У Івано-Франківську відкриють анотаційну дошку Василеві Гривінському

Дуже швидко Організація обирає його підрайоновим провідником (Маріямпільський район, до якого належало 7 сіл). З утворенням збройного спротиву окупаційній владі, Василь налагоджує роботу ОУН і нелегальне постачання харчів, амуніції повстанцям, а згодом і новоствореній УПА.

У вересні 1943 року цю його активну діяльність виявляють окупанти і вирішують його стратити, але Євгенія, місцева жителька с. Козино, випускає його з льоху і він рятується від смерті. Після цього він переходить в підпілля і ОУН направляє його спочатку на Волинь в УПА, а через деякий час переправляє в Долинський район в старшинську школу «Олені» під керівництвом Поля, після вишколу в якій, його залишають в жандармерії, а через місяць призначають в службу безпеки. В жовтні 1944 року через зраду викладача тактичної підготовки, майора Червоної Армії, керівництво вирішує вивести школу на інші терени в гори. Вихід мав пройти в два етапи за дві ночі. В першу ніч вивели молодший вишкіл, а через добу, 12 жовтня 1944 року, при виході другої частини зі школи, вночі прийняли бій (після кінця бою в живих залишилося двоє).

Василь, прикриваючи відхід сотні, підірвався на міні, втратив свідомість і був схоплений ворогом. Його доправили до тюрми в Перегінськ, а через три дні етаповано до Станіславської тюрми.

Покарання відбував у таборах ГУЛАГу у Воркуті, Норільську і Тайшеті.

У Норільському таборі 93, після смерті Сталіна, Василь Гривінський один з перших зініціював повстання разом із Романом Рудим з Калуша і Данилом Шумуком.

У 1978 році Василь разом з сином Романом врятували могилу Левка Бачинського – видатного політичного діяча Західно-Української Народної Республіки, чим підняли на вуха увесь Івано-Франківський КДБ. В 1996 році могилу знову перенесли в Меморіальний сквер.

Дуже часто Василь продовжував зустрічатись з побратимами по зброї і колишніми таборними в’язнями. В 1992 році він був одним із засновників і першим керівником Братства ОУН-УПА Карпатського Краю. Невтомний і активний громадський діяч і надалі сповідував ідеї українського націоналізму і соборної Української держави від Сяну до Дону. В 2007 році нагороджений орденом «За заслуги» ПІ ст. Президентом України.

Помер Василь Гривінський на 89 році життя 19 березня 2008 року після серцевого нападу, похований на міському кладовищі в с. Чукалівка.