09:28, 24 листопада 2019 р.
Надійне джерело
Історія про те, як німець закохався в Карпати і став гуцулом
Євросоюз в Україні в особі однієї людини. Людини, яка називає себе "німецьким гуцулом". 25 років тому Бьорн Штендель з Гамбурга оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах. І відтоді він намагається перетворити село Лючу на таку собі Баварію. Привчає людей до охайності, відновлює популяції тварин, і власним коштом - утримує місцеву футбольну команду і пожежну частину. Щоправда, поки Бьорну вдається не все.
Про різницю менталітетів - європейського та українського - йдеться в сюжеті Подробиць.
Гуцульщина. Розкішні краєвиди Карпат, знайомі кожному українцю. Та на схилі гори - в око впадає щось незвичне. Обійстя геть не схоже на тутешні хати.
Лайф німець біля будинку прогулюється із німецькою вівчаркою.
Цей чоловік, який прогулюється з німецькою вівчаркою, - Бйорн Штендель. Він тут господар. Німець за паспортом, гуцул у душі.
"Когда я буду здесь просто немец немец немец это тоже не будет работать", - говорить Бьорн Штендель, "німецький гуцул".
Майже 25 років Бйорн живе в Україні. Сам із Гамбурга. Там працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев'яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену.
"Цо я попал.. Україна. Я решил когда я работал с компания я буду строить дом, я буду здесь жить. Без моя жена я нуль. Вона мой якорь здесь в Украина", - говорить Бьорн Штендель.
Свій дім із Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.
"Это был вот это вид здесь, мой дом. Я сказал - вау. Приехали здесь ничего, ноль был. Дорога нет, газ нет, электрик нет, через лес с двумя друзьями, сидели здесь с двумя егерями. Вы знаете - не можно купить лес, это незаконно, вот это поле, что есть, я выкупил".
Напевне, саме тоді Бйорн і став німецьким гуцулом.
"Як, як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул", - говорить Михайло Крим'юк, житель Яблунівської ОТГ.
Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Та от інфраструктура Прикарпаття - далека від німецької. Тут, у Лючі, навіть дороги не було!
"Это так красиво как Бавария. Просто у нас не хватает инфраструктура, когда дорога не будет хто хочет ехать здесь", - говорить Бьорн.
Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом. І за це його від усієї душі... покарали!
"И после этого мой муж получил уведомление о штрафе. За то, что мы отремонтировали дорогу. Там был небольшой штраф, около 50 грн. Просто сам факт нас очень удивил", - пояснює Олена Штендель, дружина Бйорна Штенделя.
Тож дорога в Лючі коштувала Бьорну сорок тисяч доларів і 50 гривень. Та німця навіть "подяка" у вигляді штрафу не зупинила. Він і далі облаштовує гуцульське село - за німецькими стандартами. У Німеччині є прислів'я: у кожному поважному містечку є церква, футбольна команда і добровільна пожежна частина. Якщо церкву Бйорну будувати було не потрібно, то футбольну команду він створив! А разом із нею і пожежну бригаду.
Це містечко Луккау на сході Німеччини. Доволі типове для цих країв. А це місцева пожежна частина. Оснащена технологічно, все коштом держави. А от за пожежників тут місцеві жителі! Зарплати вони не отримують, усе на добровільних засадах. Тут бути вогнеборцем - цікаво і почесно. У разі пожежі волонтери отримують повідомлення на такий собі пейджер і бігцем біжать у частину, хутко переодягаються і виїжджають на виклик. У Німеччині це настільки популярно, що більшість пожежників у країні саме добровольці! Таких близько мільйона.
Замолоду й сам Бйорн був членом добровільної пожежної дружини. Загасив із десяток пожеж. Тож мріяв створити таку саму бригаду і в Україні. Але не склалося. Люди йти у волонтери не захотіли. Ані в Карпатах, ані в столиці... Бо принцип "моя хата скраю" - поки що українцям ближчий.
"Наши украинские люди не особо готовы, пока у них нет пожара, объединяться и тратить на это свое время и усилия", - говорить Олена Штендель.
Та все ж Бйорну таки вдається об'єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєру на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.
"Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію тут в нього і фазанарій був, ми відновили популяцію фазана", - говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.
Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе - щоб привабити сюди побільше туристів.
"Здесь Карпаты есть один большой потенциал - это туристы. Смотри у нас Бавария, это область в Германии, там работает четыре с половиной миллиона людей. Просто на туристическом бизнесе. Вот так можно стоит здесь".
А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто - переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави.
"Я каждый неделя один раз ехать с квадроцикл и чистить эта дорога. И каждый неделя опять более один контейнер. Я строил мусорные ящики на лес. Нормальный культурный стандарт, это нужно учить и помогать".
Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують красу, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога - це насамперед - вигідно.
"Дорогие друзья, дорогие украинцы я очень люблю здесь территории я очень люблю люди что здесь живут. Сейчас они мои друзья. Я буду делать все что можно, у нас будет лучше. Будьмо, Слава Украине, Героям слава".
А ще німецький гуцул палкий любитель карпатських грибів, він сам полюбляє їх збирати, готувати та обожнює коштувати. Каже, що Карпати багаті на різні гриби тут є всі: лисички, білі, опеньки, навіть трапляється білі трюфеля.
Довідка село Люча.
Перша письмова згадка про село датована 1412 роком, коли відбувалось розмежування сусіднього села Березова. Сама назва походить, мабуть, від назви ріки Лючки.
У 1610 р. село купив у Влодка Матвій Яблоновський. Близько 1624 р. в Лючі збудовано перший на Косівщині замок. 1648 р. його здобули повсталі селяни., 1672 р. та 1676 р. руйнували татари.
Розташована Люча у гірській місцевості на північно-східному вигині Карпатської дуги за 21 км від Коломиї. Територія розселення простяглася вздовж ріки Лючки та її правих приток Рушора та Акри, котра при погляді з висоти пташиного польоту нагадує обриси латинської літери “V”. Приблизно посередині її знаходиться найгарніша в околиці гора Камінь, що височить над селом.
Люча межує з смт. Яблуновом та селами Нижній Березів, Космач, Акрешори. Висота над рівнем моря 373 м, відстань від Косова 24 км, від залізничної станції Коломия 27 км.
Вершини в межах та в околицях села: Рунок (430м), Щиі Шімі Кичера (514м), Камінь (604м), Федеровий (617м), Маґура (751м), Тарниця (801м), Піскова (1050м), Няжин, Лаз, Остра, Федицели, Жбирь. Назви лісів аналогічні назвам гір, де вони ростуть.
Село росло разом із збільшенням попиту на сіль і деревину із навколишніх лісів. Основу господарської діяльності селян тих часів становило солеваріння та лісозаготівля. В селі діяли три криниці із соляною ропою “сорвицею”. Селяни ще займались скотарством і землеробством.
565 господарств. Типові прізвища: Бойчук, Кіцелкж, Коломийчук, Лисишин, Никорович, Орищук, Полюк, рибчанський, Стефанко, Струк, Ткачук, Токарчук, Федорак. Господарства одноосібні. На території села розташована звіроферма акціонерного товариства «Підгір’я». Центральна дорога асфальтована, автобусний зв’язок з Яблуновом, Косовом, Коломиєю. Відділення зв’язку, АТС, філія Ощадбанку в Яблунові.
Природні умови гірського рельєфу і вільне розташування садиб сприяли утворенню чисельних житлових груп, що дістали статус присілків, або кутків зі своєю окремою назвою. Сьогодні Люча має їх 23: Рушір, Нижні і Вижні Лази, Бачулець, Верх, Ґлоди, Петрятин, Баньки, Мочіра, Пістинь, Мочіри, Ґрейнарівка, Підплита, Депутат, Царина, Дуброва, Медвежа, Підкичера, Гора Підрункова, Гора Піджбирна, Долішній і Горішній Кут, Центр.
Художні промисли: килимарство (О.Коломийчук), ткацтво (М.Стефанко), писанкарство (О.Слюсарчук).
Неповна середня школа побудована 1938 р., добудована в 1992 р.. Народний дім з бібліотекою (1935 р.). Турбаза на присілку Рушір на 240 місць, обслуговує понад 2 тисячі туристів щорічно. Фельдшерсько-акушерський пункт у приміщенні, побудованому на кошти емігранта С.Стефанка в 1969 р.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
13:50
Вчора
14:43
6 жовтня
Учителька з Івано-Франківська стала найкращою в Україні і виграла 1 мільйон гривень престижної премії
Global Teacher Prize Ukraine
22:41
5 жовтня
Вчителька з Івано-Франківська перемогла у голосуванні престижної премії Global Teacher Prize Ukraine
Global Teacher Prize Ukraine
22:01
5 жовтня
ТОП новини
Стихія невблаганна: заморозки несподівано вдарять всюди
Прогноз погоди
Спецтема
Оголошення
09:41, 29 вересня
13:01, 30 вересня
12:34, 1 жовтня
09:41, 29 вересня
09:41, 29 вересня
live comments feed...