Чому українці бояться чорного кота і розсипаної солі: 7 народних забобонів

Українська культура тісно пов’язана з народною мудрістю, прикметами та забобонами. Деякі з них - залишки дохристиянських вірувань, інші виникли вже в новіші часи, але всі вони стали частиною повсякденного життя. Ми можемо посміюватися з бабусиних пересторог, однак часто самі машинально зупиняємося, коли перед нами перебігає чорний кіт. Чому? Бо "на всякий випадок".

Розгляньмо найпопулярніші українські забобони, які й сьогодні впливають на поведінку людей — навіть якщо ми цього не усвідомлюємо.

Чорний кіт - до біди?

Один із найвідоміших забобонів: чорний кіт, який перебіг дорогу, принесе нещастя. Звідки ж це пішло?

У давнину чорних котів пов’язували з чаклунством. Вважалося, що відьми можуть перевтілюватися у чорного кота, а тому такий звір був уособленням темних сил. Особливо небезпечно було, коли кіт перетинав шлях - начебто він "перериває" енергетичний потік і змінює долю людини.

Сьогодні цей забобон частіше сприймається як частина фольклору. Проте досі багато людей, помітивши чорного кота на дорозі, можуть зупинитися, обійти іншим шляхом або навіть "анулювати" прикмету - постукавши по дереву чи тричі плюнувши через ліве плече.

Сіль до сварки

Ще один давній забобон: розсипати сіль - до сварки. У слов’ян традиційно сіль була символом добробуту, гостинності й захисту. Її вважали священною, тому легковажне ставлення до солі прирівнювалось до неповаги до дому.

У минулому сіль була дорогою і цінною - її не купували мішками в супермаркеті, а берегли, як скарб. Випадкове розсипання солі могло сприйматися як провісник скандалу або навіть біди.

Щоб "відвернути" сварку, українці мали свій обряд: розсипану сіль треба зібрати й кинути через ліве плече або спалити на вогні. Дехто додавав молитву чи шепотіння, щоб "зняти" негатив.

Не повертайся, якщо щось забув

Ще один прикметний український забобон — ніколи не повертатися додому після того, як вийшов. Кажуть: "Хто повертається - той не в добру дорогу йде". За повір’ям, якщо людина забула щось вдома й змушена повернутися - це може “збити” її долю, викликати невдачу або навіть нещастя.

Щоб нейтралізувати цей "ефект", в народі радили поглянути в дзеркало — хоч на мить. Мовляв, це допоможе повернути "енергетичний баланс" і знову вийти правильно.

Не мести вночі - вимітаєш щастя

В українських хатах ніколи не підмітали підлогу після заходу сонця. У цьому був і практичний, і містичний підтекст.

Практичний - щоб випадково не загубити щось дрібне у темряві. Містичний - бо вважалося, що з кожним махом віника вночі можна "вимести" добробут, гроші або навіть життя з хати. Особливо суворо це правило дотримувалися на свята або в переддень важливих подій.

Не дарувати парну кількість квітів і ножі

Ще один вкорінений забобон - ніколи не дарувати парну кількість квітів живим людям. Парна кількість в українській традиції - для похорону. Це пов'язано з символікою чисел: непарне - до життя, парне - до смерті.

Те саме стосується й дарування ножів чи інших гострих предметів. За народною логікою, це «розріже» стосунки. Якщо вже дуже хочеться подарувати ніж - слід "викупити" його символічною монетою.

Не сидіти на порозі - між світами

Ще одна глибоко символічна прикмета - не сидіти на порозі. Поріг у слов’янській міфології - місце переходу між двома світами: зовнішнім і внутрішнім. Він також уособлює межу між живими і мертвими. Вважалося, що духи предків мешкають саме під порогом, і сидіти на ньому - означає прояв неповаги, а ще - привертати хвороби та нещастя.