“Хай уже або вб’є, або не чіпає…” - так думала дівчина, що постраждала від лап розлюченої ведмедиці

Люба Ванджурак стояла біля каплички на подвір’ї Верховинської районної лікарні і молилася. Міркую, вона дякувала Богові за своє чудесне спасіння в суботу, 13 липня, коли віч-на-віч зустрілася з розлюченою ведмедицею.

І персонал лікарні, де перебуває 25-річна жителька села Кривопілля Верховинського району, і її сусідка по палаті та багато інших людей, котрі чули про цей випадок, вважають, що дівчину врятувало лише чудо. “Ведмідь ніколи не залишить свою жертву живою”, - запевняють вони.

В суботу Люба з мамою пішли до лісу по афини. Збирали їх на зрубі - місці, де було раніше вирубано ліс і тепер воно заросло чагарниками, в тому числі й ягідними кущами. До речі, від будинку, де мешкає Люба, зовсім недалеко. Якщо повільно йти, то треба хвилин 20, а швидким кроком можна й за десять хвилин туди дійти.                                           

А ведмеді собі гралися

Мама з іншими жінками залишилася внизу, а Люба піднялася догори. Вже одна одну не могли бачити, але добре було чути голоси. Між іншим, неподалік ще й дорога проходить, по якій спершу прогуркотів трактор, потім проїхала машина. Їх дівчина добре чула, попри те, що збирала ягоди в навушниках - музику слухала. Можливо, й тому занадто пізно помітила, яка небезпека їй загрожує на відстані близько ста метрів. Побачила, коли випросталася з кошиком у руках. У чагарнику було ведмежа. Судячи з того опису, який надала потерпіла, воно, найімовірніше, народилося торік. Ведмедиці, до речі, народжують раз на чотири роки і опікуються дитинчатами два, а то й три роки. В цей час позбавлений зайвих турбот тато-ведмідь блукає собі деінде в пошуках їжі та інших пригод.

Ведмедицю, яка вискочила з чагарників за ведмежам, Люба побачила за мить. У неї склалося враження, що звірі гралися. На початках особливого переляку не було. Перша думка, яка майнула: “Я побачила ведмедя, але хто мені повірить!” На жаль, доказів виявилося більш ніж достатньо. Дівчина, зрештою, не мала наміру випробовувати долю, а спробувала тихенько спуститися донизу, де також були чагарники, в яких можна було сховатися від звірів. Та раптом ведмежа побігло саме в її бік, за ним - мама, яка тепер сама побачила людину. Щось рикнувши на дитинча, вона мордою підштовхнула його до дерева. Ведмежа доволі прутко залізло на нього, а ведмедиця, піднявшись на задні лапи (це був величезний звір вагою кілограмів з 200) кинулася на Любу. Тут дівчина запищала з переляку і також кинулася тікати. Хоча на початках між нею та ведмедицею відстань була метрів 100, але самиця швидко скорочувала її своїми великими стрибками. Тим часом Любі по зрубу було бігти тяжко. Вона раз у раз зашпортувалася, падала, нарешті перечепилася через колоду і полетіла в якусь яму. Хотіла підвестися на ноги, щоби бігти далі, але, озирнувшись назад, побачила, що ведмедиця, в буквальному розумінні цього слова вже пролітає над невеличкими смерічками і за мить буде біля неї. Дівчина пригнула голову донизу, закрила її руками і так завмерла.

Телефон-рятівник

Самиця, підбігши, одразу схопила її пащекою за бік. Тяжко передбачити, чим би це закінчилося, якби не стільниковий телефон фірми “Самсунг”, який був у кишені светра. Самиці не вдалося його прокусити. Тоді ведмедиця почала бити дівчину лапами по руках, якими Люба закрила голову. і тут також якесь Боже провидіння спрацювало. Адже у ведмедя така сила, що одним ударом він може переламати хребет оленю чи коню. і хоча самиця добряче подряпала дівчину, наприклад, на одній руці шкіра буквально висіла шматками,  але обійшлося без переломів.

Люба мовчки зносила біль, намагаючись ні криком, ні порухом не видати, що вона при тямі. “Я тільки молилася, щоби ведмедиця або мене вбила, або вже залишилаѕ” Молитви були почуті. Звір раптом припинив шматувати дівчину, але ще хвилини дві стояв над нею. Потім повернувся і потрусився до ведмежати, з яким зник у чагарниках. Та дівчина цього не бачила, бо ще не наважувалася поворушитись. Раптом задзвонив телефон. Він був у светрі, який ведмедиця зірвала з Люби, коли її вкусила. Побоюючись, що це знову приверне увагу самиці, дівчина дотягнулася до телефону. На диво, сильно потрощений зубами звіра, він працював. Щоправда, тільки на прийом. То схвильована мама, яка чула перелякані крики дочки та ревіння ведмедиці, намагалася довідатися, що з дочкою. Люба, з певних причин, відповісти не могла. Вона встала, впевнилася, що може ходити, і якомога швидше спустилася до людей. Ті відразу зателефонували на ”швидку…”

Боялася змій, а ведмідь - це байка

До Верховинської центральної лікарні потерпілу привезли близько сьомої години вечора. Виконувач обов’язків завідувача хірургічного відділу Роман Ветощук працює тут уже сьомий рік, але з таким випадком зіткнувся вперше. Доводилося мати справу з наслідками нападів скажених лисиць на людей. Тож коли зателефонували зі “швидкої” і повідомили, що везуть потерпілу від ведмедя, лікарі з цілком зрозумілих причин захвилювалися. “Ми не знали, з чим зіткнемося, який характер травм, наскільки вони небезпечні для життя дівчини, - каже Роман Дмитрович. - Про всяк випадок підготували операційну, на місці був анестезіолог…”

Але оперативного втручання не знадобилося, хоча рани були доволі страшні - глибокі, рвані. Загалом Любі довелося накласти майже 20 швів. Нині вона почувається більш-менш добре, ходить, зокрема, й до лікарняної каплички, щоби подякувати Богові за порятунок. Щоправда, перші дні дівчині доводилося давати заспокійливе, бо вона настільки перелякалася, що не могла заснути.

“Я, коли ходила до лісу, найбільше боялася змій, яких, особливо цього літа, у нас розвелося дуже багато. А ведмідь, думала, - байкаѕ” - усміхається Люба і каже, що навряд чи більше наважиться ще раз збирати ягоди в тому місці, де зустрілася з диким звіром.

Ще раз повторюся: випадків нападу ведмедів на людей у цих краях не пам’ятають навіть старожили. Хоча про присутність у горах клишоногих усі знають. Дехто навіть бачив їх. А через тижні два-три звірі проявлять себе більш конкретно. “Поки на зрубах є ягоди, вони харчуватимуться тут, - каже сусідка Люби по лікарняній палаті. - А коли закінчаться, ведмеді піднімуться на полонини, де пасуть короів і овець, та нападатимуть на худобу”. Такі випадки, як правило, в серпні-вересні були торік і позаторік. Словом трапляються щороку. Єдине, чого не можуть усвідомити наші співрозмовники, то це чому у випадку з Любою ведмедиця з ведмежам так близько підійшли до людських осель і не зважали на голоси, шум машин тощо. Навіть придумали таку версію, що, мовляв, пустотливе ведмежа бігало собі, де хотіло, а дбайлива мама йшла за ним, ось і підібралися до такої близькості з людьми.

Але заступник директора Карпатського національного природного парку з наукової роботи кандидат біологічних наук Олександр Киселюк не бачить у поведінці цих тварин нічого аномального.

Виключно самозахист

- Ведмідь не є агресором щодо людини, - каже Олександр іванович. - Просто в цьому випадку ведмедиця захищала своє дитинча так само, як це робить і людина. історії, наприклад, відомий випадок, коли жінка, аби врятувати свою дитину, підняла залізничний вагон вагою в 60 тонн. Чому ведмедиця не вбила дівчину? Думаю, залишила її в спокої, бо переконалася, що ведмежаті більше ніщо не загрожує.

Як зазначає Олександр Киселюк, ці тварини намагаються уникнути контакту з людиною. Але в цьому випадку йдеться про те, що дівчина і ведмеді зустрілися в місці, де було багато ягід. Саме вони тепер є основним, так би мовити, продуктом харчування цих звірів. Високо в горах ягід немає, бо померзли, ось клишоногі й спустилися вниз. “Їм треба запастися на зиму відповідною кількістю вітамінів і калорій. і ведмедів при таких обставинах не бентежить ні близькість людських осель, ні шум машин”, - пояснює біолог цей випадок, котрий, власне, трактує, як збіг обставин. Водночас пригадує, як на початку 90-х років минулого століття у Ворохті на відстані приблизно 400 метрів від житлових будинків і дороги, яка проходила повз них, виявили барліг. Там спокійно зимував чотирирічний ведмідь, якому абсолютно не заважав шум машин і т. ін.

і все ж зазначимо: вже не вперше ми зустрічаємося з випадками нападів ведмедів на людей. Скажімо, в 2011 році від зустрічі з клишоногим потерпів житель Косівського району. Є версія, що звір напав на чоловіка, який раптово опинився на його шляху, тікаючи від браконьєрів. Дещо раніше поранений ведмідь роздер жителя Надвірнянського району. Але це також сталося під час незаконного полювання на цю занесену до Червоної книги тварину. Олександр Киселюк своєю чергою згадав такий випадок. Було це років 15 тому, може, трохи більше. Один чоловік застрелив ведмежа і тушу заніс до такої собі колибки, у якій мешкав, коли випасав у горах худобу. Ведмедиця вислідила це й однієї ночі напала на ту хату і свійських тварин, які утримувалися в загоні. Винищила майже всю худобу, а з будівлі зняла дах. До чоловіка або не змогла добратися, або його там не було. З людської точки зору ми б кваліфікували цей випадок як помсту. Олександр іванович і сам вжив це слово, але загалом вважає такий вчинок ведмедиці елементом самозахисту. Зустрівшись із таким ведмежим гнівом, людина навряд чи наважиться завдавати тим звірам шкоди. Все фактично так, як у людей…