Собачий дурдом (ФОТО)

У багатьох крамницях в Івано-Франківську є скриньки для пожертв від благодійної організації «Дім Сірка» та собачого притулку у Павлівці. Тим, хто кидає в них гроші, краще не бачити, на що вони витрачаються...

З ідеї подивитися, як використовуються кошти у собачому притулку у Павлівці, рік тому народилася одна з найпотужніших волонтерських організацій в Україні «Дім Сірка». «Мало сказати, що у мене був шок, – розповідає керівник організації Леся Габель. - Хотілося плакати: сто собак в одному вольєрі, анорексичні цуценята, у яких випинаються ребра, собакам кидають їжу на землю, і вони їдять її разом з землею. Найгірше, що всі вони вічно голодні. Собаки просто їли один одного з голоду. У мене на очах роздерли одного пса і з'їли, лишилася тільки голова».

Леся пожаліла одне цуценя і забрала додому. Воно важило 420 грамів, ветеринар казав, що не виживе. Пес вижив, але досі боїться людей і не контактує з чужими. «У псів, які певний час жили в цьому притулку, є психічні відхилення. Мало хто з них може потім жити в домашніх умовах, розповідає Леся Габель. Створена нею волонтерська організація сьогодні активно допомагає годувати  вічно голодних псів у Павлівці та знаходить новий притулок песикам і котикам, знайденим на вулиці.

Кошти збирають за допомогою скриньок та оголошень на сайті dimsirka.if.ua і в газетах. Щоп'ятниці о 18.00 волонтери «Дому Сірка» збирають пожертви біля ЦУМу. Завжди потрібні гроші, медикаменти, каші, крупи, корми та підстилки – старі куртки, шуби, ковдри тощо. Особливо в холодний сезон. Постійна проблема – транспорт, яким це все можна довезти до притулку.

Щовівторка та щосуботи волонтери «Дому Сірка» їздять у Павлівку годувати собак. Минулої суботи «Галицький кореспондент» поїхав із ними. Волонтерка Вікторія цілу п'ятницю варила вдома собачу їжу. «У мене було 26 кілограмів перловки, і лише два великих баняки. Варила в шість ходок», – каже дівчина. Довго не могла знайти вільну машину, відтак час відправлення змінювався кілька разів. Пси чекають голодні.

Врешті їдемо. Зголосилось допомогти молоде подружжя – Іван та Альона. Поки Іван допомагає Вікторії винести з квартири важкі сумки з їжею, Альона розповідає про те, як у дитинстві мріяла створити свій притулок для тварин. Каже, вирішили допомагати «Дому Сірка» з любові до звірів: «Спочатку ми з чоловіком давали гроші, а потім побачили, що потрібен транспорт, а у нас є бус. Намагаємося возити їжу принаймні раз на тиждень. Хочеться робити в житті хоч щось корисне».

Дорогою до притулку заїжджаємо у приватний м'ясопереробний цех. Вікторія закуповує тут 100 кілограмів фаршу з м'ясних відходів. «Дуже зручно – нам дають кілограм по 1,50 гривні. Цього разом з кашею має стати до вівторка», – зауважує волонтерка. Але навіть при такій смішній ціні грошей зі скриньок на їжу не вистачає. Вікторія каже, що на місяць за допомогою скриньок вдається зібрати майже півтори тисячі гривень, а для того, щоб прогодувати собак, у них йде 3000 гривень. Решту волонтери докладають з власної кишені, бо не можуть дивитися, як собаки мучаться від голоду. До прикладу, Леся Габель щомісяця витрачає на собак 1800 гривень зі своєї зарплати.

Під'їзд до притулку у Павлівці відрізує колія і невеличкий лісок. Усі харчі і ковдри доведеться тягнути ще метрів 400. До колії під'їжджає невисокий чоловік із саморобною тачкою на колесах. Чоловік вбраний у все старе й брудне. Це Микола, єдиний працівник притулку. Він годує псів, прибирає за ними, робить усю необхідну роботу. За ним біжить малий песик, який накидається на торбини з їжею, як тільки їх вивантажують з машини на землю. «Джеся, перестань!» – кричить Вікторія. Песик розриває майже всі торбини з фаршем і встигає одночасно поластитись до всіх присутніх. Джесіка живе біля притулку і не часто контактує з псами з вольєру.

Миколина тачка везе найважчу ношу, але волонтери все одно ледве тягнуть на собі усі торби. Минулого тижня волонтер, який носив дерев'яні буди, у яких пси будуть зимувати, дістав міжхребцеву грижу. На півдорозі до притулку починається скажений гавкіт. Пси ще не бачать нас, але, видно, чують їжу. Їх там більше сотні.

Назустріч вибігає струнка чорна собака і радісно тикається мордочкою, треться мені до ніг. «Це Найда. Вона нещодавно загризла у притулку вісім собак. Але до людей вона дуже добра», – каже Вікторія. Найда супроводжує нас до притулку і радісно чекає, коли ж сумки з їжею опиняться на землі. Волонтери замішують у баняках перловку з фаршем та гарячою водою. Найда хапає їжу просто з баняка, заважаючи змішувати. Звідкись згори з'являються два коти. У притулку їх троє, усі стерилізовані. І недурні. Пересуваються виключно дахами і деревами, навіть не намагаючись ступити на собачу територію. Кицьки також обсідають баняк і наминають, скільки влізе. З не меншим апетитом тварини хлебчуть свіжу воду. Невже у притулку їм навіть води не дають? Зазираю у миску – замість води зігнила рідина з опалим листям. Микола реагує на наше зауваження і йде міняти воду. Він дуже добрий, каже Вікторія, але не все встигає.

Поки їжа вимішується, гавкіт не припиняється. З'являється власник притулку, 70-річний Юрій Чорний. Чоловік каже, що вже не сподівався, що волонтери приїдуть і погодував псів сам. Запевняє, що ті не голодні, бо їли кості і нині їх годувати вже не треба. Вікторія наполягає, що псам треба дати теплого. Коли Чорний відходить, волонтерка каже, що нагодувати усіх сто псів тут взагалі неможливо. Чому? Мовляв, зараз сама побачу.

Перед найбільшим вольєром є ще один, який волонтери називають показовим. Там псів всього п'ять, хоча могло б бути більше. Микола спочатку насипає у миску їжу цим п'ятьом, а потім відрами раз за разом носить кашу із фаршем у той собачий «дурдом». Дурдомом називають вольєр, у якому мешкає понад сто псів. Він оточений високою сіткою, без даху. Зграя очманілих голодних собак бере Миколу в щільне коло, поки він несе відро до місця годування. Микола висипає у три миски. А далі – вакханалія. Схопити їжу вдається лише кільком найбільшим, які найближче до мисок, решта – вискакує їм на голови, видирає і вигризає їжу разом із шерстю. Більша частина до мисок узагалі не може підступитися. Як результат, встигають щось з'їсти максимум кільканадцять псів.

Вікторія злиться. Каже, нещодавно закупили 10 великих тазиків для їжі і просили Юрія Чорного розкласти їх так, щоб всі пси могли одночасно їсти. А вони й далі їдять з трьох. Питає Миколу, де тазики. Той не знає. Каже - нема. «88 гривень штука, краще б ми на ці гроші ще їжі купили!» – розпачає волонтерка. Раніше вони привозили ще й великі дерев’яні жолоби для годування домашньої худоби, але й ті десь пропали.

Микола робить більше десяти ходок з відрами, але пси ніяк не наїдяться. Картина повторюється раз за разом. Більші, міцніші пси прориваються до мисок, меншим і слабшим – взагалі нічого. Малим цуценятам ходять просто по голові. Вони так нічого і не з'їли. Волонтери кілька разів просили Чорного зробити перегородки, щоб великі пси були окремо від малих, але безрезультатно. Більшість з цих псів, каже Леся Габель, – не жильці. Частина вмре від хвороб, частину роздеруть, решта не переживуть зиму. Ліси довкола притулку – собача братська могила.

Цього року «Дім Сірка» привіз у притулок 30 дерев'яних буд, зроблених коштом місцевого благодійника. Сподіваються, що вдасться прихистити на зиму у кожній по дві собаки. Для решти Юрій Чорний приготував дерев'яні піддони, щоб не сиділи на землі, і сіно. Але лише частина псів зможе сховатися у приміщенні. Решта зимуватимуть під відкритим небом.

Кількість собак у притулку не змінюється роками, бо на місце мерців Юрій Чорний привозить нових, яких знаходить у місті. Люди також постійно підкидають. «Хтось може сказати, що хай ці бездомні пси здихають десь по кущах, а мені їх шкода, я їх люблю, тому й тримаю тут. Це моя приватна земля», – пояснює Юрій Чорний. Питаю, скільки тут зараз псів. «Не знаю, коло ста. Я не рахував». Леся Габель уточнює – 130. Вона особисто зробила стерилізацію 68 з них.

Волонтери бояться, що як тільки чоловікові вдасться втілити у життя мрію про стерилізаційний центр для 30 собак, решту псів він повикидає на вулицю. Юрій Чорний хвалиться, що виграв тендер на створення центру стерилізації і зараз готує необхідні довідки. «Пан Юрій неодноразово казав нам, що як тільки відкриє центр, всіх псів повипускає, – хвилюється Леся Габель. - Питаю заступника мера Миколу Саєвича, що будемо робити з тими псами, а він каже – це до Тимочка. А Тимочко заявив – випускайте їх в місто, я на них швидко знайду управу». Головний гицель Франківська не враховує того, що поки він потруїть цих псів, вони встигнуть покусати не одного мешканця європейського міста.

Нещодавно "Дім Сірка" виграв конкурс "Ідея Х" від "NESCAFE" на облаштування притулку і закупівлю вольєрів на суму 100 тисяч гривень. Гроші організації мали виділити під конкретну земельну ділянку. «Саєвич тричі виступав по телебаченню і запевняв, що влада знайшла землю під новий притулок, а коли нам треба було показати цю ділянку організаторам конкурсу, виявилось, що землі немає». Влада, яка роками відсторонюється від потреби облаштування міського притулку, не захотіла навіть допомогти волонтерам, які й так працюють безкоштовно, залучити для міста сто тисяч гривень. Після спілкування з чиновниками Леся Габель отримала стресовий цукровий діабет.

В Івано-Франківську проблему бездомних собак вирішують шляхом знищення тварин. Служба вилову КП «Полігон», яку очолює Богдан Тимочко, щороку вбиває понад три тисячі бродячих собак. Минулого року на це виділили 180 тисяч гривень. Виловили 3237 тварин. Тільки 465 з них були стерилізовані й відпущені. Тварини помирають у страшних муках.

У сусідньому Калуші притулок для тварин утримує влада. Там 5 чоловік персоналу і 30 вольєрів. Нещодавно міськими коштами притулок створили також у Коломиї. Допрацьовувати ще чимало, але влада принаймні не стоїть осторонь. У Львові чиновники виділили для притулку землю, придбали вольєри і дають 60 тисяч гривень на харчування тварин. А Франківську таки слабо.