Сьогодні православні святкують Вознесіння Господнє

«Вознісся у славі, Христе Боже Наш, і по всій землі слава Твоя!»

На сороковий день після Свого Воскресіння Господь наш Ісус Христос востаннє з'явився апостолам і, звелівши їм чекати у Єрусалимі об­іцяного від Нього Святого Духа, повів учнів на Еленську гору. Тут Спаситель зупинився, підняв руки і, «як Він благословляв їх, відступив від них і вознісся на Небо; і хмара взяла Його з очей їх»(Лк.24,51; Діян. 1,9).

На тому закінчилось життя Господа нашого Ісуса Христа на землі і земне служіння великій таємниці відкуплення грішного людського роду. «Велика благочестя Таємниця, - говорить апостол Павло у по­сланні до Тимотея, - Бог з'явився в тілі, оправдав Себе в Дусі, показав Себе ангелам, проповіданий в народах, прийнятий вірою у світі. Вознісся у славі» (Ним.3,16), Задля нашого спасіння Син Божий з'явився на землі, взяв на Себе гріхи світу, проповідував Своє вчення, закликаючи всіх людей до спасіння, зазнав знущання, приниження, розп'яття. Уставши з мертвих, Він з'явився учням, переконуючи їх у Своєму Воскресінні і Божестві. Із прославленим людським тілом вознісся на Небо і сів право­руч Отця,

 Багато було праведників у Старому Завіті: Авраам, Ісаак, Яків, Йосиф, Давид, та жоден із них не міг зійти на Небо раніше за Христа, бо Він, прийнявши людське єство, вознісся на Небо і відкрив шлях до нього для всього роду людського. Цим шляхом прямували вслід за Христом душі святих праотців і пророків, виведені з аду, цим шляхом пішли апостоли, святителі, мученики, сповідники, ним і тепер ідуть достойні та праведні люди, прямуючи за Христом.

Вознесіння Господнє — найвеличніша подія не тільки своєю надзви­чайністю та значенням для нашого спасіння, а ще й тому, що вона має для нас великий моральний зміст.

 Перше, чого навчає нас Господь своїм Вознесінням, - це те що, християнинові потрібно частіше входити у внутрішній храм душі до молитви і розмови з Господом, бо душа має таку ж потребу у щоденно­му оновленні своїх сил молитвою і побожною думкою, як тіло потребує зміцнення їжею.

 Наступне, чого навчає нас Господь, — це підносити серця на Небо, підносячись від землі в оселі Небесні. Для справжнього християнина весь скарб в одному Христі, що вознісся на Небо.

 Тому ми, хрис­тияни, повинні жити так, щоб завжди бути готовими увійти до осель Небесного Царства. Потрібно також дбати про те, щоб постійно у серці нашому горів світильник віри, а життя щоб постійно збагачувалось ділами милосердя і любові до ближніх, щоб удостоїтись участі у вічному Царстві Христово­му. Ось чому і святі апостоли побожно поклонились Вознесінню Христо­вому і з великою радістю повернулись додому.

Як говорить Євангелист Лука, закінчуючи сьогоднішнє Єван­гельське читання: «І пробували завжди в храмі, славлячи і благословля­ючи Бога» (Лк.24,53).

 У Церкві, яку придбав Господь чесною Своєю кров'ю, досі перебу­ває нерозлучно Христос, бо вона є тіло Його. «Я є з вами і ніхто проти вас, в Церкві Господь завжди з нами, до кінця віку» (Мт.2,20).

 Дорогі мої! Шануймо цей великий і спасенний дар милості Божої, свято зберігаймо велику радість нашої єдності з Христом, будьмо завжди вірними Йому, славлячи Спасителя нашого. І взиваймо від усього серця: «Дозволь нам, Господи, з Тобою бути, дозволь нам перебувати з Тобою по всі дні, аж до кінця віку»! Амінь.