Сьогодні православні відзначають день святих апостолів Петра і Павла

12 липня Церква святкує Пам'ять первоверховних апостолів Петра і Павла. Добіг кінця Петрів піст, який готував християн до цього дня.

Найчастіше в Церкві святами стають події, які в мирському розумінні скоріше трагічні, а не радісні (наприклад, усікновення глави Іоанна Предтечі). Ось і сьогодні той день, коли, за переказами, головні християнські апостоли, «вчителя серед учителів», Петро і Павло були страчені в Римі.

Петро і Павло - два стовпи віри - два діаметрально протилежних характери: натхненний простець і несамовитий оратор - приходять до однакового закінчення свого земного шляху.

Петро, старший брат апостола Андрія Первозванного, був простим, неосвіченим, бідним рибалкою; Павло - син багатих і знатних батьків, римський громадянин, учень відомого іудейського законоучителя Гамалиїла, «книжник і фарисей». Петро - вірний учень Христа з самого початку, свідок всіх подій його життя з моменту виходу на проповідь.

Павло - найлютіший ворог Христовий, що розпалював у собі ненависть до християн і випросив у синедріону дозвіл переслідувати християн всюди і приводити до Єрусалима зв'язаними. Петро, маловірний, тричі відрікся від Христа, але скрушно покаявся і став початком Православ'я, основою Церкви. І Павло, який люто чинив опір правді Господній, а після настільки ж полум'яно увірував.

Натхненний простець і несамовитий оратор, Петро і Павло уособлюють собою духовну твердість і розум - дві такі необхідні місіонерські якості. Господь послав у світ апостолів для того, щоб навчати всі народи: «Тож ідіть і навчіть всі народи ... навчаючи їх зберігати все, що Я вам» (Мф. 28, 19; 20). «Якщо ти не хочеш вчитися і вдосконалювати себе в християнстві, то ти не учень і не послідовник Христа, - не для тебе послані апостоли, - ти не те, чим були всі християни з самого початку християнства ...» (митр. Московський Філарет).

Історія

Святі первоверховних апостоли Петро і Павло, згідно з церковним переказом, прийняли святе мучеництво в один день - 29 червня (12 липня). Ця дата вказана у стародавніх календарях, що дійшли до нашого часу: (Римському IV в.; Карфагенском V ст.), В мартирологу блаженного Ієроніма (IV ст.), В сакраментарії папи Григорія Великого (VI ст.).

Дослідники вважають, що св. апостол Петро прибув до Риму в 67 році. Тут він багатьох навернув до Христа. У Римі він написав Друге соборне послання до християн, навернених з іудеїв і язичників, які розсіяні у Малій Азії. Господь сповістив йому про швидкий кінець  земного життя. З початком гонінь, які вчинив імператор Нерон, учні апостола Петра умовили його покинути Рим, щоб не позбутися пастиря. З любові до них Петро погодився. Вийшовши з міста, на древній Аппієвій дорозі апостол зустрів Ісуса Христа. На запитання «Куди йдеш, Господи?» Спаситель сказав: «Іду в Рим, щоб знову розп'ястися». Зараз на цьому місці стоїть храм («Domine, Quo Vadis?"), в якому є копія з каменю, на якому закарбувалися стопи Господа. Справжній камінь зі слідами Спасителя знаходиться в церкві св. Севастіана в Римі. Після повернення до Риму св. апостол Петро був ув'язнений у Мамертинську темницю (Carcere Mamertino), яка знаходиться на спуску Капітолійського пагорба нижче церкви св. Йосипа Обручника (San Giuseppe). З Мамертинській темниці апостола Петра відвели на Ватиканський пагорб, який розташований на правому березі річки Тибр. На пагорбі знаходився цирк Нерона. Тут св. апостол прийняв мученицьку смерть. Тут справдилися слова Спасителя: коли ти був молодий, то ти сам підперізувався і ходив, куди хотів; а коли постарієш, то протягнеш руки твої, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не хочеш. Сказав же це, щоб зазначити, якою смертю Петро прославить Бога. І, промовивши це, каже йому: Іди за Мною (Ін.21 :18-19). Як і Вчитель, апостол був зведений на хрест, але зі смирення просив розіп'яти його вниз головою. Тут же, на Ватиканському пагорбі, він був похований священномучеником Климентом Римським та іншими учнями. Місце це благоговійно зберігала пам'ять римських християн. Коли в 1941 р. в подклете собору св. апостола Петра проводилися розкопки, саме на цьому місці знайшли плиту з коротким і дуже виразним написом грецькою мовою: «Петро тут».

Про час прибуття св. апостола Павла до Риму ми не знаємо. Як і св. апостолу Петру, Господь відкрив йому (Деян.9: 15) час кончини. Благоговійна пам'ять християн зберегла місце, де апостоли попрощалися. На цьому місці по Остійській дорозі стоїть присвячена обом апостолам церква. Апостола Павла привели в заміську місцевість, яка називається Сальвійські води. Як римський громадянин, він не міг бути розіп'ятий. Тут його обезголовили. Більшість дослідників відносять мученицьку кончину св. апостолів до 67 р. по Р.Х.

Над гробницею апостола Павла св. рівноапостольний Костянтин Великий у 324 році побудував церкву.

Перші згадки про свято сходять до IV століття. Згідно зі Священим Переданням християнської церкви, свято спочатку стали відзначати у Римі, єпископи якого ведуть своє спадкоємство від апостола Петра. 29 червня (за юліанським календарем) 258 року в Римі були перенесені мощі апостолів Петра і Павла. З часом зміст цієї події було втрачено, і день 29 червня став розглядатися як день загального мучеництва святих Петра і Павла. Про це пише Блаженний Августин: «В один день здійснюємо пам'ять страждання обох апостолів цих, хоча вони постраждали в різні дні, але за духом і за близькістю страждань своїх вони складають одне».

Близько 324 року, за імператора Костянтина в обох столицях Римської імперії, Римі та Константинополі, були побудовані перші храми на честь первоверховних апостолів. З цього часу свято стало особливо значущим, великим, а літургія урочистою. Піднесення свята невипадкове і пов'язується з тим, що після перших трьох століть переслідування християн християнство нарешті здобуло статус легальної (дозволеної) релігії і перед церквою постало завдання масового навернення у християнство язичницького населення величезної імперії. Тому служіння апостолів як зразок проповіді вийшло на перший план у вчителів і батьків церкви.