Жахлива правда про туберкульоз на Прикарпатті (ФОТО)

Більшість протитуберкульозних диспансерів області не мають очисних споруд. Стоки хлоруються і скидаються у загальні каналізації. Це ще в кращому разі. У Войнилові мокротиння хворих просто прикопують…

Екологи кажуть, що хлор не може знищити палички Коха. Збудники туберкульозу є одними з найбільш стійких у навколишньому середовищі мікроорганізмів. Вони стійкі до висихання, холоду та більшості дезінфікуючих засобів. У річковій воді можуть жити до 5 місяців, у ґрунті — від 3 місяців до 2 років, у вуличній пилюці — 10-15 днів, на одязі, предметах — впродовж кількох місяців.

 Цигарки і спалене листя

Вже не вперше екологи та громада Калуського району порушують проблему очисних споруд у селищі Войнилів, де розміщений Калуський протитуберкульозний диспансер. У закладі, розрахованому на 100 місць, лікуються хворі на туберкульоз не лише з Калуського, а й з Галицького та Рогатинського районів. Журналіст «Галицького кореспондента» з'ясував, чому войнилівці нарікають на сусідство з диспансером.

Протитуберкульозний диспансер розташований на околиці селища. Але житлові будинки сусідять з ним через дорогу. Ми безперешкодно заїжджаємо на територію лікарні. Перше, що впадає в око, – це кілька пацієнтів лікарні, які опустивши захисні маски, смачно затягуються цигарками. Заходити в лікарню стороннім ніхто не забороняє.

Довідавшись про мету нашого візиту, в.о. головного лікаря Надія Юхимчук гостинно запрошує нас до себе в кабінет, а дорогою дає розпорядження підлеглим зв'язатися з санстанцією і взяти результати перевірки води з місцевої річки Сівка, в яку скидає нечистоти заклад.

Пані Надія знає, що мешканці Войнилова періодично скаржаться у різноманітні інстанції. Втім, переконує, причин для занепокоєння нема. Правда, очисні споруди у Калуському ДТД не те, що не працюють – їх взагалі нема. Каналізаційні стоки проходять дезінфекцію у спеціальних колодязях і вже після обробки потрапляють на загальні селищні каналізаційні споруди Войнилівського комунгоспу. З очисних рідина потрапляє в річку Сівка, яка за кілька кілометрів впадає в Дністер.

Каналізаційні колодязі, в яких знезаражують стоки, розміщені поруч з лікарнею й накриті залізними люками. Працівники лікарні відкривають люки і демонструють відходи, посипані білим порошком. Пояснюють, що це хлорне вапно. «У нас є хворі на туберкульоз дихальних шляхів, і він ні калом, ні сечею не передається, - заспокоює в.о. головного лікаря. - Єдине джерело, яким можна заразитися інфекцією, – це мокротиння».

Мокротиння зливають у спеціальні відра, засипають сухою хлоркою та відстоюють деякий час. Після такої обробки санітарки висипають з відер ємкість у спеціальні вигрібні ями. До вигрібних ям проходимо через подвір'я, повз корпус денного стаціонару Войнилівської поліклініки. Пані Надія пояснює, що попри спільне подвір'я, це два різні медичні заклади, які мають різні входи. Якраз поруч з вигрібними ямами горить купа листя. Сьогодні, мабуть, вже кожен школяр знає, що спалювання сухого листя вражає дихальні шляхи. А як це переносять хворі на туберкульоз? Помітивши здивування, пані Надія взялася виправдовуватися: «Це не наша територія...»

Яма, в яку скидають мокротиння, ледь накрита листом шиферу. Збоку кілька свіжих купок. Лікарка пояснює, що ями закопуються за мірою наповнення. Провівши коротку екскурсію, Надія Юхимчук підсумовує: «І те, що розказують, що туберкульозні палички можуть бути в річці, - це все абсурдно, це все хтось придумав».

На підтвердження своїх слів наводить статистику захворювань на туберкульоз у Войнилові протягом останніх п’яти років. Так, у 2008-му у селищі було виявлено троє хворих на туберкульоз, у 2009 році - двоє, 2010-му – жодного, у 2011 році – один, у 2012-2013 роках – жодного.

Лікар щиро радить подивитися, як працюють очисні споруди, де відходи з протитуберкульозного диспансеру проходять другу обробку, за чим цілодобово стежать працівники комунгоспу. Йдемо.

Селищні очисні розміщені за кількасот метрів від тубдиспансера. Втім, картина, яку ми там застали, вразила навіть більше, ніж туберкульозники з цигарками. Під очисними спорудами якийсь чолов’яга викачував з асенізаторської машини фекалії не у відстійники, де стоки проходять оброку, а на берег річки поза очисними спорудами. На запитання "Що ж ви таке робите?" чоловік злісно відгавкнув: "А ви хто такі?" Правда, все-таки скрутив свої шланги, розвернувся і поїхав геть. Ніяких чергових на підприємстві ми не застали, двері на замку, ніхто не слідкує, хто, що й куди зливає.

Санстанція спокійна

«Ніхто не знає, що в цій річці плаває, - розповідає голова громадської організації «Грінпіс-Карпати» Роман Переймибіда. – Найгірше, що цієї води можуть під час плавання ковтнути діти, які купаються в Сівці».

Втім, працівники Держсанепідслужби ніяких екологічних небезпек не бачать…або не хочуть бачити. «У найкращому варіанті протитуберкульозні заклади мали б бути у спеціальних приміщеннях. Але життя диктує деякі нюанси, і наш тубдиспансер, відповідно до рішення голови ІФ ОДА, розташований в частині приміщення колишньої Войнилівської лікарні», - пояснює головний спеціаліст Калуського районного управління Держсанепідслужби Ірина Нітух.

На запитання, чи повинні бути у тубдиспансерах локальні очисні споруди, фахівець відповідає: «Мають бути. І в даному випадку додаткова дезінфекція є, а очисні споруди є по мережі водовідведення у Войнилові». Пані Ірина ще раз розповіла про те, як хлоруються каналізаційні стоки, і зробила висновок, що їх дезінфекція налагоджена задовільно.

Проте є підстави сумніватися в її словах. Бо, як з’ясувалося, проби води з Сівки на бактеріологічний і хімічний контроль санстанція відбирає… в Калуші! Останній відбір був 16 жовтня, його робили по вул. Сівецькій, 8. Це вулиця в Калуші. За кілометрів 12 вище по течії від тубдиспансера у Войнилові. До слова, це неподалік санстанції. Втім, за детальнішою інформацією Ірина Нітух радить звернутися до начальника райуправління Держсанепідслужби Оксани Ананєвич.

Пані Оксана, як і її колеги, почала розповідати про дезінфекцію стоків каналізаційних колодязів. Запевнила, що за планом соціально-економічного розвитку району, очисні споруди Войнилівського району чекає модернізація. От-от, мовляв, розпочнуть…

Зате коли відбиралися проби води в річці, начальник районного управління санстанції взагалі не пам’ятає. Знає лише, що районний структурний підрозділ ДУ «Івано-Франківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» здійснює відомчий контроль за річкою Сівка. «Вони контролюють річку Сівку вище і нижче скиду очисних споруд», - зазначила Оксана Ананєвич.

Що показує системний моніторинг, начальник Держсанепідслужби районного управління санстанції пригадати не може.

Без очистки

Схоже, в інших протитуберкульозних закладах області ситуація теж невтішна. За інформацією заступника департаменту охорони здоров’я Миколи Олінійчука, локальні очисні споруди працюють у Коломийському МФПД, стаціонарному відділені у селі Ценява, Косівському ПТД, Солотвинській районній лікарні, де розміщене ПТД-відділення. У Ворохті у ОКТС «Смерічка» очисні відсутні, для їх будівництва необхідно 2,68 млн. гривень, у Городенківському ПТД – очисні споруди відсутні, стоки зливаються в міську каналізацію, у Тисменицькому ПТД – очисні відсутні, виділено кошти на виготовлення проектно-кошторисної документації. За словами Олінійчука, на всіх протитуберкульозних закладах стоки дезінфікуються хлором.

«По суті, хлорне вапно не діє на паличку Коха, - каже еколог Володимир Красноштанов. – Ця інфекція дуже стійка, її рекомендовано знищувати в автоклавах нагріванням при високій температурі». До прикладу, зазначає еколог, Івано-Франківська інфекційна лікарня не має локальних очисних, зате придбала установку зі знезараження стоків гарячою парою.

Для утилізації мокротиння у ПТД можна використовувати ями «Бекарі» – ями, ізольовані від ґрунтових вод товстим шаром бетону, вважає еколог. Він згадує, як на власні очі бачив за кордоном спеціальні заводи, на яких утилізуються залишки їжі хворих на інфекційні захворювання. Ці залишки їжі привозять туди на утилізацію за сотні кілометрів. Нам ще до цього далеко.