Історії трьох громад. «Гроші є і за них можна змінювати село. Було б бажання» (відео)

Сніг тане на дитячому майданчику у селі Котиківка на Івано-Франківщині. Тут зараз порожню, але коли випогодиться, то вільного місця не знайдеться. Це не просто дитячий майданчик, це приклад того, що якщо дуже хочеш щось зробити – роби, навіть якщо ти звичайний громадський активіст. Саме цим у 2014 займався Іван Вережак – був головою громадської організації у містечку Городенка, і створював спільно з іншими організаціями громадські простори. 

Котиківка

«До мене підійшли котиківські люди, я ж роблю щось у Городенці, а сам котиківський, і вони мене спитали: "Іване, а чи ви могли б тут в Котиківці зробити якийсь дитячий майданчик?". Я пройшовся і подивися, що на території сільської ради є гарне місце. Я прийшов на сесію сільської ради, для мене це взагалі було вперше. На сесію я подав це звернення і депутати всі проголосували, сказали, що це гарна ідея. Вартість питання – близько 20-25 тисяч гривень. А через тиждень я приходжу по рішення, а сільський голова мені каже: "Іване, нічого не вийде". Він, правда, сказав це у трохи іншій формі, я трохи вам лайтово кажу. Нібито на тій ділянці має бути чи магазин якийсь, чи ще щось… Факт того, що та ділянка вже зайнята», – каже Іван Вережак, пише Захід.Нет. 

Якщо ти не можеш достукатись до влади, сам ставай владою. Саме так вирішив Іван Вережак і у 28 років вирішив балотуватися на сільського голову. І переміг. 

Сьогодні Іванові – 33. Закінчив мехмат, але як його однокурсники айтішником не став, бо відчув своє покликання у громадській роботі. Працював у Великій Британії. І вже п'ятий рік успішно працює на благо рідного села. Майданчик таки постав. І цей шматок біля сільської ради тепер є центром веселощів місцевої дітвори. Мало того, поруч нещодавно встановили футбольне поле зі штучним покриттям. А потім з’явилися і три автобусні зупинки із критими павільйонами. До речі, робили їх сільські умільці, а із сільської скарбнички взяли лише гроші на матеріали. Вдалось освітити майже всі вулиці, і покрити асфальтом половину сільських доріг. І, виявляється, грошей на все вистачає. 

«Виявляється, що гроші у сільському бюджеті були. Я знайшов гроші. І, як мінімум, я нічого не крав і не приховував. Бюджет спершу був 800 тисяч, наступного року 1 мільйон, а цього року 2 мільйони і ми їх практично потратили», – розповідає Іван Вережак.

А на те, що не вистачає, Іван Вережак не соромиться просити. До речі, зазвичай із бюджету бере гроші лише на матеріали, а котиківчани самі виготовляють з них потрібні для села речі. Фактично сільський голова об’єднав громаду. Рік тому у будинку культури відкрили спортивний зал і фітнес-центр. Усі тренажери виготовили місцеві ковалі, а метал закупили за гроші сільради. То ж залізо тепер тягають усім селом. 

Зал безкоштовний. Здорове життя села для Івана це не тільки тягання штанги, але й чисте довкілля. Він навчив односельчан сортувати сміття. Зібраний пластик віддають місцевому бізнесмену, а той купує для села потрібні матеріали. Наприклад, востаннє придбав ялинки, які посадили на території церкви. Такі темпи розвитку Котиківки звичайно подобаються не всім.

«До мене телефонують, я вже знаю хто це, я по голосу впізнав, один із представників керівників тіньового бізнесу в районі, таких же багато, вони є всюди. І вони мені сказали: "Іван Михайлович, ми бачимо як ви активно займаєтеся селом, так все швидко. А ви знаєте, а може ми поїдемо на кілька днів у Буковель, в певній компанії і ми би вам розповіли як правильно бути сільським головою?". Мені було дивно, але я чесно подякував. Це стало першим маркером. І це про те, що робиться і чому. Ти йдеш вулицею і бачиш, що це можна було давно зробити в селі, а його нема», – каже Іван Вережак. 

У Івана мрія – зробити Покуття туристичним. Втім жахливі дороги цьому не сприяють. Тим не менше, щоліта сюди таки приїздять на кінофестиваль під відкритим небом. А ще чоловік запрошує різних іноземних волонтерів, які допомагають усім охочим вивчати англійську мову. 

Дроздовичі і Галичани

А за сотні кілометрів від Котиківки живе інший сільський голова Олег Карапінка. І він наймолодший в Україні. Олегу лише 24. І з 2016 він сільський голова Дроздович та Галичан, що у Городоцькому районі на Львівщині. І його діяльність теж починалася із громадської. До головування працював в народному домі, організовував усілякі заходи для місцевих мешканців. 

«Вийшла така ситуація, що кандидатом на посаду сільского голови , була така пані... Ну, чесно я думав, що ми зробимо більше і тому я вирішив подати свою кандидатуру. І я, до речі, ніколи не планував бути сільським головою. І за мене в Дроздовичах проголосували 400 людей із 415 людей. 

Господарювати, звичайно, Олег вміє, юридичні та земельні питання, хлопець був змушений швидко вивчати. Зізнається, вичитував усі документи і закони, аби чогось не пропустити. На відміну свого франківського колеги, Олег змінив майже усіх працівників сільської ради. І наступним кроком сільський голова взявся за модернізацію села. 

«Першим ділом ми гроші на ремонт сільської ради перекинули на відеоспостереження, бо в нас були постійні грабежі та різні такі трафунки і це було дуже потрібно. А тепер все налагодилося і, до речі, один зі злочинців відбуває термін у в’язниці», – розповідає Олег Карапінка, сільський голова Галичан і Дроздович. 

Камери встановлені у всіх важливих місцях двох сіл, а у кабінеті голови є великий екран і він бачить, що відбувається у цих населених пунктах. Бачить він все у камери і завдяки новому освітленню. У селах встановили 40 опор на тих вулицях, де їх бракувало, а старі лампи замінили на LED. Таким чином вдалося зекономити, відтак за електроенергію обидва села платять лише 2,5 тис. грн, хоча до того платили по 5-6 тис. грн. Як змінюється село видно найбільше на центральних вулицях. 

«Ми встановили пріоритети і подивилися, де найбільше потрібно. Подивилися, що центральна вулиця у селі Галичани перебуває у поганому стані. А там всі урочисті події відбуваються. І ми вирішили подати це на обласну раду на фінансування. Так само вирішили зробити із центром Дроздович. І цього року ми це вже закінчили. Щоправда, фінансування було з державного фонду», – каже Олег Карапінка. 

Дроздовичі і Галичани теж не відстають від покутської Котиківки. Тут теж є тренажерний та спортивний майданчики, оновлена роздягальня у спорткомплексі, а ще до кінця року мають встановити три дитячі майданчики. Звичайно, є і невдачі. 510 гектарів водойми, яка належить селу, але використовується Львівським облрибкомбінатом, повернути у власність села не вдалося. Так само, як і заасфальтувати усі комунальні дороги, яких на балансі 15 кілометрів. Наразі вдалося привести до ладу лише два кілометра шляхів. 

«Доробляєш один, а потім плануєш ще два, всього встигнути теж не можна, фактично у мене маленька каденція, попередні сільські голови були по п'ять років, а у мене три, і два з половиною роки з цих трьох вже пройшли», – розповідає Олег Карапінка. 

Ще одна особливість молодого сільського голови – усе має бути відкритим. Тому усі сільські обговорення Олег проводить у фейсбуці. Так, скандал з одним із нечесних підприємців, який засіяв 18 гектарів поля із земель запасу села без оформлення документів перейшов з поля у віртуальну реальність. Тепер зі сторінки сільського голови всі можуть дізнатись, як починався і розвивався конфлікт. Адже усе у вільному доступі. 

Велимче

Класи для першачків велимчанської школи повністю забезпечені усім, чого вимагає нова українська школа. Хоча до того з цим була проблема. А все завдяки молодій і тендітній Анастасії Павлович. Ні, вона не благодійник – вона сільський голова Велимче Ратнівського району на Волині. Їй лише 26, вона наймолодша керівниця об’єднаної громади і, до речі, найбіднішої в Україні. Стати сільським головою Анастасія хотіла, аби спробувати свої сили, а потім зрозуміла, що вона може змінити все на краще і вирішила головувати над об’єднаною громадою. 

«Люди, відреагували прийнятно. У нас під час виборів взагалі була теза, що молодим дорогу і люди підтримували. Можливо, навіть чинник, що на той період мені було 24 роки зіграв мені в плюс, бо мої опоненти були старшими. Звичайно, мені закидали і щодо досвіду, але загалом люди сприйняли позитивно і для людей це було свідчення того, що є таки нове бачення і нові напрямки розвитку», - каже Анастасія Павлович, голова об'єднаної громади с. Велимче. 

Вона, як і решта молодих і прогресивних, запевняє: гроші є, небагато, але є і за них можна змінювати село на краще, було б бажання і трошки креативу. От за два роки Анастасія освітила 12 кілометрів вулиць. А ще ОТГ має власну амбулаторію – це, звичайно, фінансовий тягар для громади, втім Анастасія все ж змогла його подужати і тепер їхнє село має свій медзаклад. 

«У нас залишився денний стаціонар. Ми дуже раді і люди всі дуже раді, тому що тут обслуговування дуже гарне і в районний центр добратися не кожна зможе людина», - каже Алла Видрич, пацієнтка денного стаціонару. 

Працівникам зберегли роботу, а понад 2600 пацієнтів уклали декларації з лікарем не в районі, а у своєму селі. Зарплата сімейників зросла. На місці проводять вакцинації, видають лікарняні листки й працюють над тим, щоби впровадити програму «Доступні ліки». Є свій стоматолог. То ж у виграші всі. Модернізація медичного та шкільного сектору – це не єдині пріоритети молодої сільської голови.
«В нас вже розроблені проекти нового будинку культури, є проект на утеплення і перекриття НВК місцевого, у наступні роки ми плануємо розвивати дорожню інфраструктуру, бо загалом у нас дуже жахливі дороги, вони майже всі ґрунтові і потребують капітальних вкладень, але я вже шукаю інвесторів, а також планую працювати із державною підтримкою», – ділиться планами Анастасія Павлович. 

До об’єднання бюджет двох сіл становив 600 тис. грн, після об’єднання лише власні надходження громади становлять 3,5 млн грн, а разом із субвенціями – 27 млн грн. Такий фінансовий ривок вдалося забезпечити саме завдяки створенню ОТГ, яка отримує податки на доходи з фізичних осіб у свій бюджет. Якщо голова громади укладе угоду з інвестором, який хоче вирощувати баштанні культури й обіцяє 200 робочих місць, то власні надходження ОТГ наступного року зростуть до 5 млн грн. Такий успіх фінансисти називають нонсенсом. 

«Я вперше чую, що сільська рада буде чистити меліоративні канали. Якщо хтось десь чув, я поїду туди й подивлюся... Почистять меліоративні канали, віддадуть землю в оренду, орендар буде платити податки, буде створювати додану вартість, буде відкрито 200 робочих місць, це буде податок з доходів фізичних осіб, який в них сьогодні є – 1,3 млн грн, дасть Бог буде його 3 млн, стільки, скільки доходів», – каже Василь Гром, консультант із бюджетних питань Асоціації міст України у Волинській області. 

Анастасія, Олег і Іван – усі вони опинилися на своїй посаді, бо хотіли змінювати життя навколо себе. Кажуть, що часто чують, що вони примушують інших працювати, що викорінюють совок своїм прикладом, а ще їх звинувачують у мрійництві, але саме їхні мрії зробили їхні села відомими і прогресивними.