Музей фільму «Тіні забутих предків»

Заснований музей у 2000 році. Основні напрями діяльності: перегляд стрічки та ознайомлення з історією знімання кінофільму «Тіні забутих предків». В музеї діють такі експозиції: з життя та творчості видатних людей; з побуту та етнографії; з історико-архітектурної спадщини. 

У приміщенні музею в хаті Петра і Євдокії Сорюків, у якій в 1963-1964 роках, упродовж семи місяців, проживав видатний кінорежисер Сергій Параджанов, — під час зйомок відомої екранізації твору Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків"(золоті медалі фестивалів «Південний хрест» та фестивалю в Салоніках, відзнака Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм) Тут проводив час і творчий колектив фільму: оператор – Юрій Іллєнко, художник – Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.

Саме ця колоритна кінострічка принесла митцю міжнародну славу і потрапила у двадцятку найкращих світових стрічок.  Режисер сам захотів жити тут. Він зізнався, що так йому вдалося краще відчути колорит Гуцульщини, дізнатися традиції і насититися силою природи. Ось чому фільм вийшов настільки цікавим. Гостював тут також творчий колектив фільму: оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, актори Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова та інші.

Усі гості й відвідувачі музею можуть тут переглянути фільм і ознайомиться з історією створення кінострічки. Музейна експозиція представляє речі, що пов'язані з фільмом. Цікавим експонатом є весільна ґуґля, в якій був одягнений головний герой фільму Іван (Іван Миколайчук). На стінах висять світлини з фільму. У будинку-музеї є також автентичні гуцульські одяг та предмети побутого вжитку.

Сергій Параджанов народився 9 січня 1924 р. у Тбілісі (Грузія) у сім'ї ювеліра. Професію батька митець не вибрав (за що попав в немилість), зате життєвий досвід отримав різноманітний: пробував навчатися в Інституті залізничного транспорту, працював художником-технологом; далі поступив до консерваторії на вокал (спершу вчився у Тбілісі, потім у Москві), паралельно почав навчання на режисерському факультеті. Велика частина творчих доробків С. Параджанова пов'язана з Україною.

Екскурсії та гід

“Музей виник дякуючи Василю Хімчаку. Саме в його батьківській хаті оселилася творча група, яка приїхала знімати фільм за повістю Михайла Коцюбинського. Тут, у сім’ї Соруків, жили режисер Сергій Параджанов, художник Григорій Якутович, композитор Микола Скорик. Саме в цій хаті знято багато фрагментів фільму. Наприклад, відомий епізод, коли кіногерої Іван, якого грав Іван Миколайчик і Палагна, її зіграла актриса Безстаєва, сидять на покуті “повінчані” ярмом. Матір Василя Хімчака – Марічка також знялася в епізодах цього фільму. Вона допомагала підбирати правдиве гуцульське вбрання для акторів. А потім, коли відзняли кіно, то пані Марія разом із землячками поїхала до столиці й озвучувала фільм. Вони розмовляли місцевою говіркою, співали наших гуцульських пісень”, — розповідає Галина Мокан. Екскурсію жінка проводить у гуцульському костюмі й босоніж.

Хата знаходиться в присілку Жаб’євський потік на околиці Верховини. Вона належить Василю Хімчаку, який працює ветеринаром. Музей створили в 2000. Туристам пропонують подивитися художній фільм, розповідають про творчість режисера Сергія Параджанова, акторів фільму, а також про гуцульські традиції. 

“Ми гордимося, що в нашому краї жив і творив Сергій Параджанов. Його стрічка “Тіні забутих предків” здобула світове визнання, отримала десятки різноманітних призів і нагород. Зокрема, золоту медаль фестивалю в Салоніках, відзнаку Британської кіноакадемії за кращий зарубіжний фільм. З цим будинком пов’язані також долі й інших митців – акторів Івана Миколайчика та Лариси Кадочникової, оператора Юрія Іллєнка”, — пояснює екскурсовод. 

Найбільше туристів приїздить влітку та взимку під час лижного сезону. Більшість з них бачили кінофільм й чули про його режисера та акторів. Серед відвідувачів чимало шанувальників творчості - митці, студентів художньо-педагогічних, або мистецьких факультетів. 

“Того літа до нас приїздили знімати нові “Тіні незабутих предків”. Режисером був наш земляк Любомир Кобильчук. Він зараз десь там у столиці працює. Так, роль у тому кіно вже грав внук Богдана Ступки. Він приїздив з батьком – Остапом Ступкою. Вони теж були в нашому музей. Обіцяли, що повідомлять коли буде прем’єра того кіна”, — додає Галина Мокан. 

Фільм “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова – неперевершений шедевр українського кінематографа.

Стрічка була знята 1964-о року до сторіччя Михайла Коцюбинського, автора однойменної повісті про кохання Івана та Марічки. 

Твір, дія якого відбувається у Карпатах, було написано в 1911-у році. Іван від самого дитинства кохає Марічку, але любов ця забарвилася у криваві тони: немов Ромео і Джульєтта, юні закохані  належать до ворогоючих родинв: Іван – з Палійчуків, Марічка – з Гутенюків.

Хоч і поширена думка, що в українській літературі сексу немає, знаходимо у Коцюбинського вельми “педофільський” пасаж:

“Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ. Що ж в тому дивного було? Пасучи вівці, бачила часто, як цап перчить козу, або баран валує вівці, ­­­ все було так просто, природно, відколи світ світом, що жадна нечиста думка не засмітила їй серця”.

Марічка випадково гине. Іван дуже страждає, але через кілька років одружується на Палагні, бо потрібно підтримувати господарство. Дітей у пари немає. Незабаром Палагна заводить коханця-мольфара (так у гуцулів називають магів, чаклунів) Юру; згодом гине Іван. 

Гуцули і Параджанов 

Останнім відомим мольфаром Карпат вважається нині покійний Михайло Нечай. Він жив у селі Верхній Ясенів на Івано-Франківщині та у 1960-х роках консультував Сергія Параджанова з приводу гуцульської самобутності та історії краю. В одному з інтерв’ю Михайло Нечай натякнув, що всесвітнє визнання стрічки – це плід мольфарськіх чар. 

“Вирішивши знімати фільм, ми спішно виїхали в Карпати, –  згадував Сергій Параджанов. – Коли я приїхав на місце і озирнувся, мене зовсім не охопила чарівність. Швидше, навпаки. Перше, що потрапило на очі, стосувалося повсякденної сучасності. Я побачив європейське взуття, асфальт, велосипеди, високовольтні вишки. Скелі, де билися Гутенюки з Палійчуками, вже немає: її підірвали, коли прокладали дорогу. Мушу зізнатися, мене засмутило це дивне поєднання древнього та молодого. Гудіння проводів та тягуча скорбота трембіти. Одне з вікон мого номера виходило на Черемош: швидкий, звивистий, інше – на асфальтовий двір, по якому одного разу пройшла на базар стара з коровою, а після повернулася одна, побрязкуючи осиротілим дзвіночком”. 

Знімальна група “Тіней” шукала місця, де відбувалася дія повісті Михайла Коцюбинського – у Верховинському районі Івано-Франківської області. Для кіношників влаштовували тури по граждам – традиційним гуцульським дворикам, утвореним з житлового будинку та господарських будівель. 

Параджанов став жити серед гуцулів, вивчати їхні звичаї і запрошувати зніматися в кіно. Крім виконавців головних ролей, всі інші герої фільму – справжні гуцули. 

Вони ходили до режисера, як до церкви, дарували вишивані рушники, сорочки, старовинні ікони. Він, у свою чергу, теж був щедрий: привозив київські торти і пригощав усіх, готував страви вірменської кухні; сам любив гуцульські частування: бануш, гуслінку, голубці з квашеної капусти. 

Одного разу кілька днів режисер жив по сусідству зі знаменитою старою. Ніхто не знав, скільки їй років, казали, що більше сотні. Параджанов познайомився з нею та подарував французькі парфуми, а вона розповіла, як ходила з Іваном Франком збирати гриби. 

“Я переконався, працюючи над “Тінями”, що досконале знання виправдовує будь-яку вигадку, – писав Сергій Параджанов. – Я можу пісенний матеріал перетворити на дієвий, а дієвий – в пісенний, чого не міг зробити, коли знімав “Думку”. Я міг етнографічний матеріал, релігійний, перевести в звичайний, повсякденний. Бо, зрештою, джерело у них одне й те ж саме. Мені могли би дорікнути в деяких відступах від етнографічної точності. Гуцули надягають “меланки” (маски) не так на Різдво, як на Пacxу. У них немає обряду “ярма” – я порушив точність, – але його підказали мені самі ж гуцули. Я чув пісню (коломийку) про те, як чоловік захомутав дружину в ярмо, – алегорія, що означає нерівний шлюб. І, коли мій Іван одружується на Палагні, я здійснив над ним “обряд ярма”. Гуцули, які знімалися в моєму фільмі, виконали його настільки ж серйозно і красиво, як усі свої споконвічні обряди”. 

Цей самий “обряд ярма” – єдиний момент, коли між режисером і гуцулами виникла суперечка. Вони кажуть: “Зганьбити нас хочете? Ми ніколи так не робили”. Сергій Параджанов пояснив суть епізоду: Іван одружується на Палагні, свідомо знаючи, що їм обом доведеться тягнути ярмо власного шлюбу. 

Коли репетирували сцену похорону Петра Палійчука, батька Івана, поставили труну і попросили гуцулів здійснити покладений обряд. Порожня труна не викликала у них бажання виконати прохання знімальної групи. Довелося покласти в труну людину. Гуцули мовчали. “Чому ви мовчите?”. “Він не Петро, він Михайло!” Знайшли Петра. “Ні, це дуже погана людина. Не треба!” Час спливає. Нарешті в труну лягає тракторист Петро, який тільки-но відпрацював зміну, – складає долоні, закриває очі. І скорботний крик розноситься полониною: “Ой, Петрику! Петрику!..” 

“Трапилося нам раз потрапити на гуцульський похорон, – розповідав Сергій Параджанов. – Я здивувався спочатку: гуцули не вміють тримати лопату. Неглибоку яму вони копали на рідкість безпорадно. Незграбно вивертали землю, щохвилини промахувалися, потім нерівно засипали. Але варто було подивитися, з якою спритністю керують вони плотами на бурхливих річках, ловлять колоди, що відбилися, викладають колодязі, рубають хати. За одну коротку ніч вони відновили висячий міст, начисто знесений під час розливу. Тому у них стільки пісень про сокиру, стільки про неї легенд. 

Їхнє злиття з природою, їхня самобутність не вбиті історією. Уніатська церква, колись нав’язана їм, з її бароковою декоративністю, ворожа природі гуцула. Вони не відреклися від своїх язичницьких свят: зустрічають весну, проводжають зиму, урочисто відзначають перший вихід овець на пасовище. Гуцули пройшли через страждання, самі випробували все, що випало моєму Івану Палійчуку: кабалу, самотність, приниження. Але залишилися все ж вільними, якими бачиш їх і сьогодні. І ми хотіли зробити фільм про вільну людину”. 

Адреса: 

Присілок Глифа, с-ще Верховина, Верховинський р-н, 78700

тел.: (03432) 2-25-57

Робочі дні: субота - неділя 

Години роботи: з 9:00 до 18:00 год. 

Обід: з 13:00 до 14:00 год.   

прикарпаття музей тіні забутих предків параджанов верховина
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Поки ще ніхто не оцінював
Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
188 переглядів в січні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Бізнес
Сьогодні відбулася зустріч заступника голови обласної державної адміністрації Дмитра Романюка із засновниками німецької компанії FEFA Томасом та Фабіаном Шварцльозе.  Мета зустрічі – обговорення інвестиційної угоди на будівництво 12 вітряків в Івано-Франківській області, пише Фіртка.  "На даний момент на Прикарпатті є один вітряк на 600 кіловат. Прикарпаття має значний потенціал розвитку вітрової енергетики. Наразі відбуваються попередні перемовини з компа...
Влада
Про це Галицькому кореспонденту розповів міський голова Руслан Марцінків. За словами мера, деякі роботи вдалося зробити ще у грудні 2019-го року.  “Ми ще, грубо кажучи, торгуємось за останню квартиру, яка заважає з’єднанню бульварів. Але роботи можна робити і паралельно. Можливо, одразу не буде частини тротуару і велодоріжки з однієї сторони, але саму дорогу ми можемо робити. А з’єднати бульвари плануємо цього року. Навіть радянська влада не змогла цього з...
Суспільство
Українська акторка Ірма Вітовська вважає, що для того, щоб змінити країну необхідно, щоб до влади прийшла не просто професійна команда, а люди, які прагнутимуть реальних змін. Про це пише “Українська Правда”.  Вітовська підмітила, що більшість українського політичного істеблішменту часто демонструють ознаки інтелектуального зубожіння, наголосивши, що вона не розуміє, що ж вони можуть змінити в країні.  Акторка підмітила, що зазвичай все, що говорять депута...
Культура
Збірка творів української письменниці, уродженки Луцька Оксани Забужко увійшла до переліку найочікуваніших книжкових новинок 2020 року за версією The New York Times.  Книжка Your Ad Could Go Here: Stories англійською мовою буде доступна з 28 квітня за підтримки американського видавництва Amazon Crossing, пише Львів місто натхнення.  Туди увійшли історії, що стосуються Помаранчевої революції, суперництва та тенісу. Загалом у переліку 77 книжок авторів зі вс...
Суспільство
У 90-х роках запрацювала приватизація земельних ділянок, коли почали видавати перші земельні ділянки особистого селянського господарства (ОСГ) у безкоштовну власність. Про це під час дискусії у межах проекту «Реформи без ілюзій» в ефірі Tvoemisto.tv розповіла заступниця начальника управління агропромислового розвитку ЛОДА Тетяна Борушок.  Згодом був указ президента про невідкладні заходи з  прискорення реформування аграрного комплексу. Почалося роздержавле...
Суспільство
Наприкінці 2019 року Івано-Франківський територіальний центр соціального обслуговування отримав новий автомобіль. Особливістю машини є те, що вона пристосована для перевезення осіб з інвалідністю. В першу чергу тих, хто пересувається за допомогою інвалідних візків.  Міський голова Руслан Марцінків зауважив, що така машина справді була потрібна центру. Адже це допомога для людей, які її справді потребують й яким більше нікому допомогти. Тому місто сприяло в...
Різне
Дизайн-студія «ДубКо» виготовляє сучасні корпусні меблі під замовлення в Івано-Франківську на будь-який смак: кухні й вітальні, дитячі й офісні меблі, шафи-купе з різноманітними типами розсувних систем тощо.  Для їх виробництва ми використовуємо безпечні екологічні матеріали, якісну фурнітуру й освітлювальне обладнання від світових виробників: Egger, Fab, Luxeform, Swisspan by Sorbes, Swiss Krono, Polkemic, Hranipex, Mirror Gloss.  Стильний сучасний дизайн...
Суспільство
Про це повідомили на сторінці підприємства у соцмережі. 16 січня 2020 р. на офіційному веб-сайті Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) було оприлюднено Постанову № 79 від 14.01.2020 р. «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго». Відповідно до законів України «Про НКРЕКП», «Про державне регулювання у сфе...
Різне
ТСН.Тиждень провів унікальну акцію "Стоп фальсифікат", яку здійснив за допомоги громадських активістів.  Чотири експерти роз'їхалися Україною, щоб відібрати все, що було в холодильниках тамтешніх магазинів. Три тижні лабораторії чесно опрацьовували зразки масла. Ретельно перевірили 154 пачки. Зокрема, відібрали масло і в Калуші.  Виявилось, що 21% перевіреного масла фальсифікат, тобто, кожна 5 пачка - "липове" масло. Їх відібрали у супермаркетах. Лідер із...