Чому українцям варто святкувати день Святого Миколая

Як СРСР змінив Святого Миколая на Діда Мороза і чому Миколай – найшанованіший святий в Україні

Весь день напередодні свого свята Святий Миколай випікає духмяні солодкі зірочки, які, потрапляючи в його торбину, стають схожими на нього самого. А наступного дня він у пишному кожусі з помічниками-янголами розносить гостинці чемним дітям, виконуючи ще безліч їхніх прохань. Це – одна з численних легенд, яку приписують найшанованішому святому.

Проте яким він був насправді і чим заслужив особливу довіру українців, знають не всі. Радянська влада одним “розчерком пера” – постановою КПРС від 1937 року – замінила Святого Миколая, який був шанований українцями з давніх-давен, на Діда Мороза, “наказавши” саме йому дарувати подарунки на Новий рік.

І так було до 1990 року, коли в Києві відбулося перше офіційне свято Миколая для 700 хлопчиків і дівчаток – сиріт та дітей з багатодітних сімей.

Як стають святими

Святий Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, в родині благородних і багатих батьків близько 280 р. Батьки його сповідували християнську віру і сам хлопчик зростав боголюбивим.
Після смерті батьків Микола роздав свою багату спадщину бідним і вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, а після подорожі повернувся в місто Патар, де й прийняв сан священика.

Уже тоді його ім’я було оповите легендами. За однією з них як він допоміг сестрам, які після смерті матері через бідність постали перед необхідністю торгувати собою, щоб вижити, і Микола потайки насипав їм золотих монет.

За іншою він молитвами утихомирює бурю на морі, ще за однією – як рятує хворих і немічних. І за багатьма – як він жертвує, втішає, вселяє надію. За всі свої життєлюбні діяння він отримав сан архієпископа в місті Мирі.

А коли в Римській імперії почалися гоніння на церкву Христову, його ув’язнили. У професора Луїджі Мартіно, який провів спостереження за тілом святого, читаємо про цей період життя святителя: “Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в’язниці – його катували на дибі”.

Пізніше, за царювання Костянтина Великого, Святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах. Згодом його мощі були перенесені в місто Бар (Італія), де вони знаходяться й донині.

Попри міфічні уявлення, сьогодні ми можемо мати і наукові докази того, яким був насправді Святитель. Вчені провели дослідження, розкривши його могилу. І дійшли висновку, що він був приблизно 167 см росту, мав карі очі, мужнє відкрите обличчя, яке, за їхніми свідченнями, випромінювало світло, чітке підборіддя і вилиці, шкіру обличчя оливкового відтінку. Антропологи припускають, що Святий не вживав м’яса

Дорога до нас

Церква канонізувала Миколая. Його мощі – нетлінні й мироточиві, вони здатні зцілювати і мотивувати. Його люблять і шанують віруючі різних конфесій і віросповідань в усіх куточках планети. Уже в VI ст. імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу, й на українські землі також. За легендою, князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай.
До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли Папа Миколай збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, дружина цісаря Оттона II.

Миколаю присвячене місто Амстердам – столиця Нідерландів, країни великих мореплавців. За свідченнями, Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха – силою молитви зупиняв грозу чи бурю.

“Українець” Миколай

Святий Миколай дуже шанований українцями, наш найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у “Зачарованій Десні”, люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення (до речі, його ім’я в перекладі з грецької означає “перемога народу”).
Але перші згадки про святого в Україні з’являються значно раніше – разом зі з’явою християнства. Ще давні церковні записи засвідчують цей факт: “Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей” (1555 р.). Так само найдавнішою українською іконою Святого Миколая вважається ікона початку 14 століття.

Святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі – біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого налічується сотні. А в Миколаєві Святому споруджено пам’ятник.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині 19 ст. на Галичині. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею.

Іван Франко поетично переспівав легенду “Чудо з утопленим хлопцем” й створив одноактову п’єсу “Суд святого Николая”, в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята.

Щодо власне подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а затим – і Україна.

Утім традиція вітати дітей була характерною більше для Західної України. Пояснюють це тим, що традиції прийшли до нас з Європи й утвердилися в краї, де історичні обставини посприяли тісному переплетенні двох основних гілок християнства — православ’я та католицизму.

У цей день випікають смачні круглі пиріжки — “миколайчики” з різноманітною начинкою, а також медівники, запашне печиво з кольоровою глазуррю.

Легенда про Мокрого Миколая

Ікона Мокрого Миколая таїть у собі ще одну легенду Святого: про те, як він врятував хлопчика з води. Іван Франко у віршованій легенді піднесено оспівує цей факт житія Святого. Подружжя з немовлятком вирушило в паломництво до мощів Бориса і Гліба на день їх пам’яті.

Перепливаючи в човні Дніпро, мати задрімала і впустила дитину у воду. І відчаї батьки почали молитися Святому Миколаю. А на ранок лежало їхнє малятко цілим і неушкодженим на березі ріки перед іконою Cвятого.

Традиції на Миколая

Уже в часи незалежності з’явилась добра традиція – опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.

Але Свято Миколая славне не лише подарунками.

Це – гарне народне свято. Господарі варили пиво, скликали гостей, веселились, вітали сніжну зиму. А по обіді запрягали коней і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села — «дізнатися, чи слизький сніг цього року випав!».

Це було своєрідне “розполовинення посту”- після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, збирати вертепи, готувати домівки до свят.

У багатьох містах і селах цього дня – храмове свято. Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая з давніми легендами.

На Миколая укладалися договори і угоди, бо всі були впевнені, що в цей святий день ніхто не наважиться на обман.

А ще зі свята Миколая в українських містах починали працювати ярмарки, де встановлювалася ціна на хліб і борошно.

У нас цього святого називають «скоропомічним» — адже він завжди поспішає на допомогу тим, хто цього потребує.

Особливо молилися Святому Миколаю як опікуну воїнами, водіями і мандрівниками, тому, хто допомагає бідним у скруті, Сятого вважають покровителем дітей та студентів, моряків, торговців і лучників.

За легендами, Святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. У давнину кожен рибальський курінь мав обов’язково ікону Святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Святого Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні транспортних засобів.

На Київщині господар, повернувшись із церкви, брав миску зі свяченою водою, хліб із сіллю та букет з різного зілля і йшов кропити худобу та збіжжя зі словами: “Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха!”.

На Харківщині справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був щедрий урожай злакових, овочів та фруктів..

На Поділлі хто першим прийде зранку до хати, буде першим “полазником”. “Полазами” вважаються чотири дні в році: Введення, Миколая, Анни і Різдво або Новий рік – четвертий і останній “полаз”. У ці дні також першим перейти подвір’я має господар, а не хтось інший. Кожен господар у цей день йде годувати худобу зі словами: “Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й зі своєю жоною!”.

У західних областях влаштовувались обходи ряджених. Очолювана переодягненим Миколаєм група парубків обходила двори, роздаючи подарунки дітям, а неслухняним залишали палицю. Через Миколая нерідко хлопець передавав подарунки коханій дівчині і навпаки.

На Гуцульщині побутував весільний звичай, коли молодих освячували іконою Миколая. Молодий перед батьком ставав, як перед святим Миколаєм, а наречена перед матір’ю, як перед Богородицею.

Садиба Святого Миколая

Наразі українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку “Гуцульщина” є садиба святого Миколая, куди може навідатися кожен бажаючий.

Народні прикмети на Миколая:

• «Якщо на Миколи іній — буде овес».
• Якщо на Миколая день холодний і ясний – рік видасться урожайним.
• Якщо на Миколая день теплий видався – чекай суворих морозів.
• Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
• У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

• Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
• Як на Миколая морозяний день – на уроду хліба й городини.
• Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.
• “Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого”.

На різних віхах нашого життя Святий Миколай був і залишається символом добра, милосердя і любові. А ще – яскравим свідченням того, що дива є, особливо для тих, хто в них вірить. І що вони здійснюються – за посередництва рідних і близьких, натхненних життям і діями шанованого у народі Святого. Творіть дива! І нехай до Вас обов’язково завітає Святий Миколай!

Джерело: ВСВІТІ