Безліч причин любити Прикарпаття: про що можуть розповісти мозаїки на зупинках у селах

На дорогах Прикарпаття досі не бракує старих зупинок з радянськими панно.

Лише на 60 кілометрах траси Івано-Франківськ - Рогатин «Репортер» нарахував сім таких об'єктів. Тязів - Вікторів - Крилос - Поплавники - Більшівці - Насташине - Конюшки. Чим не готовий туристичний маршрут?

Серед лісосмуг ці зупинки виглядають навіть неординарно, однак відчутно занедбано. Зі стель відпадає штукатурка, під лавками гори сміття, діри в мозаїках - там, де були обличчя, тварини, орнамент - просто заклеюють оголошеннями.

Селяни вже давно не використовують ці зупинки за призначенням, часто очікують транспорт поблизу. Чому? Більшість просто гидує. Адже з часом зупинки стають схожими на стихійні громадські вбиральні.

Ці будинки робили у 1960-1980-х роках студенти училищ та інститутів художньо-декоративного мистецтва та місцеві майстри.

«Репортер» поспілкувався з викладачкою кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтв ПНУ Оленою Дяків. Вона здивувалася, що мозаїчні зупинки досі є, думала, їх давно знесли.

За її словами, у місцевій спілці художників було багато майстрів, які працювали з мозаїкою. Пригадує, що мозаїчні проекти зупинок добре оплачувались.

«Це було значно більше, ніж тодішня середня зар­плата, - розповідає Олена Дяків. - Матеріал (смальту) замовляли через спілку художників з Росії. Це були новітні артоб'єкти. Тепер ми звикли бачити пластик, метал, скломасу».

Сюжет мозаїки кожної зупинки - свій, можна сказати, унікальний. Здебільшого це пов'язано з історією села.

Тязівський Мамай

«Цей мотив називається - вазон життя, - каже Олена Дяків. - Він дуже поширений у вишивці. Але тут він особ­ливий, бо волошка рідко зустрічається в такому варіанті та ще й тюльпанчик зверху. Таку варіацію я бачу вперше. Ну, а про Мамая немає що й говорити - він чудовий».

Близько року тому довкола цієї зупинки розгорівся цілий скандал. Голова місцевої ОТГ вирішив її знести, адже поряд вже побудували нову - скляну, сучасну. Місцеві активісти впиралися. В результаті зупинку таки залишили, однак реставрувати її так ніхто й не взявся.

Вікторів

Зупинку прикрашає місцевий герой - Семен Височан.

«Тут історична прив'язка лежить на поверхні, - говорить пані Олена. - Полковника зобразили з шаблею на коні, адже він був керівником селянського повстання у Східній Галичині восени 1684 року. Цей мотив дуже гарно поєднали з розписом під стелею».

Однак розписний орнамент від сирості майже повністю втрачений.

Крилос

«Знову бачимо дерево життя, яке проростає з пари галок. Галка була на емблемі Галича, але тут мотив - парний. Не знаю, що означає дивна квітка у формі трикутника, але завитки всередині дуже нагадують узори зупинки в Тязеві. Простежується рука одного майстра», - підсумовує мистецтвознавиця.

Так, схожим є навіть розташування мозаїк. У Вікторові автор розмістив зброю на правій боковій стіні. Те саме й на зупинці в Крилосі.

Поплавники

Тут зупинка розташована між орними полями. Мозаї­кою виклали трактор, корову та коня.

«Це про сільськогосподарську велич краю. Але цент­ральна мозаїка - інша, там звірі, щось на кшталт замку в далині», - каже Олена.

Село Поплавники розташоване за сім кілометрів від Галича.

Більшівці

«Ця зупинка зроблена в іншому стилі, зовсім не характерна для 1980-х, - продовжує Олена Дяків. - Такий динамічний експресіонізм, тут є чіткі відголоски бойчукізму, дуже гарна композиція. Прив'язки до територіального історичного контексту немає. Хтось замовив таку, спортивну».

За її словами, мозаїка має гарну кольорову гаму. Немає контрастної яскравої смальти, дуже тонка кольорова градація. «А білий колір додає сюжету динаміки», - додає пані Олена.

Насташине

Сюжет цієї зупинки, стверджує Олена Дяків, виконаний за піснею «Несе Галя воду». Каже, виконання дуже яскраве та водночас реалістичне.

Конюшки

«Мозаїка цієї зупинки незвичайна, бо у трактуванні автора фігури зображені з обрізаними ногами, - дивується пані Олена. - А сам сюжет - груповий портрет сільських мешканців».

Олена Дяків каже, що не чула, аби питанням реставрації цих об'єктів хтось займався.

«Це треба виносити на сесії міських і сільських рад, - говорить вона. - Я можу дати мистецький висновок, що ці мозаїки є цінними. Якщо якісь шматочки відпали - нічого страшного. Відновити це просто. У наших старших монументалістів смальта по ящиках у майстернях валяється. Все можна відреставрувати, було б бажання та фінансування».

Красу мозаїк на автобусних зупинках, попри занедбаність, відзначають й іноземці. Німецький письменник і мандрівник Крістофф Брумме присвятив їм цілий розділ своєї книги «111 причин любити Україну». В одному з інтерв'ю аж обурився: «Це унікальне мистецтво, я в шоці, скільки на це потрібно роботи. А для вас, якщо це нічого не коштує, то це не мистецтво. Жах!».

Про книжку.

Україна майже в два рази більша за Німеччину, але її населення в два рази менше. Крістоф Брамм їздить по країні 20 років на індійському джипі, як на велосипеді.

У цій книзі він описує свої найкрасивіші і божевільні переживання, бурхливу українську історію, нестримну волю українців до свободи і незалежності. Ясновидець розмовляє зі своїм покійним дідом, на кордоні митники запрошують його на горілчаний сніданок, а під час революції гідності в Києві він дружить з націоналістами, - все це описує німецький автор в своїй книжці і признається в коханні до України.

Автор книги проїхав близько 30 000 кілометрів по Україні і  живе в Полтаві з 2016 року.