Василь Шкляр: Хай нас буде менше на кілька мільйонів, зате це буде нація

Відомий письменник Василь Шкляр поділився своїми думками про те, чи треба відрізати Донбас від України .

Військові у переважній більшості чути не хочуть про здачу територій. Причому вони не дослуховують жодних аргументів, це питання у них не підлягає дискусії. Таким спостерженням в інтерв’ю «Главкому» поділився письменник Василь Шкляр, який неодноразово бував на фронті, продовжує підтримувати зв'язок з нашими військовими та є почесним «азовцем» з правом носіння шеврону.

«Пам’ятаю розмову з одним вояком у Карлівці. Він із самого Донецька, у нього й позивний Донеччанин. До речі, україномовний хлопчина. Так собі любенько начебто побалакали, а потім він на фейсбук скинув мені своє «фе». Я його розумію. Що ж, давайте боротися до кінця. Ми звикли боротися століттями, то що нам ще якихось 50-100 років?», - іронізує Шкляр.

Проте письменник закликає з розумінням ставитися до історичних реалій. «Олесь Гончар ще 1993 року написав, що Донбас – це ракова пухлина, киньмо його в пельку імперії, нехай подавиться. Більшість цього не хоче й чути. Та хіба письменник сказав це у відчаї з якихось лихих намірів? Він відчував загрози, як відчуває звір наближення небезпеки. Бо далі каже, що хай нас буде менше на кілька мільйонів, зате це буде нація. Ми здатні будемо відродитися, увійти в європейську цивілізовану сім’ю. А далі Гончар висловлює пророцтво, яке через два десятиліття справджується на наших очах. Інакше, каже він, буде розбій і вічний шантаж. Влучив у самісіньке «яблучко». Та чи мусимо ми брати ці слова за остаточне рішення? Ні, звичайно», - розповідає Шкляр.

Письменник розказав, як нещодавно йому дзвонив з Мар’їнки кадровий офіцер і розповідав, що місцеві мешканці там ніколи не йшли на контакт з нашими воїнами, але віднедавна покрадьки, щоб ніхто не бачив, почали підходити й просити не залишати їх. Бо якщо почнеться широке відведення військ, Мар’їнка опиниться в сірій зоні. А це знову розбій. «Ці люди тягнуться до України. І як ти від них відмовишся? Клубок до горла», - підсумував Шкляр. 

Довідка.

Василь Шкляр - один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських письменників. Деякі літературні оглядачі називають його "батьком українського бестселера" .

Народився 10 червня 1951 року під волоським горіхом у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області).

У 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.

Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах "Ранок" та "Дніпро". На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва "Дніпро" та заступника голови Національної спілки письменників України.

Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман "Золотий бабай" та "Коронація слова", лауреат премії "Золоте перо", міжнародної премії "Спіраль століть", австралійської премії "Айстра", премії Ліги українських меценатів "Ярославів Вал" та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – "Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів".

2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман "Чорний Ворон" ("Залишенець"), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору "Чорного Ворона" було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману "Чорний Ворон".

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози "Перший сніг" (1976), "Живиця" (1982), "Черешня в житі" (1983), романи "Праліс" (1986), "Ностальгія" (1989), "Ключ" (1999), "Елементал" (2001), "Кров кажана" (2003), "Залишенець" ("Чорний Ворон", 2009) та ін.,Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж "Чорного Ворона" уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман "Ключ" нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи "Елементал", "Кров кажана".

Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя "Тарас Бульба", за що "удостоївся" брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

Твори Василя Шкляра також перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою та ін.

У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.

Письменник заборонив перекладати свої книги на російську мову.

Василь Шкляр неодноразово бував на фронті, продовжує підтримувати зв'язок з нашими військовими та є почесним «азовцем» з правом носіння шеврону.