Народився на Франківщині: Уляна Супрун розповіла історію свого батька

Виявляється, батько Уляни – Юрій Юрків народився в Рогатині у 1935 році: 

“Одні з найсильніших спогадів батькового дитинства — коли він був зовсім маленьким, його віддали до бабусі з дідусем, бо батьки були задіяні в підпіллі, захищаючи Україну від нацистів та совєтів. Дідусь мого тата був священиком. Батько пам’ятає, як із дідусем ходив у ліс хоронити УПістів, убитих німцями”, – пише Супрун. 

Наприкінці Другої світової війни, родина її тата вимушена була покинути свою рідну країну, адже членам підпілля неминуче загрожував розстріл або тюрма. Вони проїхали сотні кілометрів і опинилися в таборі для переселенців. Звідти, завдяки допомозі далеких родичів після Ландеку родина потрапила до США, а саме — до Детройту. Там батько, як і інші українські діти, пішов до школи. Мову йому довелося вчити на ходу, адже не було ні соціальної допомоги, ні курсів англійської, а батьки його працювали на будь-яких роботах, які знаходили: 

“По завершенню школи татові пропонували стипендію на навчання в Massachusetts Institute of Technology (на той час і до сьогодні — найкращому університеті з підготовки інженерів у США). Але, вона покривала лише частину витрат на освіту, тому він розумів, що оплатити самотужки не вийде, через що і записався добровольцем до американського війська. Тато служив під час Корейської війни в американському контингенті в Європі. Завдяки службі отримав американське громадянство” – розповідає Уляна Спурун. 

Протягом служби в армії він листувався з мамою Уляни Супрун, а коли повернувся — вони одружились. У них народилось троє дітей — найстарша сестра, брат і пані Уляна: 

“Дуже добре пам’ятаю, як мама готувала на вечерю тости з яєшнею та бобами і називала це “сніданком на вечерю”, щоб дітям це виглядало розвагою, а не скрутою. Пізніше я дізналась, що часто грошей не вистачало на всіх, тому їли лише діти, а батьки залишались голодними”, – згадує в.о. мінстра. 

Супрун розповідає, що попри складне фінансове становище, ми з братом та сестрою навчались у приватній українській школі. Всі публічні школи були англомовними, а мої батьки хотіли, аби ми не втрачали своєї ідентичності: 

“Батьки завжди підтримували нас, але привчили з дитинства не розраховувати, що нам все прийде «безкоштовно». Треба було працювати влітку, вечорами або на вихідних, бо те, чого сам досягаєш, має найвищу цінність”, – каже Уляна Супрун. 

Зараз батькові в.о. міністра охорони здоров’я 84, він уже на пенсії, але він і далі щодня всім цікавиться. 

“Своїм прикладом, тато навчив мене любити і поважати своїх близких. Оцінювати людей через їхні дії, а не статус. Він передав своїм дітям любов до своєї батьківщини України, яка завжди була в його серці. Навчив, що найкращі речі приходять із важкою роботою і відповідальністю. І те, що ми маємо в житті не падає нам з неба, а є результатом нашої роботи”, – розповідає Супрун