• Головна
  • На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин
08:59, 24 квітня 2019 р.

На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин

На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин

Незабаром у Івано-Франківський області з’явиться новий музей, унікальністю якого є те, що його експозиції розповідатимуть історію легендарних повстанських родин Прикарпаття. Яким буде цей музей та в якому населеному пункті його відкриють, розповідає завідувач філії «Музей Дем’янів Лаз» Михайло Фреїк.

– Михайле Іллічу, розкажіть, як саме виникла ідея створення Музею повстанських родин Прикарпаття?

– Ідея виникла завдяки тому, що в моїй родині було багато учасників Визвольних змагань. По лінії батька, татова старша сестра була зв’язковою ОУН, зокрема районного провідника Рогатинщини Володимира Ожгевича. Вони кохали один одного, але так сталося, що Володимир загинув у бою в 1945 році під Рогатином. Його старший брат Михайло Ожгевич теж був районним провідником Бурштинського району. Під час похорону повстанці давали салют. Звичайно, Анна тужила за коханим. Вона, за направленням ОУН, закінчила педучилище в Рогатині, вчителювала в Тисменичанах, зв’язалася з підпіллям, зокрема із сім’єю Оріщаків, у яких проживала на квартирі. В цій родині було троє братів: Оріщак Василь Петрович, 1925 р. н., жив в м. Надвірна. Був засуджений на 10 років ув’язнення і 5 років пораження в правах. Псевдо «Тарас». Помер 1 жовтня 2012 року. Оріщак Микола Петрович, 1927 р. н., був засуджений на 15 років. Уже помер. Оріщак Іван Петрович, 1929 р. н., був засуджений на 10 років, помер. І їхня сестра – Оріщак Марта Дмитрівна 1928 р.н., член ОУН, медсестра УПА, псевдо «Бистра». Засуджена на 8 років позбавлення волі, реабілітована 21 травня 1993 року СП№11884П. Після тюрми була вивезена до Сибіру, де познайомилася з Іваном Цімерманом, що став її другим чоловіком. Після Сибіру оселились на Донбасі, померла. Донька Оксана була в лавах УПА, усіх їх потім репресували та засудили до різних термінів ув’язнення. Ганна на той час чекала дитину і їй сказали, якщо вона відмовиться від чоловіка, Ярослава Оріщака і відречеться від його родини, то її залишать. Вона відмовилася і поки все це тривало, народила хлопчика. Із малою дитиною не ризикнула їхати в далеку дорогу, тому завезла дитину до батьків у село. Ганна в Сибіру пропала безвісти, хоча напевне її знищили, бо люди чули крики і підозрювали, що її вкинули там у болото.

У селі прийшли енкаведисти до родини забирати корову, а дід противився цьому, чинив спротив. Йому вдень нічого не сказали, але ввечері прийшли до хати. І сталася плутанина, бо там була одна хата – на дві половини. Замість діда вивели його молодшого брата Миколу і таким чином його знищили…

Ще в родині Фреїків були і Січові Стрільці, повстанці. Брата моєї прабабці Анни Атаманюк, звали Іван Атаманюк, він був у лавах УПА і в 1945 році загинув. Чоловік дідової сестри Шеремета Василь Федорович, 10/01 1907 р.н., член ОУН, вояк УПА,  зв’язковий, загинув 12/02 1946 р. (Воля і доля. Книга пам’яті Галицького району. Документи, матеріали, спогади. Галич – 1997, с.187). За спогадами Петра Перегінця, Василя Шеремету вбили в неділю, коли він був у хаті «Безпалькового» Степана. Надійшли енкаведисти, він вийшов з хати і сховався за копичку. Після короткої сутички був вбитий. Він був на Закерзонні, разом з Винником Василем, який там загинув, відстрілюючись від польських спецпідрозділів з кулемета «Дехтярьов». Похований там же в лісі.

По материній лінії, в мого дідуся Василя, який був наймолодшим в сім’ї, було ще дві старші сестри Ганна і Марта, вони були членкинями Союзу українок. Вийшли заміж: старша за січового стрільця Юрка Хомина, в неї народилося четверо дітей – два сини Панько і Федір, вони разом з батьком в 1941 році, коли москалі відступили, створили українську міліцію, заарештували голову сільської ради, голову колгоспу парторга, тобто встановлювали українську владу. А уже в серпні, коли прийшли німці, вони пішли в ліс і вже були на нелегальному становищі. Пізніше були в лавах УПА. Юрка Хомина на псевдо «Скала» схопили і його трибунал засудив до 25 років каторги. Через півроку він там загинув, 2 жовтня 1945 року.

На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин, фото-1

Брати повстанці Хомини Панько і Федір

А Панько був господарчим січового проводу ОУН, тепер у мене з’явилися дані, що він був ще й у Службі Безпеки. Бо місцевий міліціонер на прізвище Макар одного разу ледь його не застрелив за підозрою у вбивстві Ксенії Боднар. Ця жінка була комуністкою, напередодні виборів активно агітувала, УПА її попереджало припинити агітацію. Хто її точно вбив, достеменно невідомо.

Панько після відсидки, 10 років, у селі не з’являвся, жив у Ходорові. Взяли їх у криївці у хаті мого діда Василя. Діда призначили на той час головою колгоспу. Чому так сталося? У бабці в родині два брати були комуністами. Я раніше не знав, чому бабусин брат приходив тільки тоді, коли діда не було вдома. А тепер зрозумів, що дід дуже не любив комуністів. Під хатою була криївка і Панько Хомин привів з Рогатина сотенного Шпака. Вони зупинилися в дідовій хаті, як у найбільш безпечному місці. Це трапилося 19 серпня 1945 року, на вулиці – жарко.  Дідусь з бабцею були в полі, вдома залишилися тільки діти: моя мама, 1935 року народження, її старша сестра Стефанія, 1932 року і двоюрідний брат Степан. Стефанія ганчіркою виганяла мух з хати, надійшли енкаведисти, увірвалися до будівлі. Діти дуже перелякалися, а вони почали кричати, що це дівчинка подавала якісь знаки, махаючи ганчіркою. Вони вже знали, де криївка, бо зразу туди почали пхати дітей, прикриваючись ними, аби повстанці не могли стріляти. Хоча в Панька був німецький автомат, а в Шпака пістолет, вони не стріляли, бо розуміли, що енкаведисти просто підпалять хату. Їх арештували, Панька засудили на 10 років, а що сталося із сотенним Шпаком – досі невідомо. Панько давно помер, а Федір жив донедавна, передав мені багато світлин.

А друга сестра вийшла заміж за Максима Прунака. Коли енкаведисти під час акції почали палити сусіднє село Курів, чоловіків, по наказу, зібрали у лісі, аби чинити опір НКВД. Максима схопили, зв’язали, кинули на машину, а це було десь між селами Кінашів і Гербутів, тепер Нараївка. Він був фізично здоровий чоловік, вдарив конвоїра головою в груди, вискочив з машини, із зв’язаними руками,  тікав і його прошили чергою з автомата. Машина так і не зупинилася, поїхала далі, декілька днів він там лежав, а потім один ґазда знайшов його в городі і прийшов сказати рідним, що Максим лежить убитий.

– Ви збираєте і досліджуєте матеріали щодо минулого вашої родини?

– Я, перш за все, позбирав світлини моєї родини, тих людей, які були колись вивезені на Сибір і це стало основою. Потім почав цікавитися іншими родинами. Особливо мене цікавила доля братів Ожгевичів. Два хлопці, Володимир з 1926 року і Михайло з 1924-го, закінчили гімназію, були дуже освіченими, багато читали. Коли почалася окупація, вони долучилися до боротьби за свою країну. Про Володимира я вже розповідав, а Михайло, його псевдо було Ясень, загинув у 1948 році в селі Бовшів. Їхній батько Онуфрій був січовим стрільцем, ви ж розумієте, що хлопці отримали відповідне виховання. Це не так просто, все передавалося з покоління в покоління. Родина мені передала світлини, серед яких є унікальна – повстанський вертеп 1945 року. Там теж дуже цікава історія:  в селі Кінашів жив і вчителював колишній вояк Української галицької Армії Василь Якович Бекіш (12. 02.1898 – 21.08. 1965 р.р.), який народився в с. Дем’янів Галицького р-ну. Освіту здобував в гімназії м. Рогатин та державній вчительській чоловічій семінарії у Львові. По закінченні, у 1909 році, він був вчителем музики в с. Конюшки Рогатинського району і в 1911 році переведений  до школи с. Кінашів за направленням товариства «Просвіта». 1 серпня 1914 р. – мобілізований до Австрійської армії. Пройшов І світову війну, був двічі поранений (в Італії – в ногу, лежав у шпиталі в Будапешті, вдруге – у Львові в 1918 р.). Брав участь у Листопадовому зриві і проголошенні ЗУНР. Потім він вступив в УГА і після всіх воєнних перипетій повернувся у 1921 році в Кінашів. Він навчав українських патріотичних пісень, вів роботу і діти його дуже любили.

На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин, фото-2

Вертеп 1945 р.

В 1939-1945 рр. Василь Бекіш був директором школи. У 1945 році брати Ожгевичі прийшли на свята в своє село, організували вертеп і пішли на Василія до Бекеша, привітати його із святом. Звісно, треба було пильнувати, були виставлені дозори. І тут поступив сигнал, що йдуть енкаведисти. Тоді дружина Бекеша взяла декілька пляшок самогону, закуску і вийшла до  енкаведистів, аби дати можливість хлопцям відійти до лісу.

16 лютого 1945 року у тому ж лісі був великий бій відділів УПА з залогами НКВД трьох районів – Рогатин, Бурштин, Букачівці, про який написав дослідник історії УПА Петро Мірчук в книзі «Українська Повстанська Армія 1942-1952». За даними, у тому бою було вбито 69 енкаведистів. Здобуто багато зброї й амуніції. Власні втрати – 6 вбитих і 8 поранених. Ожгевичі були неодружені, дітей в них не було. Їхня могила руйнується, я що можу, те й роблю, аби доглянути. Маю думку про створення на тому місці цілого пантеону, бо ж поряд поховані районний провідник, багато хлопців, близько 20 могил в селі в одному місці скупчено.

– На вашу думку, де б міг бути розташований Музей повстанських родин Прикарпаття і як би він мав виглядати?

– Це питання зараз дуже болюче.  Спочатку ми думали про село Кінашів. Під лісом є хороше місце, неподалік – окопи, які чудово збереглися. Щоправда, туди потрібно вкласти величезні кошти на відновлення старої будівлі. Там можна облаштувати чудове місце для молодіжного літнього табору.

Нещодавно усі ці села увійшли до Більшівцівської ОТГ, де працює чудовий директор школи – Наталія Саночко. Я розповів їй свою ідею щодо музею, ми пішли до голови ОТГ Василя Саноцького, який запропонував створити такий музей у Більшівцях. Зараз – це центр ОТГ, приїжджають туристи, оглядають старий польський костел, тобто музей будемо робити саме  там. А в старому будинку в Кінашеві таки організуємо табір для молоді.

На Прикарпатті планують створити унікальний Музей повстанських родин, фото-3

В.Недобиток з родиною

– На якому етапі сьогодні роботи щодо створення музею?

– Ми написали листа від товариства «Меморіал», ще до нас доєднається Всеукраїнське братство ОУН-УПА щодо виділення приміщення. Бібліотеку у Більшівцях об’єднають із шкільною, а приміщення колишньої бібліотеки передадуть нам. Тому зараз очікуємо остаточного оформлення документів і відповідного рішення сесії.

– Скільки уже є  матеріалів, які стануть майбутніми експонатами музею?

– Світлини і документи я збираю не перший рік.  Частину передав у Музей визвольної боротьби, а частина зберігається у мене. Знаю людей, які тривалі роки збирають такі матеріали, різні речі і вони готові передати їх нам для майбутнього музею.

– Для початку роботи музею, історії скількох родин увійдуть до його експозиції?

– Це будуть історії родин Фреїків, Хоминів, Прунаків, Ожгевичів, Перегінців, Сірків, Бандур, Атаманюків, а далі ми будемо збирати матеріали по усій області.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#новини #Івано-Франківськ #події #музей #повстанці
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
live comments feed...