Історія про те, як німець закохався в Карпати і став гуцулом

Євросоюз в Україні в особі однієї людини. Людини, яка називає себе "німецьким гуцулом". 25 років тому Бьорн Штендель з Гамбурга оселився спочатку в Києві, а потім в Карпатах. І відтоді він намагається перетворити село Лючу на таку собі Баварію. Привчає людей до охайності, відновлює популяції тварин, і власним коштом - утримує місцеву футбольну команду і пожежну частину. Щоправда, поки Бьорну вдається не все.

Про різницю менталітетів - європейського та українського - йдеться в сюжеті Подробиць.

Гуцульщина. Розкішні краєвиди Карпат, знайомі кожному українцю. Та на схилі гори - в око впадає щось незвичне. Обійстя геть не схоже на тутешні хати.

Лайф німець біля будинку прогулюється із німецькою вівчаркою.

Цей чоловік, який прогулюється з німецькою вівчаркою, - Бйорн Штендель. Він тут господар. Німець за паспортом, гуцул у душі.

"Когда я буду здесь просто немец немец немец это тоже не будет работать", - говорить Бьорн Штендель, "німецький гуцул".

Майже 25 років Бйорн живе в Україні. Сам із Гамбурга. Там працював у зернотрейдовій компанії. Потім у дев'яностих приїхав у Київ і закохався. І в Україну, і в майбутню дружину Олену.

"Цо я попал.. Україна. Я решил когда я работал с компания я буду строить дом, я буду здесь жить. Без моя жена я нуль. Вона мой якорь здесь в Украина", - говорить Бьорн Штендель.

Свій дім із Оленою Бйорн побудував на околиці Києва. Зводили будинок прикарпатські майстри з гуцульського села Люча. Вони й показали німцеві фото із карпатськими краєвидами.

"Это был вот это вид здесь, мой дом. Я сказал - вау. Приехали здесь ничего, ноль был. Дорога нет, газ нет, электрик нет, через лес с двумя друзьями, сидели здесь с двумя егерями. Вы знаете - не можно купить лес, это незаконно, вот это поле, что есть, я выкупил".

Напевне, саме тоді Бйорн і став німецьким гуцулом.

"Як, як гуцул сприймаю його як свого гуцула. Він вже наш німецький гуцул", - говорить Михайло Крим'юк, житель Яблунівської ОТГ.

Гуцульщина красою нагадує Бйорну рідну Баварію. Та от інфраструктура Прикарпаття - далека від німецької. Тут, у Лючі, навіть дороги не було!

"Это так красиво как Бавария. Просто у нас не хватает инфраструктура, когда дорога не будет хто хочет ехать здесь", - говорить Бьорн.

Тож німець підлатав у селі дорогу власним коштом. І за це його від усієї душі... покарали!

"И после этого мой муж получил уведомление о штрафе. За то, что мы отремонтировали дорогу. Там был небольшой штраф, около 50 грн. Просто сам факт нас очень удивил", - пояснює Олена Штендель, дружина Бйорна Штенделя.

Тож дорога в Лючі коштувала Бьорну сорок тисяч доларів і 50 гривень. Та німця навіть "подяка" у вигляді штрафу не зупинила. Він і далі облаштовує гуцульське село - за німецькими стандартами. У Німеччині є прислів'я: у кожному поважному містечку є церква, футбольна команда і добровільна пожежна частина. Якщо церкву Бйорну будувати було не потрібно, то футбольну команду він створив! А разом із нею і пожежну бригаду.

Це містечко Луккау на сході Німеччини. Доволі типове для цих країв. А це місцева пожежна частина. Оснащена технологічно, все коштом держави. А от за пожежників тут місцеві жителі! Зарплати вони не отримують, усе на добровільних засадах. Тут бути вогнеборцем - цікаво і почесно. У разі пожежі волонтери отримують повідомлення на такий собі пейджер і бігцем біжать у частину, хутко переодягаються і виїжджають на виклик. У Німеччині це настільки популярно, що більшість пожежників у країні саме добровольці! Таких близько мільйона.

Замолоду й сам Бйорн був членом добровільної пожежної дружини. Загасив із десяток пожеж. Тож мріяв створити таку саму бригаду і в Україні. Але не склалося. Люди йти у волонтери не захотіли. Ані в Карпатах, ані в столиці... Бо принцип "моя хата скраю" - поки що українцям ближчий.

"Наши украинские люди не особо готовы, пока у них нет пожара, объединяться и тратить на это свое время и усилия", - говорить Олена Штендель.

Та все ж Бйорну таки вдається об'єднувати українську громаду. Приміром, у боротьбі з браконьєрами. Німець побудував вольєру на кілька десятків гектарів, куди люди приносили знайдених хворих і поранених диких звірів. Для реабілітації.

"Було до тридцяти оленів у вольєрі, і кабани були, і потому їх випускали в природу. Якраз ми відновили популяцію тут в нього і фазанарій був, ми відновили популяцію фазана", - говорить Юрій Фальбільчук, лісничий Березівського лісництва.

Разом із лісничими німецький гуцул прокладає туристичні стежки та встановлює альтанки обабіч дороги. Усе - щоб привабити сюди побільше туристів.

"Здесь Карпаты есть один большой потенциал - это туристы. Смотри у нас Бавария, это область в Германии, там работает четыре с половиной миллиона людей. Просто на туристическом бизнесе. Вот так можно стоит здесь".

А ще привчає українців до німецької охайності. Кілька років тому закупив сміттєві баки й оплачує машину, яка непотріб вивозить. Заохотити українців не смітити насправді просто - переконаний німець. Але для цього потрібна допомога держави.

"Я каждый неделя один раз ехать с квадроцикл и чистить эта дорога. И каждый неделя опять более один контейнер. Я строил мусорные ящики на лес. Нормальный культурный стандарт, это нужно учить и помогать".

Німцю, якого виховували на зовсім інших цінностях, важко збагнути, чому українці не цінують красу, в якій живуть. Чому не заробляють на ній гроші. І чому не розуміють, що взаємодопомога - це насамперед - вигідно.

"Дорогие друзья, дорогие украинцы я очень люблю здесь территории я очень люблю люди что здесь живут. Сейчас они мои друзья. Я буду делать все что можно, у нас будет лучше. Будьмо, Слава Украине, Героям слава".