Фільм “Тіні забутих предків" увійшов у двадцятку кращих картин світу всіх країн і народів

Фільм “Тіні забутих предків”, який знімали у Верховині, увійшов у двадцятку кращих картин світу всіх країн і народів.

Фільм “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова – неперевершений шедевр українського кінематографа. Стрічка була знята 1964-о року до сторіччя Михайла Коцюбинського, автора однойменної повісті про кохання Івана та Марічки.

“Ледве я вчитався в повість Коцюбинського, як захотів ставити її. Я закохався в це кристально чисте відчуття краси, гармонії, нескінченності. Відчуття межі, де природа переходить у мистецтво, а мистецтво – в природу”, – писав Сергій Параджанов.

Нещодавно Гарвардський університет включив його до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві пише Verkhovyna.life.

Фільм знімали 1,5 року, значно довше ніж планували. Параджанов не хотів поспішати та ігнорував численні догани за повільні зйомки. Робив як відчував: коли вже був затверджений увесь акторський склад, в останню мить забрав головну роль у російського актора Геннадія Юхтіна й передав її Іванові Миколайчуку.

За спиною перешіптувались – цьому студенту всього 23 роки, і це взагалі його перша робота в кіно. Параджанов не зважав. Він готував шедевр. Тож якщо потрібно було перезняти якусь сцену декілька разів, так і робили, і байдуже, що до місця зйомок потрібно було пробиратись десятки кілометрів через карпатські хащі.

Режисер розумів, якщо він не відчуватиме гуцулів – стрічка не вийде. Тому навідувався на весілля й похорони, ходив на полонини до вівчарів і єдиний з усієї знімальної групи жив не в готелі, а у звичайній гуцульській сім’ї – як сам він казав біля джерела натхнення.

Параджанов не допускав фальші. Замість статистів – справжні гуцули у своєму одязі. Народна музика й закадрові голоси теж у їхньому виконанні.

Інший режисер уже давно запросив би професійних співаків з Києва, але Параджанов садив на літак найбільш голосистих жителів Карпат і особисто допомагав заносити в салон літака триметрові трембіти.

Критики відзначають також роботу художника Георгія Якутовича, і зараз кажуть, що Параджанов був просто геніальним менеджером на зйомках Тіней… Він постійно скандалив з Іллєнком та Кадочниковою, за “відставання від плану” отримував догани від керівництва, на що відповідав: “Історію кохання не можна знімати за графіком!”

Іван Миколайчук в картину потрапив випадково. Ледь побачивши його, Параджанов заявив: “Надішліть його додому, у нього бабське обличчя”. Лише завдяки тому, що асистент режисера Володимир Луговський замість епізодів з Генадієм Юхтіним, який вже почав зніматися, в “пілот” вмонтував кадри з Миколайчуком, останній і був затверджений на головну роль.

Першими змонтований фільм побачили cамі гуцули 24-го серпня 1965 року. До сільського клубу запросили всіх акторів масовки. Для кожної жінки Параджанов привіз по квітчастій хустці. Знімання фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість.

Останнім відомим мольфаром Карпат вважається нині покійний Михайло Нечай. Він жив у селі Верхній Ясенів на Івано-Франківщині та у 1960-х роках консультував Сергія Параджанова з приводу гуцульської самобутності та історії краю. В одному з інтерв’ю Михайло Нечай натякнув, що всесвітнє визнання стрічки – це плід мольфарськіх чар.