою штучного голоду.

Руслан Коцаба

журналіст, громадський діяч
Коли думаю про голодомор, то пригадую розповіді тітки, яка плакала завжди, коли згадувала про маму з дітьми з Молдавії(у Молдавії в 40-х роках зробили схоже як на Україні), якій вона дала хліб. Діти не знали, що не можна їсти і на наступний день померли. Це для неї буди дуже страшні враження.
Думаю, що про примирення тут мова не йде. Адже на Східінй Україні, яка найбільше постраждала від голодомору, немає дискусії навколо цього питання, немає навіть потреби відзначати ті сумні роковини. Люди цього не потребують. Це не є нащадки тих, хто дійсно потерпів від голодомору. Це нащадки тих, які вміли вдало пристосуватися і перечекати. У них у генах напевно нічого окрім страху перед будь-якою владою не залишилося. 
Думаю, що тут великий вплив має московська церква. Якщо б вони поставили у пам'ять про жертв голодомору для нащадків, наприклад, у селі хрест, то вже була б якась історична пам'ять.
А у нас ні позиція церкви, ні позиція держави не зрозуміла. Чому світ має визнавати, що це був голодомор, коли сама українсьrа влада це не визнає. Смішно. 
Чому не визнає? Та тому що влада у нас не українська. У них немає українського гена. Україна для них – це тільки бізнестериторія.
А з іншої сторони – чому ми маємо очікувати, що влада має відзначати ці події? Чому люди самі не задумуються над цими подіями?
Відзначення цих роковин – це духовна справа. Передову тут має тримати церква, незаленжно від віросповідання. Це ж невинноубієнні душі. А якщо тут буде влада чи політики – то вони тільки все зіпсують.