Сьогодні в Україні вшановують пам'ять Івана Франка

Сьогодні день пам’яті українського письменника, мислителя та громадського діяча Івана Франка. 28 травня 1916 року письменник помер у Львові.

Про це повідомляє 0342.ua з посиланням на Укрінформ.

Народився Іван Якович Франко 27 серпня 1856 року у селі Нагуєвичі на Львівщині, за тих часів це була територія Австро-Угорщини. Батько його був заможним ковалем, мати походила зі збіднілої шляхти. Батьків майбутній письменник втратив рано.

Сучасники називали Франка велетом думки і титаном праці. Він залишив по собі колосальну художню і наукову спадщину, яка становить близько 50 тисяч творів.50-томне академічне видання творів, здійснене у 1976-1986 роках, є далеко не повним його доробком, який "тягне" на стотомник (приміром, Леся Українка «уміщується» в п’ятитомник). За сорок років творчої діяльності Франко видав одинадцять поетичних збірок, понад сто оповідань, дев’ять повістей, понад десять драматичних творів.

Плідною була і публіцистична діяльність Франка – понад дві тисячі публікацій. Він є автором численних перекладів творів світової літератури (з французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорватської, старогрецької, латинської, арабської, давньоєврейської, ассіро-вавилонської, індійської та інших мов). Іноді він навіть жалкував, що не став орієнталістом.

В молодості Франко зазнав впливу соціалістичних ідей, з захопленням читав Маркса, Енгельса, але наприкінці життя розчарувався в соціалізмі, назвавши соціалістичну державу тюрмою – "…всевладність комуністичної держави… означала би тріумф нової бюрократії над суспільністю, над усім її матеріальним і духовним щастям».

На початку творчого шляху він також оспівував «братерство велике, всесвітнє», але згодом, усвідомивши підневільне становище України, розірваної між царською Росією й Австро-Угорщиною, написав запальні рядки: «Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить». Усе це дало підстави за радянських часів немилосердно фальсифікувати творчу спадщину Івана Франка (щоправда, те саме робилося з усіма класиками).

Останні роки Каменяра, як називали Франка після появи програмної поезії "Каменярі", були затьмарені важкою фізичною хворобою, розладами психіки. За спогадом сучасника, він нагадував "орла з поламаними крилами", і було нестерпно боляче дивитися на ті людські муки. Але навіть і в ті часи трагічного "епілогу" життя Франка, від нього віяло геніальністю, непереможною величністю духу.

Якось, вже в останній період життя Франка, студентська молодь влаштувала на його честь вечірку, яка перетворилася на справжній апофеоз ювіляра. В кінці вечора, після того, як Франко читав власні вірші, його засипали пишними трояндами. Письменник Михайло Могилянський згадує: «І коли він стояв під дощем квіток, які кидали йому з усіх боків, стояв, притискаючи скаліченими руками до грудей одну троянду, яку хтось подав йому, видимо зворушений сказав мені: "Ото непрактична молодь! Щоб було віддати ці гроші на рідну школу…". В цих простих, так просто сказаних словах відбилася уся велика душа письменника, який увесь свій життєвий шлях пройшов без пози і котурн, який з таким правом сказав про себе: "Я син народу… Я є мужик, - пролог, не епілог…".