«Росія ніколи не була нашим приятелем і ніколи не буде». 96-річний сотенний УПА Мирослав Симчич

Давно мріяла познайомитись із легендарним сотенним УПА Мирославом Симчичем. 

І ось нещодавно трапилася така нагода. «УМ» уже писала про цю людину, і не раз, але бути в Коломиї і не відвідати Симчича — цього собі не пробачила б, пише Україна Молода

Цікаво почути точку зору людини, яка була солдатом ще ненародженої української держави й живим свідком подій більш як сімдесятирічної давнини, на сучасні українські реалії, коли доля України знов вирішується на полі великої геополітичної битви. 

Зізнаюся: уявляла собі хворого старого дідуся, а зустріла велетня духу. Ця людина у свої 96 літ, з яких третину провела у радянських катівнях, а географію СРСР вивчила за назвами й номерами тюрем, залишилася неймовірно світлою і позитивною. 

Попри те, що комуністичний режим ламав його у в’язницях 32 роки, 6 місяців і 3 дні, сподіваючись, що він звідти вже не вийде. Але він повернувся. І не здався до сьогодні... 

«Пам’ятають і ненавидять, але вже нічого не можуть зробити» 

Розшукати Мирослава Васильовича допомогли працівники музею міста Коломия, бо мешкає він геть недалечко від них. Живе колишній сотенний Кривоніс із дружиною Раєю у скромній однокімнатній квартирці, яку отримав у 1996 році, коли зміг повернутися на батьківщину після півстолітнього вимушеного вигнання. 
Кілька років тому 96-річний ветеран-повстанець переніс інсульт і змушений був переїхати до міста. З квартири вже не виходить, але як справжній солдат хворобі на милість не здається. Потихеньку муштрує себе під пильним наглядом Раїси Андріївни. Він до останнього вів активне громадське життя. Ще й дотепер до нього йдуть люди відомі й не дуже, приїздять бійці АТО, бо вважають за честь потиснути руку людині-легенді. І побачити того самого Кривоноса, який брав участь в історичному бою українських повстанців у січні 1945-го проти 276-го конвойного полку НКВС біля Космача, розгромивши його дощенту на чолі з командиром Дер­гачовим. 
Мирославу Симчичу ще за життя (у 2008-му) встановили пам’ятник у Коломиї, іменем сотні Кривоноса (його повстанське псевдо) названо вулицю на його батьківщині у селі Березів Вижній на Косівщині. Він — почесний громадянин Львова і Коломиї. І лише два роки тому, у 2017-му, Косівський суд реабілітував його, бо Симчичу з його чотирма судимостями приклеїли тавро особливо небезпечного рецидивіста. Та й за старим законом про реабілітацію упівці, яких затримували зі зброєю, реабілітації не підлягали (а який же він вояк, якщо без зброї?). 
За п’ять років в УПА (з 1943-го по 1948-й) за плечима молодого сотенного Березівської сотні Кривоноса було багато різних боїв, але бій біля Космача у 1945-му був найпам’ятнішим. Там підрозділи вимуштруваних енкаведистів були розгромлені українськими повстанцями під чисту. 
— У Космачі бої тривали три доби. Колона НКВС вийшла на підмогу своїм із боку Коломиї. Та ми на неї вже чекали у дуже вигідному місці. Нам вдалося затягнути більшовиків між два мости. Передній розібрали за кілька годин до їх появи, а позаду поставили кулемети, щоб не змогли втекти назад. Зловили їх, як у мішок, — неспішно оповідає про ті події Мирослав Васильович. — У нас було 22 кулемети, з півсотні автоматів, а решта — десятизарядки звичайні, карабіни, гранати і ще один мадярський протитанковий кулемет. Енкаведисти їхали в 12 набитих битком «студебекерах» і тринадцята легкова з командиром. І так у цьому мішку ми їх молотили майже до посліднього. Хто не впав на місці бою, то в госпіталях Коломиї та Станіслава помер від ран і обморожень, бо тоді був сильний мороз. У тому бою загинув і сам Дергачов. І я поранений був у руку. Кістку перебило розривною кулею вище ліктя. 
Поранений 22-річний Кривоніс не покинув місце бою, перев’язавши рукав свого кожуха, щоб побратими не бачили крові й щоб не підривати бойовий дух. Тільки згодом він втратив свідомість.
— Тепер не дивуюся, чому вони вас 32 роки з тюрем не випускали. Стільки чекістів покласти в одному бою... 
— Вони мене ще й сьогодні пам’ятають, — посміхається пан Мирослав. — Пам’ятають і ненавидять, але вже нічого не можуть зробити. 

«Просив Бога про одне: витримати, щоб чесно померти» 

Його взяли під час облави вже в 1948-му. Разом зі своїм охоронцем Кривоніс обходив місця зимових стоянок своїх вояків, розквартированих на зиму, щоб перевірити, як хлопці облаштувалися. Під ранок зупинилися перепочити в хаті у довірених людей, поки знову почне падати сніг, щоб не залишати після себе слідів. Але хтось видав. Зав’язався нерівний бій, і в підпаленій хаті поранений охоронець і Кривоніс втратили свідомість. Їх обох витягнув із палаючої хати сусід. А далі — тюрма в Івано-Франківську, катування, безкінечні допити. Його дуже хотіли зламати й завербувати. А 25-річний сотенний просив Бога лише про одне: витримати, щоб чесно померти.
— Вам пропонували здати своїх побратимів в обмін на життя? Багато хто, не витримавши тортур, погоджувався співпрацювати з МДБ. І післявоєнне підпілля Коломийщини було розгромлено саме через таку зраду своїх...
— Мені пропонували співпрацю стільки, скільки я сидів. Вони знали, що я знаю дуже багато і вербували нескінченно. Їм треба було докінчити УПА і з моєю допомогою теж. Один московський кадебіст казав мені: «Ми тебе знаємо, ти хороший парень, закінчив старшинську школу. Ти допоможеш нам, а ми тобі. Пошлемо тебе в Москву у військову академію, вивчишся, будеш у нас великим чоловіком».
Я відповів коротко: «Не думайте, що вояк УПА такий підлий, як кадебіст, і може піти на зраду, опозорити своїх товаришів і свій народ». Він після моїх слів як стукне двома кулаками по столу: «Взять его! Дать ему запорожских канчуков!». І вхопили мене, як чорт грішну душу, й били до безпам’яті. Прийшов до тями в карцері через шість днів і зрозумів, що ще живий. Що пролежав без тями стільки днів зрозумів по тому, що коло мене, лежало шість порцій незачеплених хліба і цукру. Наглядачка приносила в камеру щодня по шматочку хліба і паличку цукру.
Подружжя Симчичів — 55 років у горі й радості... 
— Як думаєте, що врятувало вас від розстрілу?  
— Тільки Господь Бог. Я такі важкі часи прожив, що лише Бог міг спасти. Хоча тоді якраз скасували вищу міру й більше 25 літ не давали. Та й на мене в них мало що було... У табори щороку приїжджали з Москви і весь час пропонували працювати на них. До останнього року пропонували. Чимало колишніх побратимів стали запроданцями й працювали на Москву. Вони прожили своє життя при квартирах, при грошах, при владі, але запроданцями. Я собі цього не дозволив. Пережив усе, що випало, і ще на сьогоднішній день живий і коли приїжджаю у своє село, то не боюся людям в очі глянути. Вірю в те, що є Господь Бог і він кожній людині призначив щось витримати, щось відбути. Я відбув 32 з половиною роки  тюрем, карцерів, побоїв різних, вербовок, судів три і четвертий заочний. Перший суд — у Станіславі, другий — на Колимі, третій суд — у тюрмі в Токмачці Запорізької області і четвертий заочний — Верховний суд у Москві, коли по-новому засудили, щоб я далі сидів. Як у нас кажуть, насидівся від пуза.  

Зустрів свою Раю і в 42 роки вперше став татом  

На волю він вийшов вперше у 1963 році, просидівши 15 років. Поїхав в індустріальне Запоріжжя, бо в Західну Україну дорога була закрита. Хоча волею це назвати важко було. Після кількамісячних поневірянь якось добився прописки і влаштувався на роботу на «Запоріжсталь». А ще зустрів свою Раю і в 42 роки вперше став татом.  
Мирослав чесно зізнався своїй обраниці , що він не просто зек, а політв’язень. І пояснив, чого може вартувати її ви­бір. 
«Я не знаю, як складеться. Думайте, щоб відтак не мали до мене якогось жалю, що я вас не попередив, не пояснив». 
«Та що Бог дасть — те й буде!» — відповіла Рая. І стала жити з Мирославом на квартирі.  
— Я навіть не знала, скільки йому років. А він на два роки старший за мого вітчима! 15 років різниці. І що? Чотири роки пожили — пішов на новий строк. Синові ще й трьох рочків не було. Пам’ятаю, прийшли з обшуком, я сиджу на дивані, плачу. А Ігорчик підходить: «Мама, де ти паля?», тобто де ти впала, — згадує Раїса Андріївна ті страшні часи. 
У 1968-му за Симчичем приїхали «архангели» з КДБ Івано-Франківська. І цього разу згадали все, і Космач у тім числі. Тільки під час цього слід­ства він дізнався, кого упівці розгромили у січні 1945-го біля Космача. Знайшлися підставні свідки і на Кривоноса стали валити все. Пропонували публічно покаятися й зізнатися у тому, що йому «шили». Він не погодився. 
— Знов загримів у тюрму, аж до 1985-го. Ще 17 з половиною років відсидів. А я чекала, їздила на побачення. По десять торб тягла і двоє дітей. Бо ще малого Мирося наїздили. На руках дитина, п’ять із половиною місяців, друга — біля ноги, величезна торба з пелюшками, з горщиками, їжею і ще купа сумок. Їду потягом із Запоріжжя до Москви, там — на Казанський вокзал і вже звідти на Мордовію. А там теж, поки доберешся, треба ті торби і дітей пересовати з місця на місце. Бо маєш привезти їсти не тільки чоловікові, ще й у зону треба дати. Прийшли, забрали у барак передачку — згущенку, тушонку, чай, цигарки. Доїздилася, тепер он як хребет скрутило, — Раїса Андріївна розповідає про ті часи, і по всьо­му відчувається, що все одно вона не шкодує про свій ви­бір. Хоч того, що вони пережили з чоловіком, і ворогу не побажаєш.  

«У тюрму потрапив 25-річним парубком, а вийшов 62-річним дідом» 

Влада робила все, щоб політв’язня Симчича перетворити у звичайного зека, додаючи до його політичних статей побутові. Вона намагалася із сотенного УПА зробити кримінального злочинця, щоб переконати Захід, що в СРСР політичні в’язні так довго у тюрмах не сидять. Вояки УПА? Так це бандити, а не мученики совісті. У тюрмах доля звела його з українськими патріотами-шістдесятниками — Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним, Валерієм Марченком. 
Останній зумів передати на Захід лист Симчича, який він написав Генсекретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, де описав свій життєвий шлях і як поводяться у тюрмах із політв’язнями. Цей лист надрукував німецький журнал «Шпігель». І знову допити КДБ: хто і як передав лист? Погрожували ще 10 роками ув’язнення. 
«Я вже тридцять відсидів, то ще й десять відсиджу, — сказав полковнику, який приїхав його «розробляти». Дуже хотіли, щоб дружина Мирослава Васильовича написала спростування. «Говоріть із жінкою самі. Вона ваша вихованка, комсомолка. Напише — то напише, а я просити не буду», — відрубав Симчич. Хоча добре знав, що Рая нічого не напише. 
— Але вони мене й не просили. Пробували на зустрічі два кадебісти заговорити на цю тему. А я кажу: «Я від нього не відмовилася, він у біді. Я мушу його підтримати. А прийде — буде видно, житимемо ми чи ні. Зараз відмовитися від нього я не можу ніяк, — згадує Раїса Андріївна ті останні найважчі роки перед виходом чоловіка на волю. — Останні місяці він відбував покарання у Дніпропетровській області в Макортовому,   де уранові руди. 
Там ні пташки не літають, ні рослинка не росте. У Мирослава боліла голова, він пішов у медчастину попросити пігулку. Вертається — стоять два наглядачі і ніж з-під його матрацу виймають. Підкинули ніж й арештували, тримали 12 діб у карцері. А то весна була, вже відключили опалення. Кинули в камеру, де вікно розбите, і сніг летить туди. Роздягли його, дали тонесеньку нижню білизну і штани з піджаком. Нари на кілька годин відкидали, щоб можна було сидіти чи лежати, але холод був такий, що не всидиш. Ляжеш — задубієш. Так і простояв на ногах 12 діб. 
Ноги опухли, штани довелося порозривати до колін, бо у штанині не поміщалися. Вийшов звідтіля — шкіра і кіст­ки. Йти не міг. У тюрму потрапив 25-річним парубком, а вийшов 62-річним дідом. Iз собою на волю взяв лише наволочку з тюремної подушки, у яку склав мої листи.. Досі їх зберігаю Треба якось порозкладати по роках, перечитати. Але нічого. Зустріла, ремонт у хаті зробила. Казали кадебісти: «О, как министра ждет!»
— Помилування не просили? —питаю в Мирослава Васильовича.
— Ніколи. І не буду. Помилувати не просив, каятися не каявся, яким був — таким остався. І помру без просьби. 
— І ні про що не шкодуєте?  
— Абсолютно. Шкодую про те, що замало москалів убив. Усе надіявся, що мені стане трохи краще і я таки поїду на Донбас і ще хоч одного москаля уб’ю. Бо я хороший кулеметник. Думав, сяду за кулемет і ще щось зроблю для України. Але я без палиці і хати вже не перейду... 

«Я не політик. Я всього-на-всього солдат» 

— Ви вже навоювалися. Що змогли, те віддали. п’ять літ на війні і 32 роки в тюрмах. Тепер хай онуки захищають Україну. 
— 32 з половиною. Ви знаєте, ті останні місяці перед волею були такі довгі...  
— Якось ви сказали, що за все в житті треба платити. І боротися. А зараз багато українців сподіваються, що нова влада домовиться із добрим президентом Росії Путіним і настане в Україні мир... 
— Думаю, нічого доброго з цього не буде. Я маю у своїй душі і серці лише жаль до свого народу. Кожен українець повинен не лише називатися українцем, а й щось робити для своєї держави, хто що може. Я все своє життя щось робив. На волі, в неволі і зараз, уже старим дідом, час від часу щось роблю. Не нию, щоб даром тільки хліб поїдати. Росія ніколи не була нашим приятелем, не є і ніколи не буде. Росії треба дати по голові так, щоб більше ніколи не встала. Тоді ми будемо мати спокій і державу. І не тільки ми, а й Європа і цілий світ. Останні наші президенти винні у тому, що ми втратили ядерну зброю.
Хоч усе маємо для того, щоб її створити. Треба мати тільки державну волю зробити те, що державі треба. По сьогоднішній день такого президента, на жаль, у нас не було. Був трохи Ющенко, а решта всі були проти України. Всі загравали з Москвою, всі ждали від Москви якоїсь пожертви і розуміння. Нічого не діждалися і ніколи не діждемося, поки не зробимо атомну бомбу. Отака моя думка. Проста, не політична, а солдатська. Бо я не політик. Я всього-на-всього солдат.  
P.S. У січні цього року ЗМІ повідомили, що 3 січня Петро Порошенко підписав указ про присвоєння Мирославу Симчичу звання Героя України. Мирослава Васильовича всі щиро вітали й чекали, коли ж вручать йому Зірку Героя. Так і не дочекалися, хоч перед виборами Петро Олексійович кілька разів приїздив до Коломиї. Чи не відважився підписати указ, чи відкликав. Прислали Симчичу орден Свободи. 
новини прикарпаття упа сотенний УПА Мирослав Симчич
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Поки ще ніхто не оцінював
Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
57 переглядів в січні
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Освіта
У школах України узаконять репетиторство, щоб учні мали змогу підтягнути знання з предметів на індивідуальному занятті за державний кошт. Про це повідомила міністерка освіти Ганна Новосад в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна”. За її словами, такою можливістю користуватимуться учні, які мають успішність нижче за середню з конкретного предмета, пише Моя Школа OBOZREVATEL.  “Ми надаємо право на певне “узаконене репетиторство” в публічних школах, яке оплачу...
Влада
Міністр освіти і науки Ганна Новосад пояснила, що їй недостатньо зарплати, яку вона отримує, для того щоб думати про майбутнє, про якісь заощадження і пенсії. Також вона впевнена, що не зможе виховувати дитину на такі гроші. Зовсім трохи пройшло з того часу, як в Україні пройшов скандал щодо великих зарплат в Кабміні, як міністр науки і освіти Анна Новосад знову заявила, що коштів, які вона зараз отримує, їй не вистачить для того, щоб в майбутньому виховув...
Суспільство
14 років тому чоловік, внаслідок виробничої травми, отримав інвалідність. Відтоді пересувається на інвалідному візку. Після тривалого лікування він не опустив руки. Разом з матір’ю утримують господарство – родина займається птахівництвом. Чоловік дуже активний: бере участь у конференціях та змаганнях з танців, йдеться в сюжеті Суспільного.  Микола Ленчовський пригадує, коли починав майструвати - спілкувався з архітекторами й розпитував, як правильно робити...
Здоров'я
Пам'ятаєте, як у старих казках: "жили-були старий зі старою. Все у них було, а от дітей Бог не дав. І вирішили вони"... Тут вже хто на що здатний. Одні донечку виліпили зі снігу, інші синочка з вільхової цурки витесали, треті з соломи дитинку сплели. На щастя, сьогодні проблему безпліддя вирішують більш конструктивно, у всякому разі, дітей зі снігу ніхто не ліпить. Замість цього марного заняття бездітні пари намагаються розібратися в причинах свого безплід...
Суспільство
Майстер ковальського мистецтва Дмитро Ейдер з Надвірнянщини, батько моряка Андрія Ейдера, який понад півроку провів у російському полоні, виготовляє кинджали з уламків снарядів та підбитої ворожої техніки. “Декілька місяців тому в нас виникла ідея виготовити ніж з уламків російських снарядів, а також частин підбитої техніки”, – розповідає відомий на Прикарпатті волонтер, коваль-зброяр Дмитро Ейдер.  Хлопці з передової передали майстру “подарунковий набір”...
Різне
Як не замерзнути й мати стильний і модний вигляд водночас: 7 зимових речей, які мусять бути в шафі у кожної дівчини. Светр Светр – найпопулярніша зимова річ, незамінна в гардеробі кожної дівчини. Цього сезону в тренді мішкуваті моделі, які тримають форму: з хорошомим складом вони чудово зігрівають. Штани з вовни Вовняні штани зроблять образ урочистим і відмінно пасуватимуть для роботи в офісі. Прямий фасон із защипами буде в моді ще не одну зиму. Водолазка...
Суспільство
У неділю загальноміською Розколядою у Івано-Франківську фінішував Новорічно-різдвяний святковий марафон, а надалі приваблювати туристів до міста планують влаштуванням історичної інтерактивної мультимедійної атракції у підвалах ратуші. За словами міського голови Руслана Марцінківа, новорічно-різдвяні святкування у Івано-Франківську пройшли достойно, а організація всіх заходів була якісною і працювала на промоцію міста. Мер нагадав, що у часі святкувань в об...
Здоров'я
Кожен мріє мати красиву посмішку. Її головна запорука – здорові зуби. Доктор Фаді, стоматолог клініки New Dent, надав ряд корисних порад про повсякденний догляд за зубами, зокрема, про те як часто потрібно відвідувати стоматолога; чи правильно чистити зуби 2 рази в день; чи потрібно відвідувати стоматолога навіть якщо тебе не турбує зубний біль; чи доцільно використовувати ополіскувачі; а також чи є певні продукти харчування, вміст вітамінів яких сприя...
Різне
Знижки січня особливо приємні, адже це означає, що в нове десятиліття можна увійти з новим набором інструментів від Dnipro-M, який буде відрізнятися високою якістю збірки і прослужить Вам довгі роки! Купівля надійного електроінструменту - мрія кожного професійного і домашнього майстра, а для Dnipro-M важливі побажання клієнтів! В даному відео Ви дізнаєтеся про акції та знижки на найрізноманітніші інструменти та набори. Завітайте до фірмової крамниці Dnipro...