93-паламар із Прикарпаття за 30 років не пропустив майже жодної Літургії

93-річний Петро Федик з Тисмениці — найстаріший паламар Прикарпаття. За 30 років він не пропустив майже жодної Літургії.

Чоловік служить у греко-католицькій церкві святого Миколая, виглядає значно молодшим за свій вік. Пан Федик щодня вистоюєпівтора-двогодинні Служби Божі, допомагає священникам та наводить лад у храмі. Щоби дізнатися, у чому таємниця доброго самопочуття паламаря, журналст Анна-Сабіна Ружицька вирушила в Тисменицю. 

Паламар розповідає, що за кілька служб проживає одне життя. А народився в родині довгожителів. Батько, брат та сестра пана Петра прожили понад 90 років: 

«Мені пощастило, що не потрапив на війну, бо може з вами і не розмовляв би. У 1941-му мені було 15, але хотіли на фронт забрати, а мати мене сховала і щоденно молилася, аби зі мною нічого не трапилося. Я вижив і не потрапив в руки ані німців, ані совітів, бо Бог мені життя беріг, щоби я Йому служив». 

Та після війни було не до церковних справ. Повсюди панував войовничий атеїзм. Петро Федик молився щодня тихо, аби ніхто не бачив. Жив тихо, спокійно, працював, одружився, дві доньки народилися. Пане Петро 0 років пропрацював на хутровій фабриці міздрильщиком, очищував шкіри від сухожиль та жиру спеціальними ножами. Після виходу на пенсію працював сторожем у місцевому відділенні ощадбанку. А з 1989 року, коли УГКЦ почала заявляти про себе та вийшла з підпілля, чоловік почав допомагати священникам. Паламарював у двох церквах. Тепер лише в одній. 

За словами Петра Федика, щодня він допомагає священникам на Літургіях: тримає свічки, розпалює і подає кадило, воду. І майже завжди на ногах. А після Служб Божих ще прибирає у храмі, виносить сміття, косить траву, щось підбілює, підремонтовує. Коли у церкві був ремонт, допомагав робітникам. На запитання, чи не важко стояти 1,5-2 години, відповідає: 

«Не важко, я Самому Всевишньому служу, а Він мені здоров’я додає, я років не відчуваю». 

Щодня тисменицький паламар встає о шостій годині ранку, молиться та чекає на машину, якою його везуть до храму. Ще в 90 років чоловік щодня їздив по три кілометри велосипедом. У храмі паламар виконує до полудня та повертається додому. З 18.00 до 20.00 він знову на службі. Коли чоловік хворів, і священики родичі та друзі провідували його в лікарні, то просив забрати його на Службу Божу до церкви, плакав, коли дзвони чув. А ще дід Федик пускає сльозу на похоронах, коли йому доводиться проводжати в останню дорогу своїх ровесників. 

До речі, чоловік взагалі не п’є спиртного, не їсть жирного, соленого та смаженого. Улюблені страви: зелений борщ з курятиною, голубці з рисом та овочами, овочеві салати і холодець з м’яса домашньої птиці. 

За словами священників та парафіян храму святого Миколая, таємниця паламаревого довголіття та доброго здоров’я у доброті, вірі й молитві. У нього, на щастя, жива 88-річна дружина Євгенія, є дві доньки, четверо онуків та п’ятеро правнуків. На прощання найстаріший паламар Прикарпаття запрошує на сторіччя.