Лікар-інфекціоніст Косівської ЦРЛ розповіла, як вона вилікувала пацієнта від коронавірусу

Чоловік був хворий на COVID-19.

Хочу поділитися «маленькою» перемогою у великій війні… Були моменти відчаю, коли руки опускалися… Були і сльози відчаю, і сльози радості в кінці дороги, яку ми пройшли разом з моїм пацієнтом і Богом.

Журналістів зворушила ця історія. Вони зателефонували Тетяні Ярославівні. Попросили її розповісти про цей випадок читачам «Гуцульського краю». І ось що дізналися, пише Місто.

Мова йде про 57-літнього жителя нашого району. Не заробітчанина. Наприкінці березня він провідував свою стареньку маму, яка живе у Чернівецькій області. Допомагав їй по господарству. Ходив за покупками в магазини, за ліками – в аптеку. Коронавірусну інфекцію, найімовірніше, підхопив саме там.

Повернувся додому в середу, а вже в п’ятницю йому стало зле: підвищилася температура, відчув ломоту в тілі і м’язах, перестав відчувати запахи і смак їжі.

8 квітня потрапив у інфекційне відділення Косівської ЦРЛ.

Спершу його стан був стабільним, – розповіла Тетяна Левін. – У нашій лікарні хворому зробили комп’ютерну томографію, діагностували двосторонню пневмонію. Провели швидкий тест на COVID-19, який дає результат вже через 10 хвилин, але він не виявив вірусу. Того ж дня, 8 квітня, ми здійснили забір біологічного матеріалу на ПЛР-дослідження, який відправили в Івано-Франківський лабораторний центр. 14 квітня отримали позитивний результат. Це підтвердило наш діагноз.

11 квітня, у суботу, стан пацієнта різко погіршився: температура підвищилася до 39 градусів, знизилася сатурація (насиченість крові киснем). Чоловікові було важко дихати, він вставав з ліжка, робив кілька кроків по палаті, хапав ротом повітря, мав задуху – таким відчутним було кисневе голодування. У зв’язку з цим провели консиліум, на якому вирішили перевести хворого в реанімаційне відділення, оскільки в інфекційному немає можливості надавати кисневу терапію. Пацієнта під’єднали до щільної кисневої маски.

У реанімаційному відділі чоловік перебував з 11 до 21 квітня. Тетяна Ярославівна каже, що весь цей час місця собі не знаходила від хвилювання, провідувала хворого кожного дня, на Великдень і у вихідні. Аналізувала призначення чергового реаніматолога.

Лікарі-реаніматологи, мабуть, уже не раді були моїй появі, але ми порозумілися, – сміється Тетяна Левін. – Я не їла, не спала, вперше в житті прийняла снодійні препарати. Дуже хвилювалася, щоб мого пацієнта не взяли на апарат ШВЛ, бо це дуже важкий шлях: і саме інтубування, і перебування на штучній вентиляції легень, і виведення з інтубування. Слава Богу, обійшлося без апарата ШВЛ. 10 днів хворий перебував на кисневій масці, отримував медикаментозне лікування від пневмонії. Держава виділила нам препарат «Плаквеніл». Наш пацієнт його отримував.

21 квітня пацієнт Тетяни Левін повернувся на лікування в інфекційне відділення. 28 квітня його виписали з лікарні.

Цей пацієнт – мій земляк. Він був дуже позитивно налаштований. Хоча сам перебував у важкому стані, кожного разу, коли я заходила до нього у палату, цікавився моїм здоров’ям, просив берегти себе. Мені було дуже приємно, – розповіла Тетяна Ярославівна.

Це найважчий, але не перший пацієнт Т.Левін. Окрім нього, вона вже виписала додому жінку з Хімчина і подружжя з Косова.

Зараз на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділі перебувають дев’ять пацієнтів, – повідомила Тетяна Ярославівна. – Всі вони мають пневмонію, стабільні, перебувають у стані середньої важкості. Ми лікуємо тих, хто не потребує кисневої терапії. Якщо така необхідність виникає, наших пацієнтів переводять або у терапевтичне, або в реанімаційне відділення, або у відділення екстреної медичної допомоги – туди підведено кисень.

– Тетяно Ярославівно! Часто чую від людей, що коронавірус не такий страшний, як про це розповідають чиновники та політики. Ви бачите цю хворобу щодня. Що скажете скептикам? – запитала я лікаря-інфекціоніста.

– Хочу побажати їм, щоб вони так і не дізналися, що таке коронавірусна пневмонія, наскільки важко з цим вірусом боротися: і фізично, і психологічно; і пацієнтові, і лікареві. Не дай Боже комусь отримати такий діагноз.