Ветеран АТО Юрій Весельський: Протез - це просто залізна нога, а не вердикт і не діагноз

В боях під Слов'янськом військовий дивом залишився живий: в його БТР прямою наводкою потрапив ворожий снаряд гранатомета. Солдату відірвало праву ногу вище коліна, він втратив багато крові і ще отримав ряд важких каліцтв.

Фото Viva

«Добре пам'ятаю, як лупонуло, як я побачив свої закривавлені ноги, і, не втрачаючи свідомості, сказав про себе: тепер, пацан, головне просто вижити», - згадує Весельський, пише news.dks.ua.

Незважаючи на важке поранення, до евакуації він не дозволив собі знепритомніти.
«Хлопці з підкріпленням летіли до нас на всіх парах, а ми з командиром Сергієм Козаком і іншими пацанами, поки чекали підмогу, відстрілювалися як могли. Тоді не було ніяких думок про високе, вся життя не пролітало перед моїми очима. Просто хотілося вижити будь-що», - каже боєць.

Допомога прийшла вчасно: 22 червня в житті Весельского стало не трагічною датою, а другим днем ​​народження. Коли медсестри в Ізюмі (Харківська обл.) везли пораненого в операційну вперед ногами, він став обурюватися: мовляв, я ще не вмер!

«А вони відповіли, що, подивіться-но, який буйний попався - ледве живий, а ще обурюється», - посміхається він.

Всупереч невтішним прогнозам, боєць втратив тільки праву ногу: ліву врятували військові хірурги в столиці, подарувавши йому надію на продовження військової служби.

«Мені пощастило, що в Україні і за її межами так багато добрих і чуйних людей, - продовжує десантник. - Завдяки їм я потрапив на реабілітацію в Італії, де лікарі заново зібрали нерви в лівій нозі. А потім, уже в Києві, добрі люди допомогли мені придбати хороший протез, грошей на який держава тоді не виділяла».

Від правої ноги у Весельского залишилося лише близько 10 см кукси. Незважаючи на таку високу ампутацію, хлопець може впевнено пройти кілька кілометрів без палички і відпочинку. Перші тренування давалися нелегко. Найскладніше, каже він, після першого падіння, допитливого погляду перехожого або глузування підлітка з твого двору зробити вигляд, що нічого не сталося, - просто встати і піти далі.

 «Наше суспільство не готове до такої кількості хлопців на зразок мене. Багато хто не розуміє, що протез - це просто залізна нога, а не вердикт і не діагноз. Я вже мовчу, що навіть в адміністраціях великих міст немає під'їздів для інвалідних колясок. Наші пандуси стоять мало не під кутом 90º. Я не скаржуся, а просто констатую, що після перемоги у війні роботи тільки додасться, так що нам всім, незалежно від кількості рук і ніг, ще належить високо закатати рукава і зробити щось корисне для батьківщини і майбутніх поколінь », - каже військовий .

Через рік після поранення завдяки силі волі і сотням днів тренувань Весельський зміг повернутися на військову службу до рідного Житомира. Він обіймає посаду інструктора в 199-му навчальному центрі Командування високомобільних десантних військ України.

Крім служби, він займається громадською роботою, мріє знову стрибати з парашутом і всерйоз зайнятися спортом на кшталт пауерліфтингу або армрестлінгу. А ще Весельський вірить, що його історія допоможе здоровим людям нарешті почати цінувати свої життя, а хлопцям з ампутацією - не опускати руки і вірити в себе.

"Хочу сказати хлопцям, які теж пережили ампутації і ще тільки чекають свої протези: повірте, життя на цьому не закінчується. Навчіться приймати себе такими, якими ви є, шукайте в собі сили займатися. Так, ви десятки раз впадете, так, з першого разу нічого не вийде. Але, з надцятої спроби ви неодмінно підете, і це буде ваша велика перемога", - каже десантник.