Ціле покоління виїхало. Що відбувається з українцями, які шукають кращого життя в Польщі

Коли у невеликого бізнесу батька Христини Мельницької у 2014 виникли труднощі, він, як і сотні тисяч інших українців, поїхав до Польщі і перевіз туди свою сім'ю.

19-річна Мельницька вступила до університету у східному місті Люблін і довгими вечорами працювала в закусочній, яка продавала кебаби, де їй платили близько $1,3 на годину. Через п'ять років вона все ще одна із двох мільйонів українців, які живуть і працюють у Польщі.

Хоча правий популістський уряд Польщі відхилив квоти прийняття біженців із Сирії та інших зон конфлікту, країна мовчазно погоджується з міграцією, яка може стати найбільшою серед європейських країн за останні роки. У Польщі близько 400 тисяч українців працюють за офіційними контрактами, але тих, хто працює в тіньовій економіці або є короткостроковими сезонними робітниками, набагато більше. Їх присутність допомагає компенсувати дефіцит робочої сили, що виник через виїзд поляків до Великобританії, Німеччини та інших країн Євросоюзу після приєднання до нього Польщі. Ці цифри говорять і про ситуацію в Україні, де економіка впала після революції на Майдані у 2014 році і початку війни на сході. 

У неділю, 21 квітня, Україна буде голосувати на президентських виборах, на яких комік, що виступає по телебаченню, і неофіт у політиці Володимир Зеленський, як очікується, здобуде нищівну перемогу над чинним президентом Петром Порошенком, що демонструє, наскільки люди незадоволені широко поширеною корупцією та браком економічних можливостей в останні кілька років.

"Ми закінчили тим, що звідси виїхало ціле покоління. Польща забрала наші найкращі уми, наших найкращих працівників", - говорить екс-мер міста Рава-Руська на кордоні з Польщею Ірина Верещук.

У містах і населених пунктах по всій Україні проводяться рекламні кампанії та кампанії з підбору персоналу, щоб знайти людей, які хочуть поїхати в Польщу по вищі зарплати. Україна зараз є найбільшим одержувачем грошових переказів серед європейських країн: українці, які працюють за кордоном, відправили додому близько $14 млрд, що становить 11% ВВП країни.

Українська журналістка Олена Бабакова, яка переїхала до Варшави у 2008 році, говорить, що поки вона там була, у Варшаві чи інших містах не було районів, в яких би українці становили більшість, але було те, що вона описала як "горизонтальне гетто" з її співвітчизників. "Бармени в барах, до яких я ходжу, - українці, українці стрижуть мене і роблять мені манікюр, і деякі з банківських співробітників - українці", - говорить вона.

У Польщі довгий час існувала програма, що дозволяє сезонним робітникам отримувати візи, але зараз все ще простіше: від 2017 року українцям дозволено безвізовий в'їзд до Євросоюзу (українці, які в'їхали за безвізом можуть працювати в Польщі до шести місяців на підставі декларації про намір працевлаштувати іноземця, яку польський роботодавець повинен заповнити і безкоштовно зареєструвати у місцевому управлінні праці - ред.).

Багато поляків вважають, що уряд напрошується на неприємності, дозволяючи стільком українцям оселитися в Польщі.

"Українці досить близькі до нас фізично і культурно, але якщо ви будуєте багатонаціональну країну, у вас виникають політичні проблеми. Масова економічна міграція для країни - це як кокаїн для трудоголіка. Це робить вас більш ефективним в короткостроковій перспективі, але після цього починаються проблеми", - говорить Кшиштоф Босак, колишній депутат і заступник голови націоналістичної партії Національний рух.

Багато українців виконують низькооплачувану, низкоквалифицированную роботу, яку місцеві жителі не хочуть робити. На відміну від польських робітників в інших країнах ЄС, українці в Польщі мають мало правових гарантій, на які можна було б спертися.

Мельницька розповіла, що часто зазнавала агессіі з боку п'яних покупців, коли працювала в закусочній, що продає кебаби. "Люди кричали, що я повинна відправлятися додому і що я руйную Польщу. Одного разу хтось кинув у мене кебаб, і був один хлопець, який сказав, що збирається почекати зовні і напасти на мене, коли я буду йти додому". 

Вона викликала поліцію, яка нічого не зробила, крім того, що посміялася над нею. Їй сказали, що в Польщі є свобода слова, згадує вона.

Руслана Побережна, 20-річна жінка з українського міста Вінниця, яка приїхала до Любліна і знайшла роботу офіціанткою, розповіла, що їй заплатили третину суми, яку платили польським працівникам закладу, і коли вона поскаржилася, її висміяли і сказали, що у неї немає прав.

"Їм абсолютно ні до кого звернутися", - говорить Анна Добровська з Homo Faber, неурядової організації у Любліні, яка пропонує поради та безкоштовні уроки мови для українців та інших іноземців, щоб допомогти їм інтегруватися. Не існує державних або субсидованих мовних програм для іммігрантів. Вона сказала, що до неї часто зверталися люди, які страждали від насильства на ґрунті расизму або мали проблеми з отриманням зарплати.

Через майбутнє пом'якшення трудових норм у Німеччині, багато польських роботодавців побоюються, що втратять своїх українських робітників, оскільки на заході більш високі зарплати. Поки що українці продовжують приїжджати. На автовокзалі в Любліні більша частина реклами українською мовою, вона пропонує робітникам, які приїжджають, дешеві сім-карти, банківські та інші послуги. До Києва вирушає 17 рейсів на день, і ще багато - в інші українські міста.

На думку польських націоналістів, надання українцям більшої кількості прав було б другою помилкою після дозволу їм в'їхати.

"Переважна більшість розуміє, що вони тут гості, і їм слід бути обережними і не говорити про делікатні питання. Якщо вони отримають громадянство, вони не будуть такими сором'язливими, як зараз", - говорить Босак.

Історія залишається найскладнішим предметом, особливо вбивство польських цивільних осіб українськими націоналістичними силами під час Другої світової війни (Волинська трагедія - двосторонні етнічні чисткипольського і українського населення - ред.). Пам'ятник жертвам був встановлений минулого року у Любліні. Мельницька каже, що навчилася уникати розмов про історію з поляками, побоюючись, що це обернеться звинуваченнями та образами.

Для багатьох українців життя в Польщі, незважаючи на всі перешкоди, з якими вони стикаються під час інтеграції, є все-таки більш привабливою перспективою, ніж та, яка чекає на них вдома. За словами Мельницької, незважаючи на труднощі, пережиті за чотири роки в Польщі, вона планує залишитися. Зараз вона вільно говорить польською, у неї є хлопець-поляк і в наступному році вона планує подати заяву на отримання громадянства.

Дмитро з невеликого містечка неподалік від Києва працював на керівній посаді у великій міжнародній компанії, поки два роки тому не переїхав до Варшави разом із сім'єю. Тепер він водить Uber у польській столиці, і, працюючи 70 годин на тиждень, він може заробляти близько 7000 злотих (більше $1800) на місяць.

"Це більше, ніж я заробляв в Україні, але мова йшла не про гроші. Я просто втомився від непередбачуваності життя в Україні, від революції, війни, невизначеності. Я просто хотів відчувати, що десь влаштувався".